Сергій Череватий — про те, як створили «Привид Києва», пісню «Байрактар» і про темникову кризу в Укрінформі

Полковник Череватий — військовослужбовець, журналіст, науковець, кандидат політичних наук. На початку повномасштабного вторгнення він був заступником зі стратегічних комунікацій тодішнього командувача оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця» Олександра Сирського, організував у Києві Інформаційний штаб.

Після того працював речником Східного угруповання військ ЗСУ, начальником кафедри військової журналістики Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ).А у травні 2024 року був призначений генеральним директором Укрінформу, прийшовши до агентства в той час, коли воно переживало кризу. Звільнення попереднього керівника агентства Олексія Мацуки пов’язують із появою в Укрінформі темників.

Про те, як новий гендиректор Укрінформу виправляв репутацію агентства, а також про своє бачення проблем, пов’язаних із комунікаціями під час війни, йшлося під час онлайн-зустрічі «Полковникові багато пишуть: Сергій Череватий про виклики керування державним інформаційним медіа», яку організувала Комісія з журналістської етики. «Детектор медіа» публікує ключові тези його виступу.

Про головне у стратегічних комунікаціях і особливості співпраці між військовими та журналістами

Генерал Сирський запросив мене на посаду свого заступника зі стратегічних комунікацій ще за пів року до початку великої війни. Я погодився підписати контракт на рік, щоб виконати прохання тодішнього командувача ОСУВ «Хортиця» побудувати систему стратегічних комунікацій, очевидно, розуміючи, що очікує країну. Тож коли розпочалося вторгнення, я був у правильному місці та з першого дня війни міг віддавати накази й ухвалювати нестандартні рішення. Перше з них було пов’язане з відсутністю в нас місця і засобів для виробництва контенту, необхідного для протистояння ворогу в інформаційному просторі. Я звернувся до керівництва Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка — і нам надали там приміщення й апаратні для монтажу.

Таким чином був створений Інформаційний штаб, метою якого стало об’єднання суспільства для боротьби з окупантами. Це дозволило нам постійно перебувати в інформаційному полі, відбиваючи інформаційні атаки ворога та підтримуючи українське військо.

Головним нашим інформаційним майданчиком тоді була фейсбук-сторінка Сухопутних військ, кількість підписників якої за перші півтора місяця після вторгнення зросла вдвічі — з 48 до 86 тисяч.

І саме тоді, до речі, під час наради під моїм керівництвом народився образ «Привида Києва» — міфічного льотчика-аса, який збивав російські літаки під час захисту столиці та не давав бомбардувати місто. Наш перший допис про «Привида» адміністрація «Мети» знесла за начебто мову ворожнечі, але ми були наполегливими.

Після вдалого розбиття під Черніговом ворожої колони російських військ нашим ударним безпілотником військовий музикант Тарас Боровок, який тоді був моїм підлеглим, написав пісню «Байрактар». І з нашої ж подачі «Русское радио Україна» було перейменоване на «Радіо “Байрактар”».

Словом, працювали потужно, креативно, намагаючись не залишати ворогу, як це було у 2014 році, операційного простору для того, щоб задавити нас інформаційно. Щодня спростовували фейки про захоплення наших міст, про здачу в полон наших військових, про втечу керівництва країни та військового командування тощо. Діяли проактивно. Саме проактивність і вміння випереджати ворога — головне в стратегічних комунікаціях.

Сергій Череватий 

З червня 2022 року я супроводжував такі операції як харківський контрнаступ, визволення Лимана, битви за Бахмут, Соледар у якості начальника центру моніторингу інформаційного простору та протидії штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ. На мені була вся інформаційна робота — моніторинг ворожих загроз і протидія їм, численні коментарі українським та іноземним медіа та багато іншого.

У нас тоді склалися дві школи спілкування з журналістами — умовна східна, яку я очолював, і умовна південна, на чолі якої тоді стояла Наталя Гуменюк (тодішня керівниця Об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України — «ДМ»). На противагу пані Гуменюк я дотримувався класичних принципів комунікації, які передбачають максимальний доступ медіа до інформації, за винятком тієї, яка може нашкодити національній безпеці чи безпеці військових. Ми постійно комунікували з журналістами, видавали повідомлення, пресрелізи, організовували поїздки у прифронтову зону та на деокуповані території. Так, це потребує чималих організаційних зусиль, але водночас це єдиний правильний спосіб розказувати про війну й нашому суспільству, і західним суспільствам, щоб вони нам допомагали. Моя політика полягала у тому, щоб максимально цьому сприяти, але з дотриманням правил безпеки.

