За останні 75 років гірські обвали у Франції почастішали вдвічі: що кидає "каміння з неба"

Малий льодовиковий період був періодом значного похолодання від початку 14 до середини 19 століття, коли середня глобальна температура в північній півкулі впала на 2°C і стався масовий наступ льодовиків. Такі крижані умови залишили помітний слід на ландшафті Землі й продовжують робити це досі, пише PHYS.org.

У новому дослідженні команда з Університету Савойя-Монблан розглянула, як масив Монблан у Франції відреагував на зміну умов навколишнього середовища з моменту закінчення Малого льодовикового періоду в 1850-х роках.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

За словами співавторки дослідження, докторки Леа Куртьяль-Манан, вони з колегами вивчили довгострокові тенденції ерозії гірського хребта через історію каменепадів. Дослідники також зазначають, що їхня робота зосереджена на тому, щоб вивчити деградації ландшафту внаслідок зміни клімату.

Робота команди фактично зосереджена на розумінні того, як кліматична криза впливає на ерозію гір, шляхом вивчення каменепадів у масиві Монблан. Вчені проаналізували вплив деградації вічної мерзлоти та циклів замерзання-відтавання на стійкість гірських порід, в результаті чого їм вдалося показати, що швидкість ерозії збільшується. Автори дослідження також вважають, що цей процес матиме значні наслідки для безпеки любителів гір і професіоналів, інфраструктури та економіки.

Під час дослідження вчені використовували три різні методи, що дозволило "подолати упередженість кожного методу окремо". По-перше, було використано дані про космогенні нукліди з матеріалу, що переміщується поверхнею льодовика, для вимірювання концентрації ізотопу берилію-10 (10Be), що відображає тривалість впливу космічних променів на фрагменти гірських порід. Ці дані вказують на те, протягом якого часу гірська порода залишалася нерухомою перед падінням. По-друге, команда використовувала лазерне наземне сканування для виявлення 123 невеликих каменепадів — до 566 м3. По-третє, були використані дані про прямі спостереження за 71 більшими каменепадами — до 20 000 м3 — у поєднанні з даними 10Be для розрахунку швидкості ерозії з плином часу. Зазначимо, що останні дані багато в чому були зібрані за допомогою цивільних вчених, які часто фіксували каменепад, описуючи його, а також надаючи фото і відео докази.

У результаті вчені змогли оцінити потенційні швидкості ерозії через більші каменепади, які раніше не відстежувалися. Команда визначила, що швидкість ерозії в період з 2006 по 2011 рік становила >4,1 мм/рік. Для порівняння, це приблизно вдвічі більше передбачуваного максимуму у 2,2 мм/рік під час Малого льодовикового періоду. На деяких ізольованих скельних поверхнях навіть спостерігалося п'ятикратне збільшення локальних швидкостей ерозії.

Менше ніж 6% каменепадів пов'язані з блоками розміром <1 м3, тоді як понад 20% можна віднести до обсягів <100 м3, а решту — до великомасштабних масових переміщень. Матеріал цих каменепадів припускає безперервний період ерозії — ймовірно, він тривав близько семи років з 1850-х років.

Автори дослідження вважають, що це пов'язано з інтенсивним впливом вічної мерзлоти на скельні стіни Монблану нижче 3 800 метрів над рівнем моря. Тут вода, що потрапляє в тріщини в скельній стіні, замерзає, коли температура падає, а лід, що розширюється, змушує тріщину розширюватися. Далі лід тане і вода потрапляє глибше в тріщину, де знову замерзає — цикл повторюється, поки в кінцевому підсумку скеля повністю розколеться.

Вчені вважають, що деградація вічної мерзлоти продовжиться через кліматичну кризу, що зростає, внаслідок чого частота каменепадів, імовірно, лише продовжить зростати. Це врешті-решт може позначитися на житті місцевих спільнот.

Раніше Фокус писав про те, що на піку найвищої гори Землі лежить те, що сотні мільйонів років ховалося в океані.