Голодомор: біль, пам’ять і правда, яку неможливо приховати

Про Голодомор усієї жахливої правди ми ніколи не дізнаємося. Лише Богові відомі всі жахіття і злочини, які тоді кремлівська влада вчинила з українцями, масово прирікши їх на страшну, мучительну, повільну тілесну смерть від голоду. Але й ті докази та спогади, що нам по крихтах вдалося зібрати, малюють настільки страшну картину справжнього штучно влаштованого нашими ворогами пекла на українській землі, що розум відмовляється усвідомити: невже «люди» таке зло можуть чинити проти собі подібних…

Мільйони українців – від новонароджених немовлят до похилих старців – вмерли страшною повільною голодною смертю, зносячи нестерпні муки, що затьмарювали свідомість, стирали межі дозволеного, морального, людського. Їх вбила не хвороба і не раптова стихія, їх свідомо і сплановано знищила більшовицька кремлівська влада. Причому безкарно повторювала цей страшний геноцид не один раз: українців винищували масовими штучними голодоморами в 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 роках.

Наш народ пам’ятає, хоч як не прагнули забути той жах очевидці, а приховати – злочинці. Ця пам՚ять у нас живе на ментальному рівні і виявляється, зокрема, у шанобливому ставленні до хліба, до зерна, у прагненні завжди нагодувати дітей, дати їм гостинців з собою, мати запаси на «чорний день»… І ця пам՚ять, хоч яка болюча для нас, але має жити далі – аби передати нащадкам розуміння того, що варто очікувати від «товариша-сусіда», від кремлівської влади, від несвободи, від безбожницької більшовицької ідеології і тоталітарного режиму Кремля.

Щороку в четверту суботу листопада ми звершуємо поминання всіх, в Україні голодом заморених. Ми молимось за душі безвинно загиблих від голодоморів, за всіх закатованих та вбитих братів і сестер наших. Вічна їм пам'ять і вічний спокій.