Сьогодні в Італії донецький "Шахтар" стартує у оновленій груповій стадії Ліги чемпіонів, а 22 роки тому початок виступам українських команд в найпрестижнішому клубному турнірі Європи несподівано поклав не хтось із сучасних грандів, а "Таврія". Саме сімферопольці, які через російську окупацію Криму втратили свою домівку, стали першими чемпіонами нашої незалежної країни та представниками в ЛЧ, яка якраз прийшла на зміну Кубку чемпіонів.
У тому першому чемпіонаті України відомому тренеру Анатолію Заяєву вдалося зібрати досить різношерстий, але самобутній і вольовий колектив, який перетворився на команду сенсацію. І 21 червня на львівському стадіоні "Україна" відбувся золотий матч між київським "Динамо" і "Таврією", який столичний клуб несподівано програв – 0:1. А долю титулу на 75-й хвилині вирішив єдиний гол Сергія Шевченка.
"З одного боку, то було справді, диво. З іншого – "Таврія" скористалася всіма можливостями перехідного періоду: тільки починали зароджуватися центри впливу, неясно було, кому вдасться захопити лідерство. І в цей момент Миколайович зумів створити боєздатний колектив із гравців, що закінчили, та тих, хто ще пограв у підсумку на високому рівні", – згадував пізніше для fcdynamo.com легенда "Динамо" і збірної Олександр Головко, який тоді починав в "Таврії".
Як потім зізнавався Головко, Анатолій Миколайович, напевно, не мав якихось фундаментальних знань, але був такою людиною, яка робила акцент на мотивацію.
"Свої знання він здобув, як я думаю зараз, не теоретичні, а більш практичні. Він умів керувати більш досвідченими гравцями за допомогою грошей, а нами, більш молодими, завдяки спортивному честолюбству. Коли ти молодий – виходиш, думаєш, що це твій зірковий час, і просто робиш свою роботу на драйві. Це – круто. Тож головним його досягненням було те, що ми всі об’єдналися навколо спільної мети й повірили в її можливість", – вважає захисник.
А вже через два місяці після "золотого" матчу новоспеченому чемпіону України довелося стартувати у Лізі чемпіонів, яка теж писала нову історію. Але, звісно, кримчани почали свій шлях з сутичок з "Реалом" чи "Ювентусом", а з попереднього етапу, де їх першим суперником став ірландський "Шелбурн".
У той час ірландські клуби також не хапали зірок з неба і фінішували переважно на ранніх стадіях єврокубків. Але й сила українських клубів після розпаду СРСР для багатьох була загадкою. До того ж ми ще не мали ніякого рейтингу, щоб стартувати на більш пізніх стадіях. І якщо "Динамо" гриміло на континенті кілька десятиліть, з 70-х в єврокубки почав вибиратися "Шахтар", а потім і "Дніпро", то сімферопольців за межами СРСР до 1992 року ніхто не знав.
Але при цьому керівництво "Шелбурна" було впевнено, український клуб не стане для них перешкодою на шляху до основного етапу Ліги чемпіонів. Підтвердженням цьому стала програмка перед матчем з кримчанами, де були розписані всі ігри ірландців, включаючи поєдинок зі швейцарським "Сьоном", з яким повинен був грати переможець пари "Шелбурн" – "Таврія".
Перша гра між чемпіонами Ірландії і України пройшла 19 серпня 1992 року в Дубліні на "Толк Парк" за присутності 3500 глядачів. А спеціалісти згадували, що до дебюту у Лізі чемпіонів хлопці Заяєва готувалися під час аж дводенного збору у іспанському "Хіхоні", де встигли провести спаринги з "Вітесом" і місцевим "Спортингом". Просто цікаво, щоб могли встигнути напрацювати за цей час сьогоднішні гранди, які проводять на морських узбережжях мінімум по кілька тижнів.
До того ж у кримському клубі або не змогли, або не встигли чи не захотіли шукати записи із грою суперника, тому ніякого наглядного матеріалу для розбору "Шелбурна" і тактичної підготовки Заяєв і його тренерський штаб не мали.
Як би там не було, але "Таврія", яка ще пару років тому грала у Першій лізі чемпіонату СРСР і не мала досвіду в єврокубках, вистояла у першій зустрічі в Дубліні. Хоча сам матч аж ніяк не можна було назвати видовищним – господарі активніше стартували, але коли стартовий тиск закінчився нічим, віддали ініціативу гостям і зробили ставку на навесні передачі.
