B-50 Superfortress: монстр-бомбардувальник із минулого
B-50 Superfortress: монстр-бомбардувальник із минулого

B-50 Superfortress: монстр-бомбардувальник із минулого

B-50 увійшов в історію завдяки першому безпосадочному навколосвітньому перельоту Lucky Lady II. Майя Карлін розповіла про стратегічний бомбардувальник армії США.

Стратегічний бомбардувальник Boeing B-50 Superfortress, розроблений після Другої світової війни, зіграв ключову роль для Стратегічного повітряного командування (SAC) ВПС США.

Фокус переклав статтю Майї Карлін про американський літак Superfortress.

  • Створений на основі B-29 Superfortress, B-50 мав вдосконалені двигуни і поліпшену конструкцію. Вперше піднявшись у повітря в 1947 році, він на короткий час очолив американський флот ядерного стримування, поки не з'явилися удосконалені бомбардувальники B-36 і B-47.
  • Хоча його служба була недовгою, і йому було непереливки в протистоянні з радянськими МіГ-15 під час Корейської війни, B-50 увійшов в історію завдяки першому безпосадковому навколосвітньому перельоту Lucky Lady II. Більшість B-50 були згодом списані або переобладнані в заправники.

Boeing B-50 Superfortress: коротка, але ключова роль в історії ВПС

У зв’язку із розвитом програми ВПС США зі створення стелс-бомбардувальника нового покоління B-21 необхідно згадати історію стратегічних бомбардувальників цього відомства. Серед них легко випустити з уваги Boeing B-50 Superfortress. Хоча цей літак, створений після Другої світової війни, провів у небі менше двох десятиліть, перш ніж його переобладнали на заправник, свого часу він встиг очолити флот ядерного стримування новоствореного Стратегічного повітряного командування.

B-50 очолював флот ядерного стримування Повітряних сил США

Стратегічні бомбардувальники залишаються основою повітряної частини ядерної тріади Америки, і B-50 слід віддати належне за те, що він очолив цю структуру.

Витоки Superfortress

B-29 Superfortress – предок В-50. Створений для висотних бомбардувань, цей важкий гвинтовий бомбардувальник брав активну участь у Другій світовій і Корейській війнах.

Перший Superfortress мав низку безпрецедентних характеристик, включно з дистанційно керованими гарматними вежами, подвійними бомбовідсіками та герметичними кабінами для екіпажу. Найвизначнішим фактом було те, що B-29 використовували для скидання ядерних бомб на Хіросіму і Нагасакі в Японії 1945 року в рамках зусиль США щодо завершення війни на Тихому океані.

Ближче до кінця війни американці стали шукати заміну для Superfortress. Хоча B-29, безумовно, був найпотужнішим бомбардувальником воєнних часів, його двигуни були сумно відомі своєю схильністю до поломок. 18-циліндрові двигуни Curtiss-Wright R-3350 Duplex Cyclone, якими оснащувалися літаки, страждали від хронічних проблем із перегрівом. Американська влада хотіла, щоб на заміну B-29 прийшов новий радіальний двигун Pratt & Whitney R-4360 Wasp Major. На той момент це був найбільший за об'ємом поршневий авіаційний двигун, що надходив у великосерійне виробництво.

Як раніше докладно описував Себастьєн Роблін, "ці потреби призвели до створення нової моделі B-29D зі збільшеною майже на 60% потужністю двигуна R-4360 Wasp Major на 3500 кінських сил і обшивкою з міцнішого, але легшого алюмінієвого сплаву 75-S. Усе це дало змогу знизити вагу крил на 272 кг і збільшити швидкість майже до 645 км на годину. Серед інших доопрацювань – більш високе хвостове оперення, гідравлічні системи управління, а також системи запобігання обмерзанню крил і вікон".

Дебют Boeing B-50 Superfortress, оснащеного новим двигуном, відбувся 1947 року, а рік потому він офіційно надійшов на озброєння. B-29 залишався в строю протягом усього цього періоду. Хоча обидва літаки мали спільне позначення Superfortress і спільні можливості, армія хотіла розробити для B-50 абсолютно нову конструкцію, щоб отримати додаткові кошти на виробництво.

B-50 міг перевозити екіпаж із 10 або 11 осіб, мав розмах крил близько 43 метрів і максимальну злітну масу 76,4 тонни. Оснащений новим удосконаленим двигуном, бомбардувальник міг літати на 8612 км і досягати стелі 11277 метрів.

B-50 міг перевозити екіпаж із 10 або 11 осіб, мав розмах крил близько 43 метрів і максимальну злітну масу 76,4 тонни

З 1947 року було створено кілька нових варіантів Superfortress. B-50A було вироблено небагато, і вони служили Вашингтону як повітряний засіб ядерного стримування до появи таких наступників, як B-36 Peacemaker і B-47 Stratojet. У 1953 році ВПС представили 36 варіантів B-50D, спеціально обладнаних для виконання далеких місій метеорозвідки. Вони були обладнані висотними атмосферними пробовідбірниками, метеорологічним радаром, доплерівським радаром і додатковими паливними баками в бомбовідсіку. За даними Національного музею ВПС США, доки ці бомбардувальники не були передані Погодній службі, вони виконували спеціальні завдання з розвідки погоди у складі 97-го бомбардувального крила Стратегічного повітряного командування.

Історія експлуатації

Під час Корейської війни B-50 не показали очікуваних результатів у боротьбі з радянськими винищувачами МіГ-15. Попередні радянські винищувачі були нездатні перехоплювати ці бомбардувальники на великих висотах, але МіГи-15 збили кілька "Стратофортрессів", виявивши тим самим недоліки платформи.

Хоча історія служби B-50 була недовгою, B-50 Lucky Lady II став першим літаком, який здійснив безпосадковий навколосвітній переліт. Сьогодні фюзеляж Lucky Lady II зберігається в Музеї авіаційної слави в Чино, штат Каліфорнія. Решту B-50 Superfortress списали або відправили на пенсію.

Про автора

Майя Карлін – авторка статей про національну безпеку в The National Interest, аналітикиня Центру безпекової політики та колишня наукова співробітниця імені Анни Соболь-Леві в IDC Герцлія в Ізраїлі. Її статті публікуються в багатьох виданнях, включно з The National Interest, Jerusalem Post і Times of Israel. Ви можете стежити за нею у Twitter: @MayaCarlin

Джерело матеріала
loader
loader