Новий держсекретар США Марко Рубіо вирушає у свою першу з моменту вступу на посаду закордонну поїздку до Панами. Цьому передувало гостре пікірування між двома країнами. Чим важливий Панамський канал для США, розбирався Фокус.
У своїй інавгураційній промові Дональд Трамп згадав про бажання повернути у власність США Панамський канал. Наступного дня уряд Панами звернувся до Ради Безпеки ООН зі скаргою. А вже 23 січня в американському сенаті зареєстрували проект резолюції, яка виглядає як ультиматум.
Панамський канал – це штучно створений людьми водний шлях (відкритий у 1914 році), який з’єднує Атлантичний та Тихий океани, проторюючи водний шлях майже 14 тисячам суден, які щороку перевозять вантажі з одного океану в інший, не оминаючи для цього Південну Америку. Таким чином вони скорочують свій шлях на 15 тисяч кілометрів.
Через Панамський канал щороку проходить близько 5-6% світового обсягу торгівлі, що робить водну артерію одним із найважливіших транспортних коридорів у світі — на рівні із Суецьким каналом, який теж суттєво скорочує логістичне плече для своїх користувачів.
Близько двох третин суден, які користуються його послугами, ходять під американським прапором. Обсяг товарів, які вони провозять через канал становить 40% від усіх контейнерних перевезень США! Тож для американського бізнесу Панамський канал має вкрай важливе значення. А Дональд Трамп вперше заговорив про потребу повернення Панамського каналу ще як бізнесмен — у далекому 2011 році.
Історія співпраці: який стосунок США мають до будiвництва каналу
Канал щороку приносить Панамі дохід розміром $5 млрд (4% її ВВП). Але для панамців канал — це не просто комплекс інженерних споруд та підприємств, який є основним джерелом надходжень до їх державної казни (понад 23% дохідної частини бюджету). У 1994 році Панамський канал було визнано одним із семи сучасних чудес світу. Він давно перетворився зі звичайного об'єкта інфраструктури на предмет національної гордості та навіть ідентичності.
Саме будівництво Каналу крізь Центральноамериканський перешийок на початку XX століття дало поштовх державній незалежності Панами. Будівництво було неймовірно складним. Нерівність місцевості змушувала зводити десятки шлюзів, через які проходять кораблі, долаючи перешийок. За понад десять років спорудження каналу в джунглях Центральної Америки від хвороб та виробничих травм загинули тисячі робітників – переважно гастарбайтери із довколишніх держав регіону.
Панамський канал було урочисто відкрито в розпал Першої світової війни. Останній промисловий вибух здійснив нажаттям кнопки президент США Вудро Вілсон безпосередньо у Білому Домі (сигнал до детонатора було передано телеграфними лініями).
Для США спорудження Панамського каналу стало символом мирного будівництва та процвітання Америки як частини світу, в той час, коли Європа займалася самознищенням у кривавій війні. Для панамців це стало унікальною можливістю долучитися до грандіозного інфраструктурного проекту технологічно розвиненої держави. Контроль за Каналом залишався за Вашингтоном. До прилеглої території ввели американські війська, які водночас гарантували й суверенітет молодої Панами.
Важливість цієї артерії підкреслює те, що перший закордонний візит в історії президент США (тоді ним був Теодор Рузвельт) здійснив саме до Панами, щоб особисто оглянути будівництво каналу.
Боротьба за Панамський канал часів Холодної війни
Ситуація змінилася у 1960-х роках. Тоді хвиля антиколоніальних настроїв докотилася й до Панами. Суецький канал було передано Єгипту. Численні африканські та азійські держави отримали незалежність від колишніх метрополій. Відбувалися ці процеси в розпал Холодної війни — не без підтримки Кремля. Молоді активісти тоді проникли на контрольовану американськими військовими територію з метою розгорнути там прапор Панами. Виникла сутичка, внаслідок якої загинули кілька американських вояків та кілька десятків протестувальників. Уникати питання юрисдикції Панамського каналу вже було неможливо.
Для Вашингтона це питання стало по-справжньому проблемним. Силу застосувати він не міг з точки зору міжнародного престижу (напрошувалися б прямі аналогії із діями Москви у схожих ситуаціях у Східній Європі). Але просто так віддати надважливий для самих США канал жоден президент не наважувався.
Панамський канал був і залишається важливою транспортною артерією не лише у зовнішньоекономічній діяльності США, а й у їхній внутрішній торгівлі, бо з’єднує східне узбережжя із західним. Ще із середини ХІХ століття штат Каліфорнія, який було освоєно раніше за Середній Захід, з’єднувався із Нью-Йорком морським шляхом – повз мис Горн (крайній південь американського континенту, поблизу Антарктиди). Ситуацію саме із товароперевезеннями не змінило ані прокладення трансконтинентальної залізниці, ані бурхливий розвиток цивільної авіації вже у середині XX століття.
Врешті Джиммі Картер взявся опрацювати цю геополітичну "гарячу картоплину". Це він уклав хитромудрий договір, за яким остаточний контроль над каналом Панама отримувала аж у 1999 році. Таким чином Картер переклав іміджеві втрати на свого наступника через чверть століття (ним виявився теж представник Демократичної партії Білл Клінтон).
США беруться за зброю
Важко оминути факт військового вторгнення США у Панаму через десятиліття після підписання договору. Тоді за наказом вже президента Джорджа Буша-старшого американські збройні сили заарештували панамського президента військового диктатора Мануеля Нор'єгу – за сприяння наркотрафіку до США. Але на договір це жодним чином не вплинуло – у 1999 році Панама повністю перебрала контроль за каналом.