Після перерви мав виводити "Таврію" вперед Полстянов, але він не скорився просто убойним моментом – вийшов віч-на-віч із воротарем, але після удару метрів з семи м’яч ковзнув поруч зі штангою. Трохи пізніше в штрафний "Шелбурна" збили Андрєєва, але арбітр не наважився поставити пенальті. У підсумку 0:0, і все мало вирішитись 2 вересня 1992 року у Сімферополі.
Разом з футболістами "Шелбурна", яка все одно вірили у кінцеву перемогу, з Ірландії до Сімферополя прилетіло 50 уболівальників. Всього ж на стадіоні "Локомотив" під час відповіді були присутні 10 500 глядачів. І довго чекати на гол їм не довелось.
Перебіг дублінського матчу дав зрозуміти мудрому Заяєву, що з цією командою не тільки можна, але й потрібно грати. Тому з перших хвилин "Таврія" пішла у наступ і, як виявилось, стартова 15-хвилинка виявилась вирішальною у цій дуелі. Кримчан забили вже на першій хвилині, коли Шейхаметов вийшов один на один з воротарем, зробив передачу на Вішняускаса, який і відправив м’яч у сітку. Але арбітр зафіксував офсайд.
Однак невдовзі той самий Шейхаметов підхопив м’яч на своїй половині і понісся до штрафної "Шелбурна", перед якою його збили ірландці. Суддя призначив стандарт, який взявся виконути найкращій бомбардир команди Сергій Шевченко. Після його удару на 8-й хвилині снаряд зачепив ногу ірландця Койла і залетів у ворота. 1:0.
Футболісти "Таврії" продовжували атакувати на куражі і через 5 хвилин після святкування Шейхаметов все ж прорвався до штрафної гостей, обманним рухом прибрав захисника і з гострого кута відправив м’яч у сітку воріт – 2:0.
До кінця першої половини сімферопольці не використали ще декілька потенційно гольових моментів, а от ірландці на 41-й хвилині скористалися помилкою Колесова і Даллі скоротив відставання – 2:1. Намагаючись відігратись, гості провисіли на воротах суперників майже весь другий тайм, однак Олег Колесов не дав себе пробити.
Роздратований тренер "Шелбурна" Пат Бйорн жалівся на негостинний прийом у Криму, мовляв, його команда була позбавлена таких базових для гарної підготовки речей, як можливість повноцінно потренуватися, нормальне харчування і питна вода. Але справу було зроблено і до 1/16 фіналу Ліги чемпіонів пробилася "Таврія", де на неї чекав значно серйозніший суперник – швейцарський "Сьон".
Треба сказати, що там, де не вистачало майстерності, команда Заяєва брала характером і самовіддачею, хоча колектив зібрався багатонаціональний – узбеки, литовці, росіяни. Але на той момент вони всі викладалася, навіть билися за український клуб, який у сезоні 1992/1993 став обличчям нової країни. Але у випадку зі "Сьоном" їм це не допомогло.
Чемпіон Швейцарії тоді зібрав досить потужний склад з шістьма гравцями національної збірної. Особливо виділялася оборона, адже футболістам "Таврії" треба було пройти захисну ланку Швейцарії на чемпіонаті світу-1994. Та й воротар Штефан Леман був відомим майстром. А ось за атаку відповідали бразильці. І за сумою двох матчів недосвідчених кримчан розкатали з рахунком 7:2.
Все було вирішено ще у першому поєдинку у Сьоні. Можливо, і було б разгрома 1:4, як би не підвів свою команду Олег Колесов, який після пропущенного голу порушив правила, і вже на 20-й хвилині "Таврія" залишилась у меншості.
"Все вирішили долі секунди. Швейцарці виконали навіс і мені треба було грати грудьми на перехопленні. Я зіграв рукою… На той час українські рефері давали за таке порушення жовту картку. А в єврокубках судили інакше – суддя запалив червоне світло. Це зламало нам гру", – згадував своє вилучення Колесов, який після окупації Криму зрадив Україну і наразі працює тренером "Кримтеплиці" на захопленій РФ території.
Росіянин Гулєнков, який замінив Колеса, був не готовий до такого тиску і ще тричі діставав знаряд із сітки після голів бразильців – двічі Туліо Маравілья і одного разу брат того самого Рональдіньо Роберто ді Ассіс Морейра. Повного позору сімферопольці змогли уникнути завдяки голу з пенальті Серігія Шевченка, який він реалізував вже в самому кінці матчу – 4:1.