Про «темникову» кризу в Укрінформі

Національне інформаційне агентство України «Укрінформ» має корпункти майже в усіх регіонах України, власкорів у одинадцяти країнах світу, а його сайт має шість мовних версій — англійську, німецьку, французьку, іспанську, польську та японську. Це дуже потужне медіа. І в перший же день мого призначення гендиректором під час зустрічі з колективом пролунала інформація про певні тертя в редакції та про так звані темники, які задавали певні цензурні рамки для роботи журналістів. Дотепер триває дискусія, чи робив це мій попередник свідомо. Правоохоронні органи не знайшли юридичних обґрунтувань для того, щоб когось покарати за це. Але, безумовно, та ситуація мала всі ознаки комунікаційної кризи. І я як людина, яка знає, що таке антикризові комунікації, почав негайно діяти.

Перше інтерв’ю як нового очільника Укрінформу я дав «Радіо Свободі». У ньому я наголосив, що є людиною проєвропейських поглядів, яка понад 20 років спільно з центром інформації та документації НАТО робила просвітницькі телевізійні проєкти, спрямовані на те, щоб переконати українське суспільство у необхідності приєднання України до євроатлантичної спільноти. З дотриманням усіх цінностей цієї спільноти — свободи слова, прав людини, демократичного судочинства тощо.

Наступне інтерв’ю я дав профільному виданню «Детектор медіа», а потім — «Цензор.нет». Тобто я негайно, без зволікань, вступив у комунікацію із суспільством через медіа.

Потім я звернувся до послів Великої сімки з проханням про зустріч, на якій з аргументами та фактами чітко артикулював свою позицію. Я запевнив, що відданий принципу свободи слова, рішуче налаштований на недопущення цензури та готовий на постійний моніторинг своєї роботи. Також я зустрівся з представниками Інституту масової інформації, НСЖУ, окремими медіаактивістами. І все це разом дозволило подолати «темникову» кризу, а найголовніше — запобігло репутаційному удару по країні.

Ми ведемо дуже жорстоку війну. І разом із нами на нашому боці — розвинуті європейські держави. Якщо вони будуть бачити порушення демократичних цінностей і свободи слова, то це завдасть дуже жорсткого удару по іміджу нашої держави. І ми не маємо права цього допустити.

Сергій Череватий 

Мені доводилося чути: «Ну, ти ж полковник, військовий, а значить, тебе призначили для посилення цензури». На це я відповідав, що всі найбільш грубі порушники прав журналістів в Україні не мали погонів і військових звань. Якщо не вважати лжеполковників запасу Дмитра Табачника чи Віктора Медведчука. Я — справжній полковник і навпаки готовий боротися за своїх колег-журналістів і їхнє право на професію.

Додатковим доказом того, що нам вдалося подолати кризу в Укрінформі, стало обрання мене керівником комітету з протидії дезінформації Європейського альянсу інформагентств.

Про кадрову політику та повернення агенції до «Білого списку» якісних медіа

За той час, що я очолюю Укрінформ, я не звільнив жодного журналіста. Понад те, призначив своєю заступницею Наталію Косіну, яка працювала в агентстві 22 роки та кілька останніх із них була власною кореспонденткою у Нью-Йорку. Вона побудувала дуже потужну мережу іноземних корпунктів нашого медіа й зараз опікується саме міжнародною редакцією та міжнародною аналітикою. І це був мій чіткий сигнал колективу про те, що я не збираюся приводити до агентства взвод «варягів». Свідомого вичавлення журналістів з медіа лише через те, що вони належать до тієї чи тієї команди або не поділяють чиїхось поглядів, не буде.

До уваги беруться винятково професійні якості та доброчесність співробітників. Так, наприклад, якщо я помічу в матеріалі хоча б натяк на якусь «джинсу» або замовність, наслідки будуть жорсткими й негайними. Раз ми боремося за повернення Укрінформу до «Білого списку» (список прозорих і відповідальних медіа, який складає Інститут масової інформації, звідки за керівництва агентством Олексія Мацуки воно було виключено, — «ДМ»), то маємо бути бездоганними. Моя головна задача — зробити для журналістів комфортні умови й убезпечити їх від будь-якого тиску.

В Укрінформі зібралася плеяда дуже потужних професіоналів, олдскульних (у хорошому розумінні цього слова) журналістів. І вони виступають наставниками, вчителями для молодих колег, які приходять на стажування до агентства та роблять перші кроки в професії. До того ж я постійно закликаю усіх членів колективу до самонавчання, чим намагаюся займатись і сам.

Про протидію дезінформації та воєнних псевдоекспертів

За моїми спостереженнями, останнім часом ворогу вдається досягти певних успіхів у поширенні фейків про те, що ми начебто здаємо великі території, що рівень стійкості української армії загрозливо знизився та що партнери схиляють Україну до миру на невигідних для неї умовах. Так ось, нещодавно я брав участь у зустрічі медійників із ГоловнокомандувачемЗСУ та виніс із неї таку думку: ситуація на фронті дуже важка, але в реальності вона набагато краща, ніж у нашому інформаційному просторі.

