Місто героїв та місто-фортеця: чому міста не вмирають самі і як шанувати пам'ять загиблих по-новому

І все ж таки мені категорично не подобається стара радянська традиція з "містами-героями", яка була заново введена на початку повномасштабки.

Проблема, як завжди, з сенсами. Міста не захищають себе самі і стати героями не можуть. Це люди захищають міста, а не міста захищають людей.

Тому повторю не свою, але дуже правильну думку. У цій війні має бути два статуси для міст: "міста героїв" і "міста-фортеці". Міста героїв — це ті, де ЦИВІЛЬНЕ населення вчиняло опір окупантам, як у Енергодарі, Мелітополі, Херсоні, інших містах. І міста-фортеці — це ті міста, які оборонялися ВІЙСЬКОВИМИ і де точилися важкі бої, як у місті, так і під його стінами: Маріуполь, Харків, зараз Авдіївка і Часік.

Так, міста теж гинули на цій війні. Міста були пораненими, скаліченими, з них витікало життя. Але міста постають з попелу, а люди йдуть назавжди, ризикуючи одним життям і віддаючи його за інших.

Саме тому "місто героїв", а не "місто-герой". Бо люди йдуть назавжди.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Відчуження від війни. Як бронь від мобілізації для людей з великою зарплатою вб'є в інших бажання боротися