"Дивлюсь, як висаджується російський десант": фіналістка Олімпіади жила під обстрілами, квартиру зруйнувала РФ, а травму ховала під рушником

Борчиня з Ірпеня Ірина Коляденко, яка пройшла через російську окупацію, може принести Україні ще одне "золото" Олімпіади-2024 у ваговій категорії до 62 кг. Спортсменка могла виграти ще минули Ігри у Японії, але в останній момент зазнала важкої травми. Однак навіть це не завадило їй вибороти "бронзу", а подаровану містом квартиру вона віддала своєму тренеру. 

OBOZ.UA згадує трагічні події у житті Коляденко і її шлях до фіналу і Парижі-2024. 

СЛЬОЗИ ПІД РУШНИКОМ. Після повернення в Україну у серпні 2021 року з олімпійською "бронзою" Ірина отримала не тільки призові від держави, але також квартиру від влади Ірпеня і машину від асоціації вільної боротьби. Але цього всього могло й не бути, адже вона отримала травму буквально за два дні зі старту змагань у Токіо і не могла навіть піднятися з килима.

"Проходили тренування, які підводили нас до змагань. Їх називають "пуш-пуш". І там у боротьбі з дівчинкою я пошкодила коліно. Щоб ви розуміли, після тієї травми навіть не могла піднятися з килима. А в цьому залі були спортсмени з багатьох країн, за мною спостерігали суперниці. Тому мене просто накрили рушником і поклали лід, щоб опонентки не бачили, як я сиджу і плачу, бо не можу встати з килима. А через два дні вже боротися", – розповідала нам Ірина.

Спортсменці було не тільки боляче психологічно, але й важко фізично: "Це добре, що приїхав мій тренер і лікар нашої команди, який теж дуже сильно допоміг, підтримував. Робив усе, що було потрібно в тій ситуації".

Звісно, травма дуже сильно позначалася на боротьбі Коляденко: "Коліно взагалі не трималося через те, що порвана одна зі зв'язок. У Токіо мені кололи знеболювальне, постійно було два наколінники і тейпи, щоб фіксувати коліно. Було важко емоційно, фізично, психологічно. Це дуже важка робота. Але нічого, пережили".

За свою нагороду від керівництва Київської області Ірина отримала однокімнатну квартиру в новобудові в Ірпені, але наступного дня ошелешила всіх заявою, що дарує її своєму тренеру Володимиру Яременку: "За всіма моїми перемогами стоїть мій тренер, з яким я працюю протягом восьми років, який мене не тільки тренує, а й завжди був поряд протягом всього часу.  Так, було нелегко. Ну, щоб ви розуміли, був такий час, що він мені купував одяг".

Обласній владі нічого не лишалося, як презентувати віцечемпіонці світу ще одну квартиру, а будинок мали ввести в експлуатацію навесні 2022 року: "Якраз нога загоїться і можна братися до ремонту".

ОКУПАЦІЯ В ІРПЕНІ. Після Олімпіади у Києві Ірині зробили операцію, і не встигла вона ще повністю відновитися, як почалося повномасштабне вторгнення: "24 лютого ми були на олімпійській базі у Конча-Заспі. Ми там тренувалися, готувалися до змагань, дівчата мали о сьомій ранку летіти в Туреччину. А тоді прокинулися від вибухів".

"А я лежу під ковдрою і не розумію, що відбувається, що я маю робити. Чи я маю збирати речі, чи що? Я просто лежу і мене трусить під ковдрою. Тоді до мене зайшла прибиральниця та почала обурюватися, що я отак просто лежу. А я лежу не від того, що мені все одно, а тому що не розумію, як все піде далі", – розповідала Коляденко informator.ua.

А її партнерки по збірній, не дивлячись на вибухи, вже поїхали в аеропорт. За словами Коляденко, там їм покрутили пальцем у скроні, мовляв, який виліт?

"Коли всі зібралися знову на базі, то сіли у дві машини та поїхали. Машину, яку я придбала на свої чесно зароблені кошти, довелося залишити, бо колесо пробите було. Я встигла з нею вже 10 разів попрощатися. В Ірпені я швидко зібрала речі та поїхала у село Дмитрівку, де живуть мої рідні", – згадувала борчиня.

До 10 березня  Ірина з рідними просиділа у Дмитрівці, же на той час вже не було ані світла, ані води чи газу. Їжу через небезпеку туди теж ніхто не привозив, а жити доводилося переважно у підвалі: "Поруч почали будинки горіти, бо росіяни стріляють – не долітає, наші стріляють – не долітає, а ми були десь посередині".

А коли Коляденко з родиною подивилась на ліс і побачили, як наближається вертоліт і висаджується російський десант, то чітко сказала всім, що треба їхати: "Мені було страшно, бо в мене жовта автівка, її видно за кілометр, а треба було вивозити купу людей. Всі тоді одне одному ледь не на голову повилазили, а ще був кіт, якому ставало погано у дорозі. Смерділо страшно, а я ще намагаюсь сконцентруватися".

Ірина потім навіть не пам’ятала, як вона кермувала – просто вперше їхала по Житомирській трасі по зустрічній смузі і було дико і дуже страшно. 20 годин родина добиралася до Вінниці: "Ще бабуся поруч сиділа. І уявіть, що впродовж 20 годин її не турбували ні болячки, ні тиск – навіть не пікнула, а їй 80 років. Вона увесь цей час ще спостерігала, чи за нами їдуть знайомі, чи все добре".

Після того Ірина з молодшою сестрою пушили до Хмельницького, на місяць виїжджали до Угорщини, але довго там не витримала та повернулася в Україну. Коляденко з болем розповідала, як дізналася, як снаряд потрапив до її квартири в Ірпені. Заспокоювало тільки те, що житло тільки готувалося до ремонту, тому значних втрат понівечене помешкання не зазнало.

Як виявилося з-під Ірпеня вони виїхали теж дуже вчасно, бо за кілька днів в квартиру прилетів, снаряд і вона повністю згоріла. 

БУХГАЛТЕР НА КИЛИМІ. До речі, за першою освітою Ірина – бухгалтер: "Просто обирала місце, де могла б тренуватися ближче до дому. Я з Житомирської області, й Ірпінь не дуже далеко від мого міста. Було комфортно. І там був тренер, яких міг мене готувати і з яким ми спрацювалися. Хоч я і закінчила університет, але здружилася з тренером і досі у нього займаюся. Тому я вдячна цьому закладу не стільки за освіту, скільки за тренера".

А вже за другим дипломом спеціалізація Коляденко – спортивне виховання і спорт. І вона вважає, що людина має постійно навчатися і розвиватися. А фізичними даними її нагородила природа. 

Раніше OBOZ.UA повідомляв, що українка, яка перемогла найсильнішу борчиню світу, назвала труднощі Олімпіади.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!