Китайський візит до Європи носить скоріше тактичний характер, але для Росії він багато в чому неприємний

Китайський лідер Сі Цзіньпін проводить цього тижня європейське турне (Франція, Сербія, Угорщина), під час якого, зокрема, обговорює російсько-українську війну.

Робить обережні заяви, всіляко усуваючись від, як називає Китай цю війну, "української кризи".

Слід розуміти, що Китай є одним з вигодонабувачів трансформації світової системи. За великим рахунком, якщо раніше лише допускали розмови про переформатування світу в двополярні контури, то зараз це вже очевидно. Ключовим є трек Китай-США. Ну а Росія випадає з ядра цього треку. І веде війну, сподіваючись у це ядро повернутися.

Як для США важливо створити єдиний, скажімо так, проамериканський фронт стримування Китаю (розбивши поле держав, які з ним активно співпрацюють), так для Китаю важливі протилежні завдання. І тут йому потрібні європейські країни, з погляду яких КНР не розглядається як загроза. Скоріше, як партнер. Тоді як у США є очевидна антикитайська істерія.

Відповідно, в ЄС є щонайменше з десяток країн, які розглядають Китай як державу, з якою можна співпрацювати для власного посилення.

На цьому фоні Франція (а в майбутньому і Німеччина, канцлер якої відвідував у квітні Пекін) – невипадковий вибір Китаю. По-перше, це держави Старої Європи, лідери ЄС. По-друге, є той самий французький трек на автономізацію зовнішньої політики Євросоюзу, більш самостійну від США. Паралельність, а не керованість.

Для Китаю зараз вигідно пожвавити контакти з Францією. Причому не лише у питаннях економіки, а й у питаннях політики. Серед іншого – у ракурсі врегулювання війни в Україні. Як китайці, та й частина європейців, називають — "української кризи".

При цьому, станом на сьогодні, КНР, хоч би як це цинічно звучало, вигідна ситуація, що склалася на російсько-українському фронті. Без очевидного переможця. Адже це продовжує послаблювати РФ.

З іншого боку, є певна межа, а саме – загроза дестабілізації регіону, що загрожує ударом по товарних потоках, виникненням політичних криз як мінімум у Східній Європі. І для запобігання такій загрозі Китай досить активно рухатиметься у бік наполегливих порад російському керівництву закінчувати війну.

На нинішньому етапі ми бачимо певне звіряння позицій китайців та європейців. Зі спробою, можливо, після візиту Сі створити постійно діючий механізм політичних консультацій, зокрема по кризових майданчиках. І тут питання не лише України, а й Близького Сходу, Африки тощо.

Резюмуючи: візит Сі до Європи носить зараз скоріше тактичний характер. Для Росії він багато в чому неприємний. У Китаю – свої інтереси, які подекуди збігаються з російськими, місцями – докорінно розходяться. Кремлівські еліти чудово розуміють, що з кожним місяцем вони все більше потрапляють у залежність від КНР. Типовий приклад – нещодавні новини про торгівлю нафтою та газом, коли Китай відмовився купувати їх за російським прайсом. У результаті РФ нічого не залишалося, як частину нафти переорієнтувати на Індію (де плата йде у рупіях), а частину продаватиме Китаю, але за значно нижчою ціною. У цьому суть політики КНР.

Те, що Китай пообіцяв не постачати зброю Росії, не новина. Він і так не постачає. Для КНР це не вигідно. Навіщо зайвий раз підставлятися під санкції, посилювати РФ, даючи їй можливість для успіху в Україні та повернення на геополітичне поле з претензіями на участь у китайсько-американському діалозі?