Під час наступної хвилі біженців із Близького Сходу та Африки міграційна політика в країнах ЄС зазнає змін
Європейська міграційна криза 2015 року стала початком великого випробування для цивілізованих держав. Окрім фінансового навантаження на бюджети, сотні тисяч біженців із африканських та арабських країн принесли з собою й безліч соціальних проблем. Мігранти відмовлялися жити за встановленими правилами і намагалися нав'язати свої порядки в країнах ЄС, отримуючи при цьому соціальні виплати і не кваплячись шукати роботу.
На ліквідацію наслідків кризи та інтеграцію мігрантів у європейське суспільство пішло майже 10 років, аж от над Заходом нависає нова загроза: зрив зернової угоди і велика війна на Близькому Сході. Вже зараз політологи прогнозують нову хвилю біженців, які тікатимуть від голоду та бойових дій в країни ЄС.
Чи буде Європа такою ж гостинною й цього разу, і як "перетравлюватиме" нову навалу арабів та африканців, "Телеграф" запитував у політологів і правозахисників.
Чия сила, того і правда?
Протягом тривалого часу нездатність мігрантів з бідних країн інтегруватися у суспільство із західними поглядами ставала причиною міжетнічних конфліктів і навіть заворушень у країнах Європи. Прибуваючи на нове місце, вихідці з Африки та Близького Сходу частіше за все живуть відокремленими общинами, через що не мають мотивації до вивчення місцевої мови, а виплати з безробіття і місце у притулку дозволяють їм вести гедоністичний спосіб життя, приєднуючись до різноманітних рухів (в тому числі — релігійних, як-то "Ісламська держава"), популярних серед місцевої діаспори.
Живучи у власній культурній бульбашці, біженці забувають, що перебувають у гостях, і шукають спосіб самоствердитися, встановлюючи власні порядки в чужій країні. Низький рівень освіти та толерантності, прояви сексизму та рілігійності на межі з фанатизмом нерідко призводили до конфліктів мігрантів із європейцями.
У мережі можна знайти безліч відеозаписів, на яких вихідці з мусульманських країн робили зауваження у грубій формі або ж навіть застосовували насилля до представників ЛГБТ-спільноти або жінок, які, на їхній погляд, були "неналежно" одягнені чи поводилися надто "зухвало".
Неможливість конкурувати з європейцями за високооплачувану роботу через низький рівень освіти та профпідготовки, а також національні та релігійні суперечності підвищують градус невдоволення біженців своїм становищем, що знаходить вихід у протестних настроях мігрантів. Оливи у вогонь додає фактор несприйняття європейцями вихідців із бідних країн, а також упереджене ставлення до них з боку деяких представників силових структур.
З часів міграційної кризи минуло вісім років. Станом на сьогодні можна констатувати, що Європі все ж вдалося "перетравити" минулу хвилю біженців і частково інтегрувати їх у суспільство. Принаймні, спалахів масових безладів на цьому підгрунті в країнах ЄС не фіксували вже давно.
Втім, за словами директора Інституту світової політики Євгена Магди, європейці добре засвоїли урок і у подальшому будуть менш "хлібосільними", особливо, якщо йтиметься про біженців з країн Близького Сходу, які зараз потенційно становлять небезпеку для західного світу.
"Після війни в Сирії оговтатися їм вдалося. Зараз вони поглинають українських біженців. Оскільки Європейська комісія скасовує фінансування палестинців, сумнівно, що європейці будуть приймати до себе цих людей. Тим більше, що вони вже отримали кілька мільйонів українських громадян, куди більш лояльних і куди менш загрозливих для Європейського Союзу", — зазначив Євген Магда в коментарі "Телеграфу".
Нові виклики — нові правила
Якщо 2015-го араби й африканці втікали в Європу від голоду та злиднів, то нова хвиля біженців 2023-2024 років може принести з собою нові ризики, адже серед біженців з Близького Сходу можуть бути учасники бойових дій і представники терористичних організацій.
За словами голови правління Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка, суто технічно уряди країн можуть встановити заборону на в'їзд біженців із окремих держав, як це свого часу зробила Угорщина, не дозволяючи використовувати свою територію навіть для транзиту мігрантів.
"Подібні рішення ухвалюють на рівні спільноти, як-то Євросоюз. Встановлюють міграційне квотування для країн ЄС і виходячи з цього держави приймають біженців. Так, відомі випадки, коли Польща й Угорщина відмовлялися пускати до себе громадян з Близького Сходу, мотивуючи це різними причинами. Якою буде ситуація зараз, і якою буде відповідь на нову хвилю біженців, сказати складно. Але однозначно це буде обговорювати Рада Євросоюзу. Не думаю, що це може бути політика повної відмови", — каже правозахисник.
Щодо інтеграції у західне суспільство, за словами Олександра Павліченка, механізми впливу на біженців та мігрантів у цьому питанні в Європі вже відпрацьовані. Якщо іноземець відмовляється дотримуватись встановлених у цій країні законів і правил, вимагає для себе особливого ставлення та статусу, він може піддатися депортації на Батьківщину.
Минули й ті часи, коли один громадянин міг чекати отримання візи кілька років, бо не міг довести свою благонадійність і навести достатньо причин для надання йому дозволу на в'їзд, а тисячі мігрантів без документів потрапляли у ту ж саму країну, просто розповівши історію про важку долю у Палестині. Тепер фільтраційні заходи будуть більш суворими.
Правозахисник пригадує історію з біженцями, які буквально окупували парк в одному з європейських міст і забороняли відвідувати його містянам, адже там проживали їхні жінки, дивитися на яких не можна. З такими випадками, за словами Олександра Павліченка, розбирається місцева поліція. Якщо владнати не вдається і безлад триває, застосовують депортацію. Більш масштабними питаннями займається Міжнародна організація міграції, УВКБ ООН і Міжнародний комітет Червоного Хреста.
"Одним з найбільших запитань залишається те, чому вихідці з арабських та африканських країн не їдуть в держави мусульманського світу, наприклад, Катар і Саудівську Аравію, які вирізняються значним добробутом і можуть приймати біженців на високому рівні? Чому ці мігранти прямують саме у Європу, у демократичний світ?
Втім, варто зазначити, що навіть під соціальним і політичним тиском з боку біженців, країни ЄС не пішли на лібералізацію чи пом'якшення свого законодавства щодо цієї групи населення. Тому, фактично, Європа впоралась з викликом інтегрування близько двох мільйонів біженців, які були переправлені через різні канали", — зазначає Олександр Павліченко в коментарі "Телеграфу".