Китайці поводяться усе агресивніше в Арктиці, Європі й решті частин світу.
Президент США Дональд Трамп ще до офіційного вступу на посаду відзначився заявами щодо взяття під контроль Штатів Гренландії та Панамського каналу. Поки слова американського лідера викликають занепокоєння, а подекуди й шок у політиків з різних куточків світ, Трамп може переслідувати цілком прагматичну мету.
У чому критична важливість цих територій для США, і яка величезна загроза криється у посиленні впливу Китаю на світовій арені? Про це "Телеграф" поспілкувався з Ендрю Міхтою — відомим американським експертом, директором GeoStrategy Initiative Центру стратегії та безпеки ім. Скоукрофта при Атлантичній раді США (Вашингтон).
"Можемо опинитися в ситуації, коли у Центральній Америці з’являться китайські військові бази"
— Пане Міхта, дуже цікаво почути вашу думку щодо заяв президента США Дональда Трампа відносно Гренландії та Панамського каналу й контролю над цими територіями. Українці уважно стежать за кожним кроком Трампа, але іноді дійсно буває складно зрозуміти, як далеко він може зайти у реалізації своїх планів.
— Я б розділив ці заяви на дві частини.
Перша — це риторика, яка сколихнула багатьох людей, тому що раптом президент США почав говорити про те, щоб купити, взяти під контроль чи включити до складу певні території. Але відкладімо це на хвилину. Поговорімо про те, чому Гренландія та Панама є настільки важливими.
Якщо взяти Гренландію, то Сполучені Штати мають там військову базу, яка фактично є станцією моніторингу. Йдеться про приблизно 200 американських військових і близько 450 цивільних осіб, розміщених там. Данці, своєю чергою, мають близько 70 своїх військовослужбовців. Це критично важливо з точки зору нашої системи повітряно-ракетної оборони та здатності запобігти мілітаризації регіону з боку Росії та Китаю.
Другий аспект — особливо у зв’язку з таненням льодовикового покриву — китайці поводяться надзвичайно наполегливо, намагаючись увійти до Арктичної ради (міжурядовий форум високого рівня, який займається питаннями країн Арктики — Ред.). Вони прагнуть брати участь у судноплавстві та навігації. І, на мою думку, президент посилає сильний сигнал, заявляючи, що ми будемо протистояти цьому і не дозволимо їм розширювати свій вплив.
По-третє, торгівля. Дорога з Європи до Азії північним маршрутом займає близько 14 днів, на відміну від інших маршрутів. В американського судноплавства на це йде близько 20 днів. Це критично важливий торгівельний маршрут.
Далі — у Гренландії є надзвичайно важливі мінерали. І, врешті, уряд Данії не був достатньо ефективним в управлінні островами [які є автономними територіями країни]. Тому я вважаю сильною заяву про те, що Гренландія є стратегічно важливим регіоном, який Сполучені Штати зобов’язуються захищати та, перш за все, не дозволити Росії та Китаю отримати там вплив.
Наостанок — існує так званий GIUK-прохід між Гренландією, Ісландією та Великою Британією. Трохи далі від нього розташована більшість російських ударних підводних човнів. Тож, Гренландія надзвичайно важлива для нашої оборонної позиції на Півночі.
Що стосується питання Панами, то коли ми передавали Панамський канал за президентства Джиммі Картера, то не могли очікувати, що він перетвориться на місце китайських операцій. Але наразі китайські компанії фактично управляють каналом. Більшість телекомунікаційної та цифрової інфраструктури в Панамі тепер є китайською — зробленою Huawei та іншими компаніями.
2018 року Панама приєдналася до ініціативи "Один пояс, один шлях", що є новим Шовковим шляхом, який намагається створити Китай. І я дуже серйозно занепокоєний: якщо це не зупинити, ми можемо опинитися в ситуації, коли у Центральній Америці з’являться китайські військові бази. А це абсолютно неприйнятно для Сполучених Штатів.
*Для довідки: на початку лютого 2025 року Панама за наполяганням США відмовилася від продовження угоди з КНР за ініціативою "Один пояс, один шлях".
Отже, президент Трамп займає досить жорстку позицію: що це Західна півкуля, це місце, де "живуть" Сполучені Штати, і ми допустили занадто багато китайського впливу, а в Арктиці — російського. Це ще один крок у великому змаганні держав, яке ви зараз спостерігаєте.
