Вынужденный выбор Макрона: чего ждать Украине от нового премьер-министра Франции

Четверо прем’єр-міністрів за один рік.

Причому це все різні люди із дуже різними поглядами.

Востаннє така ситуація у Франції була у далекому 1946 році.

Проте тоді мова дійсно йшла про тимчасові технічні уряди, тоді як зараз такі часті зміни свідчать про глибоку політичну кризу, в яку потрапила Франція.

Достатньо згадати, що попередній прем’єр Мішель Барньє встановив антирекорд перебуваня на посаді голови уряду.

А головне – немає жодних гарантій, що новий прем’єр, яким став центрист Франсуа Байру, не поб’є цей сумний рекорд.

Вибір Байру став дуже непростим рішенням Емманюеля Макрона.

І не виключено – вимушеним рішенням, оскільки президент до останнього планував доручити уряд представнику соціалістів.

То чому ж Макрон змінив свої плани? Що відомо про нового голову уряду Франції? І які шанси у Байру хоча би утриматися на посаді довше за попередника?.

Об’єднання протилежностей.

"Яке жалюгідне видовище.

Як довго президент республіки вважатиме Францію своїм ігровим майданчиком?",– такий пост вранці 13 грудня опублікував координатор ультралівої партії "Нескорена Франція" Мішель Бомпар.

Варто погодитися – для багатьох, якщо не для більшості французів, затяжна епопея із призначенням нового голови уряду виглядала відверто дратуючою.

4 грудня Національна асамблея проголосувала за недовіру уряду премʼєр-міністра Мішеля Барньє – проти нього обєдналися непримиренні опоненти: ультраправа партія Марін Ле Пен "Національне обєднання" та блок лівих партій "Новий народний фронт".

Наступного дня, приймаючи відставку Барньє та оголосивши звернення до нації, президент Макрон пообіцяв, що якнайшвидше визначиться із кандидатурою нового прем’єра.

Проте швидкого призначення не вийшло.

І головна причина цього – Макрон шукав такий формат нового уряду, який був би захищений від аналогічного вотуму недовіри.

Висунення прем’єром Мішеля Барньє зробило уряд залежним від голосів партії Ле Пен.

Справа в тому, що уряд міг опертися лише на меншість депутатів у парламенті: пропрезидентського блоку та рідної для Барньє партії "Республіканці".

Проте Барньє був політиком із чіткими правими поглядами, а на додачу – його уряд оголосив проведення жорсткої політики щодо незаконної міграції.

Це все дозволяло сподіватися, що ультраправі не будуть голосувати за вотум недовіри такому уряду.

І коли цей план провалився, президент Макрон опинився перед дуже непростим питанням – як захистити вже новий уряд від залежності від партії Ле Пен.

Широка "не коаліція".

У Макрона було дві опції, як добитися захисту для нового уряду від вотуму недовіри.

Перша – довірити формування уряду лівим із "Нового народного фронту", домовившись із ними про певні поступки в обмін на неголосування "макроністів" за вотум недовіри.

Проте такий сценарій був неприйнятним для Макрона.

Хоч би тому, що тоді уряд ставав би залежним від ультралівої партії "Нескорена Франція", яка ставить за мету руйнування всього, що на президентській посаді зробив Макрон.

Залишався інший, набагато складніший, варіант – формування коаліції усіх партій, за виключенням "Національного об’єднання" та "Нескореної Франції".

Таку спробу Макрон робив ще влітку, але не досяг успіху.

Проте цього разу він був досить близьким до успіху.

Помірковані ліві, що входять до "Нового народного фронту", в першу чергу – соціалісти та екологи, погодилися на перемовини без "Нескореної Франції".

І навіть були готові на створення лівого уряду – за умови, що "макроністи" та праві "республіканці" не будуть використовувати проти нього вотум недовіри.

10 грудня така угода була майже досягнута.

У пресі її охрестили "неурядовою угодою" (адже мова не йшла про формальне створення такої широкої коаліції) або "домовленістю про відсутність вотуму недовіри".

Очікуючи на швидке завершення перемовин, Макрон оголосив, що вже за 48 годин нарешті назве ім’я нового прем’єра.

Цей термін добігав кінця 12 грудня – в цей день Макрон здійснював державний візит до Польщі, проте скоротив програму візиту, відмовившись від відвідання Музею варшавського повстання.

Як планувалося, увечері 12 грудня президент мав повернутися до Парижа, щоб нарешті в урочистій обстановці оголосити про свій вибір.

Проте, за поширеною версією, все зіпсували нові вимоги соціалістів.

Коли глава держави перебував у Варшаві, соціалісти уточнили свої вимоги.

Тепер вони були готові лише очолити виключно лівий уряд, без представників правих та "макроністів", і самі обрати кандидатуру голови цього уряду.

Ця вимога явно суперечила попереднім домовленостям, а оперативно вирішити цю проблему Макрону не вдалося.

Тому, всупереч обіцянкам, оголошення нового прем’єра було перенесено на наступний ранок.

А рано вранці 13 грудня Макрон провів зустріч із Франсуа Байру, фактично давши відповідь на питання про нового прем’єра.

Що незабаром і було підтверджено офіційно.

Центрист, що підтримує ЄС та Україну.

І зараз, і при попередній коаліціаді Франсуа Байру вважався одним із фаворитів для призначення на посаду прем’єра.

73-річний мер невеличкого міста По є одним із найбільш досвідчених політиків у пропрезидентському блоці.

Серед іншого, він є президентом та засновником партії "Демократичний рух" (французькою Mouvement démocrate, або скорочено Mo.

А також головою Європейської демократичної партії – об’єднання у Європарламенті, що має 10 мандатів та входить до родини Renew Europe).

