Просування в районі Очеретиного на Покровському напрямку, своєрідний клин, який зробила російська окупаційна армія, має для ворога неабияку загрозу. Сили оборони мають теоретичну можливість взяти це велике угруповання противника в котел, наприклад, у межах великих автодоріг, що проходять поблизу Авдіївки. Щоб уникнути такого розвитку подій, окупанти намагаються розширити фронт у районі Нью-Йорка. Втім, якщо ЗСУ матимуть вдосталь особового складу та зброї, це завдання можна буде виконати.
Одне з поточних завдань ворожої армії на сході – встановити контроль над трасою Часів Яр – Костянтинівка. Щодо ситуації в Часовому Яру, то він тримається, незважаючи на те, що черговий район міста було зрівняно із землею. Втім, тут противник використовує той самий підхід, що і під час взяття Бахмута.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив офіцер резерву ЗСУ, військовий експерт Андрій Крамаров.
– За оцінками британського Royal United Services Institute, поточного та наступного року Росія хоче отримати по 1500 танків та 3000 бронемашин, при цьому більша частина – це модернізовані та відновлені машини. Чи вважаєте ви, що це реально?
– Росіяни можуть виробляти з нуля 200 танків на рік. Дійсно, в них ще залишаються можливості розконсервування. Зокрема, у них залишилося на зберіганні 23% танків Т-80БВ порівняно з тим, що було до початку повномасштабного вторгнення. Отже, наростити таке шалене виробництво в них жодних можливостей немає.
Жодна країна не може випускати танки у таких обсягах. Так, на сьогоднішній день потенціал виробника танків Abrams – максимум 12 одиниць на місяць. Під час холодної війни у 1980-х роках максимум був 100 танків на місяць.
Отже, бажання росіян – це дуже добре, але реально досягти цього неможливо. Наші бійці відзначать, що під час наступу ворога на Харківщину – на Вовчанськ, на Липці – спостерігається дуже низький рівень забезпечення бронетехнікою, який завжди був дуже високим. Усю бронетехніку, яка в них виробляється і яку вони можуть реанімувати, вони кидають на Донецький напрямок.
– Чи вважаєте ви, що Росія може вести тривалу, довгу війну, зокрема зважаючи на ті досить скромні можливості, про які ви сказали?
– Так, може. Тому що в них безмежний майданчик перегрупування бюджету. Фактично половину бюджету вони можуть кинути на війну, а щодо половини, що залишилася, сказати росіянам: ми не їмо, не спимо, але маємо воювати. Так вчиняє будь-який авторитарний режим, який до того ж підтримується іншими авторитарними режимами.
Наприклад, Північна Корея нарешті отримала єдиний ринок збуту – Росію – для снарядів та певних типів артилерії. Вони це виробляли, але ніколи не могли продати через міжнародні санкції. І зараз вони можуть дуже багато постачати в Росію. Фактично йдеться про північнокорейське економічне диво на кшталт того, що було у Німеччині у 1960-х чи в Італії в 1970-х – просто через те, що вони будуть сплавляти Росії все озброєння, яке тільки можуть.
– Американський Інститут вивчення війни звернув увагу на те, що, незважаючи на формування в Україні кількох нових бригад, через затримку чи недостатні обсяги постачання зброї ці нові підрозділи буде неможливо повністю забезпечити всім необхідним. Чи вбачаєте ви в цьому загрозу?
– Це теза нашого президента, і я абсолютно з нею не згоден. Зокрема, він сказав, що йдеться про бригади, які готуються до контрнаступу. У нас зараз немає можливостей для контрнаступу. Є дуже велике питання оборони, передусім на Донецькому напрямку.
Так, росіяни вичерпують просто усе, що мають, – все своє забезпечення вони кидають на цей напрямок. А ми потихеньку втрачаємо там наші позиції. Це питання до нашої лінії оборони, до того, яким є забезпечення від партнерів.
Я вважаю, що теза про те, що ми тримаємо 14 бригад, які перебувають у тилу, щоб розпочати контрнаступ, абсолютно неправильна. Якщо ми подивимося на лінію фронту, особливо на Донеччині, то стане зрозуміло, що ці 14 бригад потрібні нам передусім для оборони.
– У зведенні Генштабу йдеться про те, що за добу 4 липня відбулося 155 бойових зіткнень, при цьому практично половина з них припала на Покровський та Торецький напрямки. Ви сказали, що ми, на жаль, потроху втрачаємо позиції. Що, на вашу думку, потрібно найбільше, аби зупинити ворога на цій найгарячішій ділянці фронту?
– Нам потрібно більше особового складу, більше техніки. Так, ми можемо зупинити ворога. Тим паче, якщо подивитися на ситуацію з погляду військової теорії, то ворог цим своїм виступом, який він робить у районі Очеретиного, може зробити собі дуже погано, якщо ми зможемо його тут відрізати. Якщо в нас буде достатньо сил, достатньо техніки, цей виступ можна буде просто перерізати, наприклад, по трасі. Як кажуть росіяни, "взяти в котел".
Теоретично в нас така можливість є. Практично поки що, на жаль, немає.
– Але ж на цій ділянці фронту ворог розширює свій плацдарм.
– Так, розширює. Пам’ятаєте, під час одного з попередніх інтерв’ю я говорив, що дуже погано здати Авдіївку, тому що тоді ворог зможе отримати широкий фронт. І зараз він це й реалізує. Більша кількість особового складу, більша кількість техніки.
Ми бачимо, що противник намагається наступати в районі Нью-Йорка. Так він намагається розширити свій фронт для того, щоб до нього ніхто не зайшов у тил.
– Дійсно, в районі Нью-Йорка вони намагаються зробити такий собі клин.
– Вони намагаються перехопити нашу трасу, яка є основним сполученням до Часового Яру, – ту, яка веде від Костянтинівки. Часів Яр продовжує стояти. Так, вони стерли з лиця землі ще один район міста, далі за ним іде природна перешкода. Ворогу буде дуже важко її перейти. Але, втім, це нагадує мені ситуацію боїв за Бахмут, коли ворог також стер з лиця землі лівобережну частину Бахмута до річки Бахмутка, просто вирівняв під корінь, а після цього розпочав штурм. Але для цього йому знадобилося 3-3,5 місяці.