Росіяни хочуть вигнати Америку з Європи
— Які інструменти Трамп може використати для досягнення своєї мети, наприклад, з Гренландією? Здається, що Данія не готова до жодних переговорів про продаж острова. Прем’єр-міністр Гренландії певною мірою висловив відкритість до поглиблення співпраці зі Штатами, але знову ж таки, про продаж не йдеться.
— Згадайте, як президент Трамп діяв 2016 року. Він є непередбачуваним. Як майстер угод, він хоче, щоб його опоненти почувалися невпевнено, а партнери постійно губилися в здогадках, куди це все веде.
Гадаю, ми побачимо серйозні переговори щодо американських об’єктів у Гренландії. Думаю, ми розширимо свою присутність там.
Дуже мало людей у Європі знають, що Сполучені Штати намагалися купити Гренландію одразу після Другої світової війни приблизно за 100 мільйонів доларів у золоті. Це не щось таке, що раптом вигадав Трамп. Це те, що кожен геостратег у Сполучених Штатах завжди розумів як критичне питання. Думаю, те, що ми бачимо зараз, є вступним словом у переговорах.
Що стосується Панами, то можна буде побачити значний тиск щодо розриву зв’язків із Китаєм. Ширше питання економічної стратегії полягає в тому, що ми протягом трьох десятиліть фактично виключили пріоритети національної безпеки з економічної політики.
Фактично ми побудували Китай. Ми створили Франкенштейна, як нібито сказав Ніксон перед смертю, бо саме він був тим, хто справді "відкрився" Китаю (Річард Ніксон 1972 року став першим президентом США, який відвідав КНР — Ред.).
І зараз маємо країну, яка водночас не стала поважним гравцем у міжнародній системі, але й фактично претендує на регіональну гегемонію в Індо-Тихоокеанському регіоні, хоче витіснити Сполучені Штати як основного гаранта безпеки.
Якщо подивитися на масштаби будівництва китайського флоту, то вони, мабуть, створюють еквівалент британського флоту кожні чотири роки.
Вони мають намір робити те, що робила кожна держава, яка швидко модернізується. Спочатку ви стаєте геостратегічно активними у своєму регіоні, а потім виходите на глобальний рівень. Це не відрізняється від американського досвіду — від 13 колоній, які виживають, до освоєння континенту, домінування в нашій півкулі, а потім і у світі.
Що небезпечно, так це те, що Китай, на відміну від Росії, яка є виключно ревізіоністською державою, діє інакше. Путін намагається переглянути підсумки Холодної війни. Він хоче відновити імперію, яка включає Україну. Він хоче, щоб ваша країна була абсолютно підпорядкована і залежна від Росії. Він хоче зробити з вами те, що вже зробив із білорусами. І після цього прагне мати сферу впливу в Центральній Європі. Це не є великою загадкою. Це традиційне російське імперське мислення.
Росіяни хочуть вигнати Америку з Європи. Вони критикують нас, постійно атакують у всіх можливих сферах. Але російська еліта завжди любила Західну Європу, її гарні готелі та чудові ресторани. Цей корумпований прошарок російської еліти не стільки прагне все знищити, скільки знову стати великим гравцем у європейській політиці.
Китай — це інше. Вони хочуть замінити всю модель управління в екзистенційному сенсі. Я написав статтю для Politico кілька років тому під назвою "Вільний ринок для невільних людей". Це, по суті, державна форма меркантильного ринкового капіталізму, де забезпечується висока якість життя для громадян, але все контролюється "зверху". Свобода зникає.
Китайці, маючи величезні суми грошей, які вони можуть інвестувати, ведуть свою гру. Я дивлюся на КНР не лише як на військову чи економічну проблему, але й ідеологічну.
Росія ж не є економічною проблемою в жодному сенсі. Зараз у них є гроші, щоб воювати з вашою країною, бо ціни на енергоносії високі, а китайці постачають їм ресурси й підтримують їх.
Російська Федерація — це бліда тінь Радянського Союзу. Але Китай — це інша проблема. Я дуже стурбований тим, що альянс між росіянами, китайцями, північнокорейцями та іранцями, який я називаю "віссю диктатур", становить екзистенційну загрозу для Заходу, і нам необхідно це подолати.
"У громадян з'явилося відчуття, що Америку більше не сприймають серйозно"
— Тобто контроль над Гренландією та Панамським каналом певною мірою узгоджується з політикою "Америка передусім"? Адже як заявляв Трамп, інтереси національної безпеки США мають бути на першому місці. З цієї точки зору його наміри й заяви зрозумілі.
