Чемпіонки світу й призерки Олімпійських ігор-2020 із синхронного плавання Марина та Владислава Алексіїви через війну не можуть нормально жити й готуватися до змагань у рідному Харкові. В їхньому басейні, який постраждав від обстрілу, вікна забито ДСП, а дорогою на заняття дівчата нерідко чують вибухи. Режисер французького телеканалу навіть зняв фільм про непросте життя українських сирен. А у травні, після 11 місяців перерви, вони виграли нагороди міжнародних змагань, ставши другими на Кубку світу в Парижі.
У розмові з OBOZ.UA Марина та Владислава розповіли про медальну обкатку олімпійського басейну, підготовку під обстрілами у Харкові, зйомки фільму за 10 км від кордону з РФ і повернення на змагання білорусів.
– Як готувалися до старту в Парижі? Чи не було важко психологічно після зимового чемпіонату світу, де замість двох олімпійських ліцензій Україна виборола лише одну в дуеті?
– Так, дійсно, було важко усвідомити це все, адже ми їхали за двома ліцензіями. Але так уже вийшло. Нам дуже прикро, що ми не зможемо виступити в Парижі усією командою, але ми щасливі, що у такий складний час Україна буде представлена на Олімпійських іграх у дуеті.
Було дуже тяжко морально на цих стартах, адже ми готувалися не у звичних умовах, психологічно на тебе впливає війна в країні. Але, хай там як, одна ліцензія у нас для України є.
– Дівчата з інших команд якось намагалися вас підтримати? Адже вони розуміють, як вам зараз складно.
– Ну, так, підходили з різних країн. Казали, давайте, у вас ще є шанс. Підтримували. Казали, мовляв, ми знаємо, як вам тяжко, але не здавайтеся, все буде добре. Це було дуже мило.
– Якщо ми вже зачепили тему умов підготовки – ви увесь цей час перебували в Україні?
– Так, ми готувалися до зимового чемпіонату в Харкові, жили у себе вдома і тренувалися у нашому басейні, який, на жаль, без вікон. У нас там такі умови, що всі ЗМІ приїжджали та знімали наш басейн і як у ньому готується Україна.
– А басейн без вікон у вас уже довго?
– Ну він не зовсім без вікон. Ще на початку війни, десь влітку, поруч поцілив снаряд – і повилітало скло. І зараз вікна просто забиті ДСП.
– У січні ми спілкувалися з Мартою Фєдіною, якраз після вашого першого тренування у 2024 році, яке було перервано жахливим обстрілом з боку РФ, і довелося спускатися в укриття. А як надалі відбувалися заняття? Адже Харків постійно під ворожим вогнем. Часто доводилося переривати тренування і ховатися? Чи іноді могли знехтувати тривогою?
– Звісно, це заважає готуватися. Але наші тренери стежать за ситуацією. І коли там щось серйозне, звісно, ми переривали наші тренування, вибігали в мокрих купальниках і спускалися в укриття. І це трошки заважало.
А коли виїжджали з дому, і десь у центрі прилітало, то нам потрібно було посидіти до відбою тривоги. І тільки потім ми могли їхати на тренування. Тому зараз ми повернулися в Київ, там трошки легше морально.
– Можливо, був момент, що навіть уже відпало бажання повертатися назад у басейн. Чи все ж таки не виникало таких думок?
– Якось було трошки страшно, коли прилетіло зранку в центр Харкова. Був сильний обстріл. Ми тільки виїхали на машині до басейну – і почули вибухи на вулиці, дуже близько. Розвернулися й повернулися додому, щоб там перечекати. І тільки через годину поїхали знову на тренування.
– Наразі ви будете продовжувати тренуватись у Києві?
– Так, за рішенням нашої головної тренерки Світлани Саідової та президента Федерації Ігоря Лисова після чемпіонату світу ми розпочали тренуватися в Києві. Після Кубка світу в Канаді напочатку червня ми повертаємося в Україну десь на місяць. І потім на нас очікує фінал Кубка світу в Будапешті на початку липня. Після чого, найімовірніше, продовжимо підготовку до Олімпіади за кордоном.
– А ваші батьки виїхали з Харкова?
– Зараз батьки у бабусі з дідусем на дачі в Харкові. Вони їздили забирати деякі речі. І ми просили, щоб вони поверталися. Але у нас там живе ще дуже багато родичів – бабуся, дідусь, троюрідна сестра з маленькою дитиною. Багато наших рідних ще залишаються у Харкові. Навіть за своєї відсутності там, ми з перших вуст знаємо, який жах постійно відбувається у місті.
– А як ви жили у Харкові? Адже життя – це не тільки тренування. Була змога хоч кудись виходити, щоб трошки відволіктись, відпочити морально?
– У Харкові справді дуже складно щось робити, окрім тренування. Ми їздили там тільки на тренування і назад додому. Бо в центрі міста небезпечно, батьки забороняли нам тоді там гуляти. І ввечері повністю вимикається світло. Немає такого життя, як у Києві, де всі кудись ходять, відвідують вистави, гуляють. У Харкові такого зараз мало, і безпечніше залишатися вдома.
– Перейдімо до змагань. Ви почали виступи на Кубку світу вже в Парижі. Чому вирішили пропускати перший етап у Китаї?
– Тому що не обов'язково виступати на всіх етапах. Ми повинні взяти участь у двох. І потім 12 найкращих команд їдуть на суперфінал Кубка світу, який відбудеться на початку липня в Будапешті. Китай був занадто скоро після чемпіонату світу в Досі, ми ще не встигли змінити програму. Тому й вирішили краще підготуватись до інших змагань і поїхати на Кубок світу у Францію і Канаду.