Інфраструктура увійшла під юрисдикцію уряду Панами. Проте в технічному сенсі все залишилося в руках транснаціональних корпорацій (ТНК) – лише один із п’яти портів, які формують логістичну структуру каналу, належить панамській компанії. Решта зареєстровані в США, Сінгапурі, Тайвані та Гонконзі. Ось тут i розпочинається найцікавіша iсторiя.
Канал належить Панамі. До чого тут Китай?
У 1997 році до складу КНР увійшов Гонконг (ще один відкладений договір. Цього разу постаралася Маргарет Тетчер). Але місто залишало за собою право на самоврядування, що робило його таким собі західним анклавом у складі КНР і водночас популярним офшором для багатьох ТНК, що вели справи на Тихоокеанському басейні. Проте з приходом до влади Сі Цзіньпіня у Пекіні вирішили позбавити Гонконг самоврядування у доволі жорсткий спосіб. І питання подальшого статусу ТНК, зареєстрованих у Гонконзі, залишається відкритим.
Кожен п’ятий корабель, який проходить через Панамський канал – китайський. Проте ще більш цікавим для Пекіна може бути геополітичний вплив, який дає транспортний коридор, що дає змогу контролювати майже половину вантажних перевезень країни-конкурента. Це розуміють і у Вашингтоні, звідси й така увага до вже понад чверть століття як чужого інфраструктурного об’єкта.
Панамський канал i шаленi грошi — чиї?
То що ж виходить: Панама, вчасно скориставшись геополітичною кон’юнктурою, на хвилі гасел антиколоніальної боротьби змогла обібрати свого могутнього сусіда, присвоївши собі те, що американці збудували понад століття тому на піку свого технологічного розвитку?
І тут з’являється дуже суттєвий нюанс. Після здобуття повного суверенітету над каналом Панама розпочала його реконструкцію, яка тривала понад десятиліття і завершилася у 2014 році. Інфраструктуру Панамського каналу було суттєво оновлено; тепер він може пропускати кораблі у півтори рази більші, ніж раніше, що відповідає сучасним технічним можливостям товарного флоту.
Важливо, що оплата за користування каналом здійснюється в залежності від обсягу вантажу, який провозить судно. Колишній адміністратор Панамського каналу Хорхе Луїс Кіхано заявив, що найбільші кораблі можуть сплачувати за проїзд до $1,2 млн. А професорка історії в Університеті Меріленда в Коледж-Парку Джулі Грін вважає, що з 1999 року Панамський канал функціонує значно ефективніше та краще, ніж у ті роки, коли він перебував під контролем США.
Панама стала однією із найзаможніших країн Латинської Америки за рівнем добробуту населення, і її жителі пояснюють це не в останню чергу саме здобуттям суверенітету над каналом, що у прямому сенсi слова розділив їхню країну навпіл.
"Один пояс – один шлях". Китай контролює вхiд i вихiд
Важливим моментом стала участь у модернізації каналу КНР. Оглядач Atlantic Council Джейсон Марчак відзначив поступове та невпинне зростання впливу Китаю в Панамі з моменту отримання першої концесії Гонконгзької корпорації Hutchison-Whampoa у портах Бальбоа та Крістобаль ще у 1997 році.
Нагадаємо, саме тодi Гонконг увiйшов до складу КНР. Вже після завершення модернізації, у 2015 році гонконгзька корпорація CK Hutchinson Holdings придбала порт, який належав місцевій компанії. Таким чином китайці стали володіти інфраструктурою на вході та виході з каналу. У 2021 році концесію було продовжено на 25 років.
У 2017 році Панама першою з латиноамериканських держав вступила до китайської інфраструктурної ініціативи "Один пояс – один шлях" (The Belt and Road Initiative — BRI). В той же рік розірвала дипломатичні відносини з Тайванем. Це означало, що Панама визнає один Китай, і він – комуністичний. Вражаючий вплив китайських інвестицій!
Панама плекає надії на Глобальний Південь — і не без підстав
Іспанський дослідник відносин між США Панамою та КНР Родріго Мартін відзначив, що Панама стала однією з найважливіших країн для стратегії Китаю в Латинській Америці. Вона запустила подальшу хвилю згортання дипломатичних відносин з Тайванем та вступу латиноамериканських країн до BRI. Так Панама стала чужою для Вашингтону.
Тож мова нинi йде не просто про інфраструктуру чи об’єкт концесії. В рамках протистояння КНР та США розгортається боротьба за кожен клаптик стратегічної території, і прохід між найбільшими океанами не може бути на периферії цього протистояння.
При цьому Панама чітко позиціює себе як частина Глобального Півдня – китайської геополітичної візії, яка базується, зокрема на антиколоніальній боротьбі. В Панамі обурені бажанням Вашингтону витіснити Китай з її ринків. Колишній президент цієї країни Ернесто Перес-Бальядарес назвав потенційний розрив з КНР "відвертим боягузством". Тому експресивні закиди Дональда Трампа проти Данії чи Канади політики цих країн намагаються спустити на гальма, усіляко віджартовуючись та переводячи мову у демагогічну площину. Але в Панамі це сприймають зовсім по-іншому. За канал свого часу пролилася кров. І Панама разом з новими заокеанськими друзями вже готова подати претензії США як спробу відновлення колоніальної системи світу. Жартувати у цьому випадку ніхто не збирається, і Панама вже звернулася в ООН із відповідними заявами.
У цієї маленької держави майже немає армії. Тому суто технічно США легко зможуть взяти Панамський канал під свій контроль. Проте ця маленька перемога може виявитися пірровою, адже вона скоріш за все остаточно зруйнує чинний міжнародний порядок, який поки є американоцентричним.