Командир полку "Цунамі" Олександр Гостіщев, який загинув 15 березня внаслідок російського удару по Одесі, ще 2014 року вирушив добровольцем захищати Україну. Він брав участь у звільненні Маріуполя, пройшов "Іловайський котел", а підчас повномасштабного вторгнення вирішив бути на фронті замість того, щоб обійняти керівну посаду в Нацполіції.
"Кожен після нашої перемоги повинен чесно відповісти своїм дітям, що він робив під час війни", – писав в одному з постів у соцмережі Олександр Гостіщев. Однак сам він не зможе цього зробити, пише "Цензор.Нет".
"Ми обидва з Іловайського братерства. Він був в одному з підрозділів, який зайшов безпосередньо в місто Іловайськ, воював там і виходив звідти. Він з честю пройшов цей шлях. Іловайське братерство – це такий клуб, куди потрапити чужаку неможливо. Ось такі, як Саша, це, можна сказати, еталонні члени клубу, які хапонули війни з 2014 року на повну", – згадує командир підрозділу аеророзвідки Люфтваффе 129 ОБр ТрО Микола Колесник.
Олександр пішов на фронт добровольцем навесні 2014 року, з травня командував ротою в батальйоні "Дніпро-1".
"Він був не те що одним із кращих, він був найкращим командиром роти. Прийшов до нас одним із перших. Був з нами, коли ми в червні 2014-го заходили з "Азовом" звільняти Маріуполь, потім його рота разом з "Донбасом" вирушила звільняти Іловайськ", – розповів колишній заступник командира батальйону, який згодом став полком, В’ячеслав Печененко.
Тоді йому та Олександру Гостіщеву вдалося не лише вибратись самим, а й вивести людей, 12 з їхнього батальйону, ще понад 50 – з інших підрозділів.
Серед тих, кому вдалося вийти з Іловайська, були й бійці роти "Світязь", якою командував нинішній заступник голови Нацполіції Олександр Фацевич.
"Ми з "Дніпром-1" виконували спільні завдання в Іловайську. Перетиналися, коли звільняли частину міста. З Сашком в Іловайську й познайомились. А виходили спочатку в одній колоні, потім вона розділилася. Вони з Печененком допомогли вийти і не потрапити в полон частині хлопців з моєї роти", – каже він.
У подальшому Фацевич, Гостіщев і Печененко пішли служити в поліцію. Олександр очолив Жовківський районний відділ поліції у Львівській області, згодом він формував патрульну поліцію на Луганщині, а далі був заступником керівника поліції Одещини з громадської безпеки, згадує В’ячеслав Печененко.
"Коли я був заступником Командувача операції об'єднаних сил у 2020 році, ми з ним знову перестрілись. Найкращі спогади. Його загибель для мене – болюча втрата. Тому що він один із тих, з ким ми безпосередньо не просто служили, ми разом виходили з того пекла Іловайська", – розповів він.
Генерал поліції, підполковник ЗСУ В’ячеслав Аброськін познайомився з Олександом також на Донеччині, коли Гостіщев служив у "Дніпро-1", а Аброськін очолював обласне управління тоді ще міліції.
"Він із тих добровольців, які прийшли в поліцію зі своєю психологією, своїми цінностями. Якщо робити добро, то треба робити не за щось, а тому, що людям це потрібно. Могли сказати "ні", якщо вважали, що робити щось неправильно. Якщо десь помилки робили, то визнавали їх. Він був саме з таких. У перші дні повномасштабної війни ми зустрілися з ним в Одесі. Я вже був військовим, а він – ще поліцейським", – розповів Аброськін.
У подальшому зведений загін "Цунамі", яким командував Олександр Гостіщев, воював на Херсонському напрямку.
"Ми зустрілись у Березнегуватому Миколаївської області. Селище межує з Херсонською областю. Це було під час контрнаступальної операції з визволення Херсонщини", – каже В’ячеслав Аброськін.
Там же, у Березнегуватому, "Цунамі" співпрацювати з підрозділом, яким командує Микола Колесник.
"Він нас підтримав, надав усі дані, що нам були потрібні. ...Потім працювали разом на Херсонському напрямку. Листувалися постійно. Телефонували одне одному. Бачились, коли була можливість. Потім він у бік Бахмута перемістився, я – в бік Авдіївки. ...Коли була нагода, ми зустрічались, могли трохи пожартувати, потім брали щоденники, ручки і записували, які будемо робити інновації", – розповів Колесник.
За його словами, до кінця 2023 року його та Олександра пдрозділи йшли поряд на різних напрямках:
"Він присилав свої екіпажі, бо довіряв нам, підрозділу, який я очолюю, і знав, що ми передаємо кращий досвід його пілотам. Я не знаю, яким він був поліцейським. Але знаю, що він був дуже вправним, дуже фаховим військовим офіцером. І насамперед він прагнув зберегти особовий склад. ...Це дуже велика втрата і для України, і для наших Сил оборони, і, впевнений, що для поліції теж".
Як розповів Олександр Фацевич, за участь у наступі на Херсонщині Олександр Гостіщев отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. "Цунамі" під його проводом виконував завдання зі звільнення Кліщіївки, оборони Богданівки, під Майорськом також успішно показав себе.
А коли формувалась об’єднана штурмова бригада "Лють", куди увійшов і полк "Цунамі", Олександр відмовився від посади заступника керівника Головного управління Нацполіції в Одеській області, щоб бути на фронті.
"Він вибрав війну, а не керівну посаду. Він хотів воювати за Україну", – сказав Олександр Фацевич.
Олександр Гостіщев розумів, що на кону, каже легендарний "кіборг" Кирило Недря.
"То тільки лунтіки дивляться на війну, як на прикольний квест або онлайн-шутер. А коли ти хоч раз здихав, то ти чудово знаєш, що там немає ресету і поновлення. І ти добровільно, дуже довго зважуючи, а також ламаючи себе до певної міри, сідаєш… береш у руки той пульт і натискаєш кнопку "продовжити". З дуже пришвидшеним пульсом. Бо ти знаєш цю гру", – пояснює він.
За словами Кирила, Олександр був був зосередженим і дуже мовчазним:
"Ми в цьому були дуже близькі, тому що я теж не так, щоб балакучий. ...При всій зовнішній суворості Сашко був доброю людиною. Людина, яка на власні очі бачила певні речі, прожила певні життєві моменти, не може бути іншою. Сашко багато знав, з ним було цікаво спілкуватись. У нього був досить широкий світогляд. Ми могли розпочати розмову з чогось професійного, наприклад, з роботи ювенальної превенції, а закінчити обговоренням якогось фільму".
Євген Тєрєхов з 58 ОМБр імені гетьмана Івана Виговського також називає Олександра людиною з великим добрим серцем і справжнім другом.
На запитання про те, чи зможе Україна перемогти РФ, Олександр якось сказав: "Знаєте, як кажуть: "Чим більша шафа, тим гучніше падає"? Так і тут. Так, на початку була певна розгубленість, бо вони ж перли звідусіль і всім одразу, але ж зібралися й зупинили. Хай як вони себе називають, другою армією чи якоюсь іще, ми воюємо за свою землю. Тому обов’язково переможемо".