Це підтверджують і мої розмови з багатьма високопосадовцями з сектору безпеки й оборони. Я, до речі, їм сказав, що вони дуже погано комунікують із суспільством, а ворог цим користується, нагнітаючи панічні настрої у людей. Проте ворожі плани з захоплення тих же Сум чи Харкова так і залишаються лише деклараціями. Покровськ росіяни, судячи з їхніх заяв, «захоплювали» вже разів п’ять, але він залишається незахопленим. Так, нам боляче втрачати навіть сотню квадратних метрів української території, але якщо врахувати силу противника, якому ми продовжуємо попри все протистояти, то ситуація не виглядає такою безнадійною, як її малюють російські пропагандисти.

Проблем додають ще й так звані «воєнні експерти», які, не маючи достатнього рівня фахової підготовки та не володіючи інформацією про реальну ситуацію на фронті, дозволяють собі робити якісь висновки та давати рекомендації військовому командуванню країни.

Про користь державної пропаганди під час війни

У нас ще з радянських часів склалося ставлення до пропаганди як до чогось негативного. Але ж пропаганда здорового способу життя — це ж добре? Пропаганда патріотизму — це ж нормально. Пропаганда ставати до лав Збройних сил і захищати свою Батьківщину — це нормально. Тобто пропаганда може бути в розумних межах і тільки така, яка сприяє обороноздатності країни. Ба більше — під час війни уникнути пропаганди неможливо.

Безперечно, є елементи пропаганди у національному телемарафоні «Єдині новини». До речі, на мою суб’єктивну думку, телемарафон був необхідний на початку широкомасштабного вторгнення для дотримання натівського принципу one voice — і своє завдання виконав. Інша справа, що на третьому році війни його цінність девальвувалась і тепер потрібні нові форми та методи. Які? Це питання для обговорення в експертному середовищі, тема круглих столів, семінарів.

Повертаючись до питання про державну пропаганду, хотів би відзначити, що ми багато чого у цій сфері навчились, але нам потрібно й надалі удосконалюватися, щоб не поступатись у цьому ворогу. Подивіться, приміром, скільки в Росії державних медіа! До того ж — потужні органи спецпропаганди, які займаються ІПСО. Коли я прийшов до Укрінформу, мені почали говорити про необхідність створення наглядової ради чи роздержавлення медіа. Але я відповів, що під час гострої фази війни цього робити не можна. Держава повинна мати власні медійні ресурси. А як їхню роботу удосконалити — це вже друге питання. Адже війна ще не закінчилась, і ми ще не перемогли.

Найпотужніша в нас англомовна версія сайту. За кількістю відвідувань вона іноді навіть випереджає україномовну версію. Саме англомовною версією сайту Укрінформу користуються всі іноземні посольства та організації, щоб моніторити події в Україні. І також у нас доволі потужні французька та німецька версії. Їх іноді доганяє іспанська. А от польська версія в нас чомусь має низьке охоплення. Чому? Можливо, тому, що у поляків є багато інших джерел інформації. Ми вивчаємо це питання та намагатимемося розібратися, щоб виправити ситуацію. (А про японську версію сайту та її редактора читайте тут — «ДМ»).

Про те, як виграти інформаційну війну

Перемогти на інформаційному полі бою можливо лише за умов залучення усіх засобів, які в нас є. Але не на тоталітарній основі, як це робиться в Росії, а на мережевій. До інформаційної боротьби мають бути залучені, зокрема, авторитетні та професійні воєнні блогери. Усі мають бути консолідовані довкола спільної мети та головної ідеї, але без тоталітарного політичного впливу.

Сергій Череватий 

Крім того, на мою думку, потрібно збільшувати присутність в інформаційному просторі самих військових. Останні пів року або навіть рік у медіа майже неможливо зустріти думку компетентного генерала або військового командира середнього рівня. До речі, тиждень тому в Укрінформі вийшло інтерв’ю з командувачем Сухопутних військ ЗСУ генерал-лейтенантом Олександром Павлюком. Але це нам коштувало величезних зусиль. Я вважаю, зараз необхідно активізувати комунікацію між військовими та суспільством. Причому це мають бути військові найвищого рівня. Вони мають чесно і компетентно пояснювати, яка ситуація на фронті, у чому наші складнощі, у чому — переваги, і що потрібно зробити, зокрема, суспільству для посилення Сил оборони України.

Читайте також:

• Після призначення гендиректором «Укрінформу» Олексія Мацуки в редакції з’явилися темники з «небажаними спікерами», — «УП»
• Щодо ситуації з Укрінформом та Олексієм Мацукою
• Про яке посилення державного контролю над Укрінформом, який щойно вийшов зі скандалу з державною цензурою, йдеться?
• «Поки ми не дізнаємось, хто автор темників, історія не завершена». Медійники — про ситуацію в Укрінформі
• У МКІП не знали про існування темників в Укрінформі, — Карандєєв

Фото: скриншоти з відео виступу