– Тобто після Дохи ви змінили програму, з якою маєте виступати і на Олімпіаді в Парижі?
– Трошки поміняли, щоби було складніше та гарніше. І після змагань у Парижі теж змінили. Музика залишилася та сама. Трошки внесли зміни у зв'язки та елементи. Зараз за артистизм дають дуже багато балів.
До того ж після чемпіонату світу в Досі трошки помінялися правила, поставили ліміти на елементи. Через це також потрібно було переробляти програму. Візуально для глядачів це не дуже помітно. Але для нас зміни були відчутні, оскільки треба було вивчити рухи. І навіть після змагань у Парижі ми вносимо корективи, щоб робити більшу складність для артистизму й отримати вищі оцінки.
– Мені здається, що останні кілька років правила й оцінювання у синхронному плаванні змінюються просто постійно. І команди, наче білки в колесі, у пошуках якоїсь ідеальної програми.
– Так, зараз усі шоковані. Навіть Китай, який був лідером. Але зараз у деяких програмах він без медалей. Наприклад, Мексика обійшла його групою. Тому наразі у синхронному плаванні дуже непередбачувано, що кому поставлять.
– З якими завданнями й цілями їхали на етап у Парижі?
– Зробити всі елементи без бейсмарок. Зараз для нас дуже важливо, щоб не ставили штрафи. Якщо ти отримуєш навіть один маленький штраф, то автоматично потрапляєш із першого місця на десяте. Тому дуже важливо зробити все правильно та чітко.
– А про нагороди в Парижі ви не думали?
– Думали, звісно. Хотілося медалі. І хотілося здобути їх у двох видах. Але у першому технічному дуеті після свого виступу ми йшли на другому чи третьому місці. І були не останні. Після нас виступало ще багато дуетів. Звісно, була надія, але вийшло, що ми стали четвертими. Однак тренерка сказала, що ми молодці, добре все виконали. Треба буде ще відпрацювати, і все буде добре.
– Як узагалі оцінюєте свої виступи? Над чим варто попрацювати перед олімпійським Парижем?
– Як ми вже відмітили, зараз на підсумковий бал дуже впливає оцінка за артистизм. Тому саме над цим треба працювати ще більше. Ми зараз намагаємось зробити більше різноманітних рухів, щоб не все було однаково. Адже за цими правилами програми в усіх дуетів дуже схожі. Тому зараз дуже цінуються ексклюзивні рухи.
Ми намагаємося зробити програму креативнішою, гарнішою. Щоби навіть із цими правилами виглядало цікаво.
– У вас уже була змога обкатати олімпійський басейн Парижа. Які залишилися враження?
– Все дуже нове. Видно, що там навіть ще не закінчилося будівництво. На арені ми ходили через якийсь чорний хід, оскільки все ще доробляли й допрацьовували. Але видно, що вся організація на найвищому рівні. Багато охорони та військових по всьому периметру басейну. Сам басейн дуже гарний, з чистою і теплою водою, що найважливіше для нас. І все дуже комфортно.
Звісно, нам дуже сподобалося, що ми мали змогу побувати в басейні майбутньої Олімпіади. Для синхронного плавання це дуже круто. Але ми дізналися, що його побудували на 3 метри коротшим – не 50, а 47. Тож змагання зі звичайного плавання там не зможуть проводити. Але ми зрозуміли, що так і задумувалось, хоча і були здивовані. І тепер він тільки для водного поло, стрибків у воду та синхронного плавання.
– Ви сказали, що в Парижі було багато охорони. А який загалом був рівень безпеки під час змагань, адже Франція дуже боїться терактів під час Ігор. Як вас охороняли?
– Особисто нас не охороняли, з нами ніхто не ходив. Але по місту, на території басейну дуже багато охоронців. І наші знайомі французи сказали, що чимало місцевих жителів під час Олімпіади поїдуть з Парижа, зараз багато хто здає свої квартири для туристів, які приїдуть на Ігри. Тут справді бояться терактів.
Але Франція підготувалася. Видно, що всюди дуже багато охорони. І ми сподіваємося, що все буде добре.
– Ви, до речі, сказали, що дуже добре, що в басейні тепла вода. У Харкові останнім часом із нею були якісь проблеми через обстріли?
– Ні, в Харкові нормальна вода, все добре. Але для нас дуже важливо, щоб вода була теплою. Адже тренування тривають довго, інколи по 5-6 годин у воді, і це впливає на нас.
– З якими думками йшли на нагородження в Парижі після перерви в 11 місяців?
– Що нарешті ми зробили гарно свою роботу і будемо продовжувати так і надалі. Ми задоволені, що судді оцінили наші старання. І хочеться ще більше тепер над цим працювати й виборювати медалі.
– Як потім святкували? З круасанами, французьким сиром та вином?
– Насправді ніяк не святкували. Просто в нас потім був один вихідний, і знайомі режисери, які знімають про нас фільм, зробили для нас маленьку екскурсію, провели містом, показали свої апартаменти у центрі Парижа. Вперше дали подивитися нам фільм, який знімали про нас увесь рік.
На початку липня фільм вийде у Франції. А ми хочемо також зробити прем'єру ще і в Україні. Перед Олімпіадою це було б дуже круто.
– До речі, як на вас вийшли французькі режисери? Яка основна ідея фільму?