Звісно, відігратися вдома виглядало майже неможливим, особливо коли бразильські чарівники плетуть у твоїй штрафній свої візерунки, а потім елегантно відправлять мяч до сітки. У Сімферополі "Таврія" пропустила ще тричі, але 10 000 кримчан на стадіоні побачили і черговий гол з пенальті від Сергія Шевченка – 1:3.
"Швейцарці виглядали сильніше за нас, це правда. Плюс наш чемпіонський запал зник, не було такого азарту. Ми начебто хотіли, та нам нічого не вдавалося, тому двічі без шансів програли", – розповідав нападник сімферопольців Юрій Гудименко, який навіть провів два матчі за збірну України, але у 1993 перебався до чемпіонату Росії, а після закінчення кар'єри працював дитячим тренером у Волгограді.
"Нас вистачило на "Шелбурн", а от із "Сьоном" – відразу ж вилучення воротаря, швидко нам три набили, а вдесятьох важко було грати. "Таврії" не вистачало і досвіду, і інформації – тоді дістати якісь записи матчів суперників нереально було, зате порадували глядачів, на свій сімферопольський стадіон привезли які-не які єврокубки", – згадував Головко.
"Думаю, "Таврія", як чемпіонський колектив, закінчила своє існування відразу ж після завершення чемпіонату. По-перше, були певні кадрові втрати. По-друге, до нас уже не ставилися так, як раніше. По-третє, була якась самозаспокоєність у колективу та тренерського штабу. Ми свій пік підкорили, вершину пройшли – треба було йти далі", – аналізував Олександр.
До речі, Олександр Головко став єдиним, хто виріс у справжню зірку з того золотого складу "Таврії". Талановитий захисник став одним з лідерів київського "Динамо" і збірної України, повернувся до Ліги чемпіонів вже з новим клубом і дійшов до півфіналу. Наразі тренує ФК "Діназ" з Вишгорода, раніше очолював українську молодіжку, працював телеекспертом.
Але Головко, який працює в Україні, все ж таки виняток з того чемпіонського складу сімферопольців. Багато хто залишився в окупованому Криму і співпрацює з новою "владою", дехто обрав Росію чи інші країни.
Сергій Шевченко, який забив у "Таврії" всі найголовніші голи, після 8 сезонів за сімферопольців ще на півроку перебрався до харківського "Металісту", де у 1993-му завершив активні виступи. Згодом повернувся до Криму, підтримав окупацію півострова і працював у різних місцевих клубах тренером та спортивним директором.
Ключовий оборонець команди Ігор Волков зустрів російську окупацію в Криму й залишився на півострові. Таким самий шлях обрав і рекордсмен "Таврії" за кількістю матчів (263) Андрій Опарін, який у 2014 році швиденько прийняв громадянство РФ і очолив дитячо-юнацьку школу "нової" "Таврії".
Зрештою повернувся до РФ уродженець Москви Владислав Новіков, який потрапив до команди Заяєва транзитом через ташкентський "Пахтакор". У 1997-му навіть підписав контракт із донецьким "Шахтарем", але не закріпився та вирушив до Москви. Микола Турчиненко приєднався до сімферопольців у 1988 році на позиції оборонця, відбігав 6 сезонів, а потім повернувся в Узбекистан, де до своєї смерті у 2020 році працював дитячим тренером.
Литовський легіонер Відмантас Вишняускас переїхав у Крим ще у радянські часи. Після перемоги з Таврією у чемпіонаті України викликався до збірної Литви. Після вильоти з ЛЧ у сезоні-1992/93 вирушив до Німеччини, де виступав за низку місцевих клубів, включаючи берлінський "Уніон". Після завершення кар'єри залишився у Німеччині і розпочав тренерську діяльність.
А от уродженець Узбекистану та нащадок кримських татар Толят Шейхаметов після виступів у Ізраїлі повернувся до України, грав у Кременчуці, Миколаєві та Нікополі. Згодом розпочав тренерську діяльність, багато років працював асистентом партнера Олександра Головка у юнацьких та молодіжній збірній України.
До самої смерті залишався на рідній землі і Заяєв, який подолав унікальний шлях від роботи на м'ясокомбінаті до тренера команди-чемпіона. Останнім клубом легендарного наставника став запорізький "Металург". А у 2012-му у 81-річному віці Анатолій Миколайович загинув у ДТП неподалік Мелітополя.
Раніше OBOZ.UA розповідав, як колишній форвард "Динамо" допомагав пропаганді РФ.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!