Австрійська катастрофа: чому ультраправий противник України може очолити уряд країни

За майже 100 днів Австрія пройшла шлях від одного політичного землетрусу до іншого.

Наприкінці вересня вперше в історії країни парламентські вибори виграли відверті "друзі Путіна" – Австрійська партія свободи.

Тоді здавалося, що найгіршого вдалося уникнути – коаліцію мали створити без радикалів.

Проте ця спроба провалилася – перемовини трьох політичних сил: керівної дотепер Австрійської народної партії, Соціал-демократичної партії та ліберальної NEOS, що почалися після виборів, зазнали фіаско.

Чинний канцлер Карл Негаммер, який очолював коаліційний процес, оголосив про свою відставку з посади глави уряду і лідера партії.

І тепер ультраправі отримали реальний шанс очолити уряд.

Президент Александер ван дер Беллен зрештою був змушений дати шанс сформувати уряд лідеру Партії свободи Герберту Кіклю.

Це запустило процес, який може призвести до того, що Австрією вперше після Другої світової війни керуватиме ультраправий канцлер.

А ще важливіше, що Герберт Кікль – союзник угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана, жорсткий критик України та Європейського Союзу і прихильник дружби з Росією.

Про те, як ультраправі опинилися на порозі взяття влади в Австрії та які ризики для України несе поява відкрито проросійського керівника уряду у державі-члені ЄС – далі у статті.

Переговорний провал.

У понеділок 6 січня кілька сотень демонстрантів зібралися перед президентським палацом у Відні.

Вони виступали проти того, аби глава держави надав лідеру ультраправих мандат на формування уряду.

"Всі разом проти фашизму", "Кікля – геть", – вигукували люди.

Але станом на ранок понеділка президент уже мав готове рішення.

Як він зізнався, це далось йому непросто.

"Цей крок був для мене нелегким.

Я стежитиму за тим, щоб принципи і норми конституції були правильно дотримані",.

сказав Александр ван дер Беллен.

Його історія стосунків з Гербертом Кіклем відзначилася ворожістю та взаємними образами, тож зізнання про нелегкий крок можна вважати щирим.

Австрійська партія свободи, заснована колишніми націонал-соціалістами у 50-х роках минулого сторіччя, за час свого існування вже не раз була членом уряду, та завжди – лише у ролі молодшого коаліційного партнера.

Але цього разу все інакше.

На виборах 29 вересня Партія свободи перемогла з історичним успіхом, отримавши рекордні 57 мандатів (+26 у порівнянні з виборами 2019 року), та відсунула на друге місце керівну Австрійську народну партію канцлера Негаммера.

Партія Негаммера здобула 51 один мандат, при цьому втративши цілих 20 портфелів у порівнянні з минулими виборами.

На третьому місці опинилась інша впливова протягом минулих десятиліть партія – соціал-демократи з 41 мандатом (тільки +1 портфель порівняно з виборами-2019).

На четвертому і п’ятому місцях були ліберали з NEOS (18 мандатів) та "Зелені" (16 мандатів), які дотепер правили разом з Народною партією.

Попри абсолютне лідерство Партії свободи, ван дер Беллен тоді не став доручати Герберту Кіклю формування уряду, що викликало неабияке обурення з боку лідера ультраправих (більше у статті Чому тріумф ультраправих поки не став катастрофою для України).

Президент пояснив це тим, що усі інші партії, які подолали виборчий бар’єр, відмовилися утворювати коаліцію зі "свободівцями", і особливо – якщо Кікль претендуватиме на посаду канцлера.

Коаліцію мали сформувати "народники", соціал-демократи і ліберали.

Перспективи формування трипартійного уряду, яких Австрія дотепер не знала, виглядали хоча й не неможливо, проте все ж примарно.

Позиції трьох партій у багатьох питаннях були аж надто далекими.

Бюджетна політика та зміни податкової системи, пенсійна та медична реформи – пошук компромісів давався вкрай важко.

На додачу частина Австрійської народної партії була зацікавлена у провалі переговорів та спроб свого лідера Негаммера заблокувати союз з ультраправими.

Пробізнесове крило партії хотіло урядувати з Партією свободи, з якою у "народників" значно більше точок дотику в економічних питаннях, і тиск цього крила постійно посилювався.

Зрештою кількамісячні переговори, як багато хто і передбачав, провалилися.

Минулої п’ятниці з них вийшли ліберали, а в суботу Народна партія та соціал-демократи поховали останні шанси сформувати бодай крихку двопартійну коаліцію.

Канцлер Негаммер заявив не тільки про кінець коаліціади, а й про складання своїх повноважень з посади лідера партії і глави уряду.

"Ми вели переговори довго і чесно.

З соціал-демократами неможливо домовитися з ключових питань.

Народна партія дотримується своїх обіцянок: ми не погодимося на заходи, спрямовані проти економіки, а також на нові податки", – заявив Негаммер, поклавши відповідальність за провал переговорів на своїх партнерів.

Після спілкування з Гербертом Кіклем у понеділок Александер ван дер Беллен констатував, що якщо раніше всі партії виключали союз зі "свободівцями", то тепер ситуація змінилася.

