В Young Business Club триває реалізація соціальної програми «Адаптація цивільних». В рамках неї відбулася панельна дискусія у Києві, метою якої була зустріч з підприємцями-учасниками клубу, які наразі є військовослужбовцями. Учасники YBC ставили багато питань та дізналися з “перших вуст” про реальні справи на фронті, потреби військових, прогнози про подальший перебіг подій та елементарні речі, які мотивують та надихають захисників.
До війни вони були підприємцями, цивільними, багато хто з них займався волонтерською діяльністю з 2014 року. Рішення піти на фронт учасники Харківського філіалу прийняли на закритому peer-2-peer, напередодні повномасштабної війни.
“До останнього не вірив, що це трапиться, але зрозумів, що якщо почнеться вторгнення на територію України, я візьму до рук зброю та буду боронити своє місто, Харків, - каже Влад Медведев, власник компанії "TropFish", а наразі молодший сержант та командир відділення FPV-дронів 113 бригади. - 25 лютого ми з Валентином, другим учасником Харківського філіалу клубу, пішли, минаючи чергу в військомат, а вже 27-го лютого вийшли на своє перше завдання”.
Валентин Чернявський, власник "Укрнафтотовар", був командиром мінометного взводу в 128 бригаді ТРО. Каже, що коли почалась війна, він зрозумів що вибору у нього немає: “Або бігти, залишати бізнес та рідний дім, або битись. Я обрав шлях воїна. Я гордий цим. Мій дім - це святе, це сакральне”.
Коли почалась повномасштабна війна, всі люди об’єднались і виникла синергія між військовими та цивільними. Студенти рили окопи, цивільні приносили теплі речі, ресторатори відкрили польові кухні на блокпостах. Кожен українець допомагав чим міг.
“До нас в перші дні вторгнення підійшов хлопець, батько якого мав доступ до відеокамер в області, - розповідає Влад Медведев. - Він показав, що до кордону Харківської області їдуть танки, БТР, йде піхота, багато людей та техніки. У нас особисто не було артилерії. Ми передали координати і артилеристи 92-ї бригади відпрацювали по окупантах. Було уражено 150 одиниць техніки та багато живої сили противника. Зарево стояло до самого ранку. Ми не допустили, щоб окупували Харків”.
“Ми себе відчували супергероями, ми бачили для чого ми це робимо, - додає Влад. - Зараз трошки інша ситуація. Зараз я не відчуваю себе супергероєм, перебуваючи у цивільному житті. Тому що відчувається, що люди бояться військових в формі, відводять погляд, особливо чоловіки. Люди не хочуть бачити, що хтось втратив кінцівки, відсторонюються від цього. Що з цим робити? Розповідати. Це потрібно робити на рівні держави та роботодавців. Кожен на своєму місці має про це розповідати”.
Ще одна історія військового - Андрія Гарбузюка, третього учасника сесії. Андрій засновник будівельної компанії Синтез Груп та Гостомель Residence. Зараз логіст служби військово-цивільного співробітництва Першої президентської бригади оперативного призначення ім. П. Дорошенка, гвардії наступу "БУРЕВІЙ".
Зранку 24.02 Андрій відвіз сім’ю із Бучі до батьків, а через тиждень вже вступив до лав Національної гвардії України. Перше, з чого почав Андрій Гарбузюк - організаційна робота, в цьому йому дуже допомогли навички підприємництва:
“Ми взяли за ціль не миритись з ситуаціями недостатнього забезпечення і вплинути на підвищення рівня підготовки підрозділів, які йдуть на передову. Ми з друзями організували логістичну групу в Західному управлінні НГУ, яка займається забезпеченням передових підрозділів, розвитком інфраструктури полігонів та психологічною реабілітацією військових та сімей загиблих. Рішення піти служити було свідомим. Розумів що поки ворог на українській землі, бізнесу буде складно, - розповідає Андрій. - Під час війни приділяти увагу бізнесу майже неможливо. Мої партнери залишились в країні та впорались з викликами, не дивлячись на збитки і складну ситуацію, тож рухаємось вперед. Зараз я лише 10% свого часу приділяю бізнесу. Багато роботи саме по службі, бо від цього залежить життя людей. Але також треба працювати у бізнесі, адже у працівників є сім’ї, а у компанії є інвестори. Ми маємо робити свою справу і далі”.
Військові зазначили, що найкраща реакція цивільних для них, це повага та подяка: “Військовим дуже потрібна підтримка цивільного населення, вони її чекають. Обмінний курс між цивільним життям та військовим - шалений. За цінністю сприймається в 10-кратному розмірі, - каже Валентин Чернявський. - Коли ти в окопі, переоцінити наскільки цивільні своїми кроками роблять шалений вклад в життя військових, неможливо”.
Учасники сесії закликали кожного обрати собі підрозділ, який можна взяти під опіку та допомогти.
“Уявіть собі, що відчуває кожен військовий. Він готовий віддати життя, чому ж ми не можемо дати більше ніж даємо зараз? Допомога потрібна постійно, системно. Важливі і прості речі - військовим приємно, коли вони відчувають підтримку, наприклад, коли їх пригощають кавою, поступаються в черзі. Неможливо переоцінити вклад бізнесу і бізнес спільноти. Хочу подякувати, адже багато людей з клубу допомагають мені і нашим підрозділам. Коли почав звертатись до людей з YBC відчув значну підтримку”, - каже Андрій Гарбузюк.
“Правда в тому, що без волонтерського руху не ясно де ми були б зараз. Бійцям, солдатам, які ризикують своїм життям, покращує бойовий дух, коли їм передають речі, яких в них немає, - каже Валентин Чернявський. - Наприклад одна з мереж магазинів передала білизну військовим. Дрони купують волонтери, все це дуже цінно”.
“Давайте дивитись на реалії, - резюмував Андрій Гарбузюк - Бойовий дух військового вирішує результат битви. Він готовий віддати життя за людей, які зараз в тилу. Цивільні мають допомагати. Військові чекають на цю допомогу”.
Логічним завершенням цієї зустрічі став благодійний аукціон, що зібрав понад 663 000 грн. Як і завжди, учасники YBC були надійним джерелом підтримки один для одного, і об’єдналися задля свободи та майбутнього України.