Незвичайний прояв почуттів: учені пояснили феномен колективного позіхання

Позіхання — це мимовільна дія, що супроводжується відкриванням рота, глибоким вдихом і часто виникає без свідомого роздуму. Зазвичай вона пов'язана з втомою, нудьгою або процесом пробудження. Однак варто нам почути її, що виходить від іншої людини, як ми мимоволі починаємо повторювати цю дію і на це є наукова причина, пише The Conversation.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки!

Більшість людей позіхають від шести до 23 разів на день, але позіхання притаманне не тільки нам: багато тварин, включно з птахами, рептиліями і рибами, також демонструють таку поведінку. Один з особливо цікавих аспектів позіхання — його заразна природа. Це явище виникає, коли, побачивши одну людину, яка позіхає, в іншої виникає бажання теж позіхнути. Хоча ця реакція здається автоматичною, вона не є вродженою, пояснює Джоанна Сімкін, старша кураторка біології та медицини людини Науково-дослідного інституту Музеї Вікторії.

Дослідження, опубліковане в журналі Neuroscience & Biobehavioral Reviews, показало, що заразне позіхання з'являється у людей приблизно у віці чотирьох-п'яти років, що збігається з розвитком емпатії — здатності розуміти і розділяти почуття інших людей. Це дало змогу дослідникам припустити, що рефлекторне бажання позіхнути, коли це робить хтось інший, тісно пов'язане з нашою здатністю до співпереживання.

Учені помітили, що заразне позіхання частіше виникає між людьми, яких пов'язують тісні стосунки, наприклад, між друзями або членами родини. Цей висновок підтверджує ідею про те, що емпатія суттєво впливає на заразне позіхання. Коли ви бачите, що хтось із ваших знайомих позіхає, ваш мозок дзеркально відображає його емоційний стан, що підвищує ймовірність того, що ви позіхнете у відповідь.

Цьому процесу сприяють спеціалізовані клітини мозку, звані дзеркальними нейронами, які активізуються під час спостереження за діями інших людей, ще більше зміцнюючи соціальні зв'язки. Але здатність до заразливого та емпатичного позіхання притаманна далеко не одним людям. Шимпанзе та інші тварини, наприклад собаки, також демонструють таку поведінку. Дослідження показали, що шимпанзе частіше позіхають, побачивши, як позіхає член їхньої соціальної групи, що дає підстави припустити, що заразне позіхання виконує у тварин ту саму функцію соціального зв'язку, що й у людей. Однак частота заразливого позіхання у людей може знижуватися з віком, що вказує на тісний зв'язок цієї реакції із соціальним та емоційним розвитком, каже Сімкін.

Дзеркальні нейрони мозку відіграють найважливішу роль у цьому процесі, імітуючи дії інших людей, що пояснює, чому вигляд людини, яка позіхає, часто викликає таку саму реакцію у спостерігача. Ця нейронна активність лежить в основі механізму соціальних зв'язків, що полегшується заразливим позіханням, яке не тільки зміцнює міжособистісні зв'язки, а й підкреслює нашу вроджену соціальну природу.

Раніше Фокус писав про соціальні причини появи позіхання. Вчені припускають, що механізм позіхання показував оточенню, що людина менш пильна на даний момент.

Також Фокус писав про те, що заразливість сміху притаманна не тільки людям. Милі щурики на відео регочуть від радості, спостерігаючи за іншими.