Новий лідер консерваторів Крістіан Штокер, що замінив Карла Негаммера, оголосив про готовність прийняти запрошення Партії свободи до коаліційних переговорів.

Це ознаменувало розворот курсу партії на 180 градусів і порушення ключової передвиборчої обіцянки значної частини партійців.

Усю виборчу кампанію чимало "народників", у тому числі сам Штокер, божилися, що не вступатимуть в альянс з Партією свободи.

Кікля називали екстремістом та загрозою безпеці держави, намагаючись перетягнути на свій бік виборців-центристів.

Головним рупором цих обіцянок був Карл Негаммер, якому з провалом коаліціади довелось відступити.

Відверто кажучи, варіантів дій у Народної партії з наближенням фіаско трипартійних переговорів було обмаль.

Окрім коаліції з ультраправими залишались вкрай небажані нові вибори, на яких Партії свободи пророкують ще більший успіх, а "народникам" – подальшу втрату рейтингів.

У лавах Народної партії активізувались пошуки лідера, який міг би врятувати ситуацію.

Говорили навіть про повернення до політики колишнього зіркового канцлера Себастіана Курца, який двічі приводив партію до тріумфу на виборах та, подейкують, не втратив політичних амбіцій попри численні скандали та розслідування довкола нього.

Однак Курц нібито навідріз відмовився від повернення за умови молодшої ролі в коаліції й хотів нових виборів, яких у партії відверто бояться.

Тож хоча коаліційні перемовини "народників" та Партії свободи поки офіційно не почалися, цей сценарій наразі є найбільш вірогідним – хоч він далеко не приречений на успішний фінал, попри більшу подібність економічних програм.

Між партіями є чимало розбіжностей.

Починаючи від поглядів на європейську ініціативу "Небесний щит" – і завершуючи позиціями щодо пандемії коронавірусу та заходами щодо мови ненависті в інтернеті.

Партіям також потрібно буде домовитись про жорсткі заходи економії.

Новому уряду, хто б до нього не увійшов, доведеться знайти шлях заощадити до 18 млрд євро, щоб відповідати фіскальним правилам ЄС.

Під час виборчої кампанії Партія свободи обіцяла щедрі зниження податків, однак не зрозуміло, як вона збирається при цьому збалансувати бюджет.

Не виключено, що ультраправий канцлер обере курс конфронтації з Брюсселем й відмовиться від заходів жорсткої економії, що стане викликом для Народної партії, яка традиційно виступає за хороші стосунки з ЄС.

Виклик для України та ЄС.

Та головним яблуком розбрату між потенційними союзниками є політика щодо ЄС та України.

Партія свободи скептично ставиться до Євросоюзу і хоче його реформувати.

Вона входить до євроскептичного міжпартійного об’єднання "Патріоти за Європу", заснованого угорським прем’єр-міністром Віктором Орбаном і експрем’єром Чехії Андреєм Бабішем, що виступає за зменшення ваги європейських інституцій та фактичне зведення функцій ЄС до економічних.

Лише в жовтні Орбан та Кікль підписали декларацію, в якій домовилися спільно протистояти Брюсселю.

Ексканцлери Австрії Вольфганг Шюссель та Себастіан Курц, які правили в коаліції з ультраправими, долали євроскептицизм Партії свободи, зосередивши усі "європейські" повноваження на собі та на своїх ключових міністрах.

Але тепер євроскептик сидітиме у кріслі канцлера і вага проєвропейської Народної партії буде не такою значною.

Герберт Кікль як учасник самітів ЄС буде голосувати за те, які рішення Євросоюзу підтримує Австрія, у тому числі щодо України.

Дотепер позиція Відня була проукраїнською.

Попри офіційний нейтралітет, Австрія підтримувала усі пакети санкцій проти Росії та не блокувала надання військової допомоги Україні на рівні ЄС.

Крім того, надавала Києву фінансову та гуманітарну підтримку у рамках двостороннього партнерства.

Кікль натомість хоче "негайного припинення" бойових дій (навіть ціною українських інтересів), звинувачує США та ЄС у розпалюванні війни, вимагає скасування санкцій проти Росії й відновлення енергетичної співпраці з нею.

Те, як щодо російсько-української війни себе поводить Віктор Орбан, за канцлера Кікля віддзеркалиться в Австрії.

До того ж австрійські ультраправі, як і Орбан, перебувають в опозиції до членства України в ЄС.

Тож від них варто чекати і палиць у колеса переговорного процесу про вступ (детально про погляди Кікля щодо України йшлося у статті "Відродження Австро-Угорщини").

Те, як Австрійська народна партія буде реагувати на антиукраїнські позиції "свободівців", залишається ключовим питанням.

Хоча у разі формування коаліції її вплив на це буде обмеженим.

Якщо ж коаліційні перемовини і цього разу зазнають невдачі, в Австрії продовжиться період політичної нестабільності.

Потенційні нові вибори можуть або продовжити кризу урядування, або ще більше посилити позиції ультраправих.

Автор: Христина Бондарєва,.

журналістка "Європейської правди".