Байру вважається центристом із ухилом вправо.

Тож не дивно, що значна частина його політичної кар’єри пов'язана із французькими правими.

Зокрема, він був міністром освіти за часів президентства Франсуа Міттерана та Жана Ширака.

А також – новий прем'єр тричі брав участь у президентських виборах.

Найкращого результату він досяг у 2007 році, здобувши трете місце із результатом 18,6% голосів.

Це відкривало для нього можливість політичних торгів, проте Байру відмовився підтримати у другому турі ані голліста Саркозі, ані соціалістку Руаяль.

А на наступних президентських виборах у 2012 році він дещо несподівано підтримав у другому турі соціаліста Франсуа Олланда.

А от у 2017 році Байру у президентських виборах брати участь не став, заздалегідь підтримавши Емманюеля Макрона (який спочатку не виглядав фаворитом цих перегонів).

А після перемоги Макрона – отримав пропозицію очолити міністерство юстиції в уряді Едуарда Філіпа.

Втім, на цій посаді Байру пропрацював лише 35 днів.

Звинувачення у нецільовому використанні вакансій помічників у Європейьскому парламенті (аналогічно до того, у чому зараз звинувачують Марін Ле Пен), ледь не призвело до кінця його політичної кар’єри.

Лише рік тому проти Байру були зняті ці звинувачення.

Відразу після цього з’явилися припущення, що він повернеться в уряд, зокрема – отримає посаду в уряді Габріеля Атталя.

Однак віж таких пропозицій Байру відмовився.

Політична кар’єра нового голоdи уряду Франції показує – він вміє співпрацюваи як із поміркованими лівими, так і з поміркованими правими.

Вміння, яке йому неодмінно має знадобитися на прем’єрській посаді.

І що важливо для Києва, Байру ніколи не мав тісних зв’язків із РФ (на відміну від багатьох "республіканців"), завжди підтримував подальшу європейську інтеграцію та посилення європейських інституцій.

А головне – підтримував політику Макрона щодо допомоги Україні.

Зокрема, заявляв, що війна в Україні є викликом як "для французів, так і для європейців, так і для всього світу".

Також він підтримував рішення Макрона направити в Україну війська.

Коментуючи, що через такий крок, Франція може залишитися самотньою у Європі, Байру заявив – "не страшно бути самотнім, якщо ти захищаєш правду, свободу або закон".

Тож, призначення Байру на посаду годлови французького уряду є однозначним позитивом для Києва – він явно не буде блокувати без пекові ініціативи президента.

Однак залишається відкритим питання – чи здатний уряд під його керівництвом витримати вотум недовіри від опозиції?.

Шанс на об'єднання.

"У ці важкі часи, які переживає наша країна, я знаю, що він має якості, щоб захищати загальні інтереси та будувати суттєву стабільність, яку очікують французи", – так призначення Байру прокоментував екс-премєр Габріель Атталь.

Так само позитивно це признаення характеризують і "Республіканці" – партія попереднього голови уряду.

"Щиро сподіваюся, що йому вдасться надовго об’єднати всі республіканські сили забезпечивши стабільність у країні та відновивши довіру французів",– зазначає впливовий "республіканець" Мартін Васал.

Втім, далеко не всі поділяють такий оптимізм.

Зокрема, у "Нескореній Франції" вже оголосили, що мають намір голосувати за вотум недовіри новому уряду.

"Ще одна заявка на відстрочку від Еммануеля Макрона.

Перед країною стоїть чіткий вибір: або продовження політики нещастя з Франсуа Байру або відставка уряду.

Ми свій вибір зробили",– коментує призначення голова парламентської фракції ультралівої партії Матільда Пано.

Так само, це призначення критикують і комуністи.

Генсек французької компартії називає це призначення "поганою новиною".

Втім, своє перше голосування за вотум недовіри (яке, ймовірно відбудеться вже наступного року, адже деякий час займе формування самого уряду) Байру має витримати.

Такий оптимыстичний прогноз базується на позиції "Нацобєднання", де намагаються виглядати більш конструктивно, аніж ультраліві.

Лідер ультраправої партії Джордан Барделла стверджує – підтримки вотуму недовіри "апріорі" не буде.

Однак додає – у партії зберігають всі свої червоні лінії щодо співпраці із урядом.

Щонайменше це означає, що новий уряд зіткнеться із тією ж самою проблемою, яка привела до відставка уряду Барньє – держбюджет на 2025 рік потребує скорочення дефіциту, а це неможливо зробити без урізання соціальних видатків.

Ініціатива – яку опозиція підтримати не готова.

Показово, що Байру відоми тим, що вже давно заявляв про небезпеку безконтрольного збільшення Францією держборгу.

А відповідно – точно не кине цю проблему напризволяще.

Проте чи вдасться йому добитися схвалення реалістичного держбюджету, не отримавши вотум недовіри – залежить вій вміння нового голови уряду досягати компромісів із поміркованими лівими.

Добитися цього буде непросто.

"Обираючи нового прем’єр-міністра зі свого табору, Еммануель Макрон бере на себе відповідальність за загострення політичної та демократичної кризи.

Соціалісти не братимуть участі [в новому уряді – Ред.] і, отже, залишаться в опозиції ", – говорится у прес-релізі Соціалістичної партії.

Проте лише за такого сценарію уряд Франції може уникнути вотуму недовіри і вивести країну з кризи – і політичної, і економічної.

І Франсуа Байру чудово розуміє масштаб викликів.

"Усі розуміють складність завдання.

Проте я також думаю, що шлях до об’єднання існує, і що його потрібно знайти",– заявив він відразу після свого призначення.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".