— Трамп завжди був свого роду bête noire (людиною, яка особливо не подобалася або вселяла страх) для європейських та американських еліт, бо він не вписується у звичний формат. Він ніколи не вписувався.
Гадаю, ніхто серед політичної еліти у Вашингтоні не очікував, що він виграє 2016 року. А європейці, оскільки Трамп не вписується у неоліберальну парадигму, витрачали більшість часу, обурюючись тим, що він говорив, адже його заяви часто були дуже нетрадиційними, м'яко кажучи.
Але водночас він говорив європейцям правду, наприклад, щодо переозброєння. Згадаймо його першу зустріч з Ангелою Меркель, коли він сказав їй: "Як це можливо, що ви платите всі ці євро Росії, купуючи російський газ, а я захищаю вас, тоді як ви майже нічого не витрачаєте на національну оборону?" У своєму доволі прагматичному стилі Трамп сказав: "Гей, ти не платиш, Ангело. Що відбувається?"
Європейці та, певною мірою, американські еліти вважали, що Трамп — це виняток, тимчасове явище, а адміністрація Байдена є поверненням до норми.
Але це не так просто. І якщо подивитися на реакцію європейських лідерів, то в день перед виборами вони називали Трампа Муссоліні, Гітлером, казали про кінець демократії. А потім раптом Макрон запрошує його на відкриття Нотр-Даму. І лідери один за одним їдуть до Вест-Палм-Біч (де знаходиться вілла Трампа Мар-а-Лаго — Ред.).
Така масштабна перемога, яку він здобув, — уперше за десятиліття республіканці отримали більшість у Сенаті, Палаті представників, Білому домі — дає розуміння, що щось фундаментально змінилося. Тож тепер питання: якою буде стратегія надалі?
Про політику "Америка передусім". Уявіть собі українського політика, який би сказав: "Ні, Україна на другому місці". Кожна нація ставить свої інтереси на перше місце. Так, Трамп зробив із цього гасло, адже серед американців є сильне відчуття такого підходу.
Нещодавно я читав лекцію у Мічигані. Коли ти у Вашингтоні, то ніби живеш у мильній бульбашці, а якщо поїдеш у глибинку — це зовсім інший світ. І люди розчаровані.
По-перше, протягом 20 років ми вели так звану глобальну війну з тероризмом. І ми не досягли наших стратегічних цілей. Ви бачили, як було здійснено виведення військ з Афганістану. Бачили вбитих американських солдатів та відчайдушних людей, які бігли за літаками.
З'явилося відчуття, що Америку більше не сприймають серйозно, тому що ми втратили здатність до стримування. Іншими словами, пам'ятаю, як 2022 року, перед тим, як на вашу країну напали вдруге, я ще працював з Міністерством оборони. Ми бачили, що робили росіяни.
Ми оприлюднювали та розсекречували багато інформації, щоб стримати росіян, сказавши їм: "Гей, ми бачимо, що ви робите, не робіть цього". Але вони вторглися. Потім настав 2023 рік, ХАМАС напав на найближчого союзника США на Близькому Сході, Ізраїль.
Потім у нас був випадок, коли ізраїльтяни вбили іранського генерала, і іранці заявили, що збираються вдарити безпосередньо по Ізраїлю. Президент Байден сказав іранцям: "Не робіть цього". А вони все одно напали.
Отже, коли спілкуєшся з громадянами в глибинці США, чуєш "Чому нас не поважають?"
Знаєте, скільки коштувала глобальна війна з тероризмом? Приблизно вісім трильйонів доларів, згідно з даними Інституту Ватсона при Браунському університеті. Навіть якщо менше, це величезна сума грошей. І раптом, ми ганяємося за джихадистами по горах. А тим часом росіяни та китайці озброюються.
Росіяни вторглися в Грузію 2008 року і не зазнали жодних наслідків, на мою думку. "Північний потік-1" був завершений. Потім росіяни напали на вашу країну і забрали Крим. Побудували "Північний потік-2".
Кожного разу, коли Путін використовував військову силу, з Європи було багато розмов. Але він здобував геополітичні перемоги. "Мінськ-1", "Мінськ-2" і так далі.
2022 року багато людей думали, що Україна або буде швидко розгромлена, або не буде чинити опір. Тож якби ви зазнали поразки, що, на вашу думку, сталося б? Це звучатиме дещо цинічно, але напевно, люди після нарікань, як все це жахливо, врешті повернулися б до звичного ведення справ з РФ.
Але сталося дещо фундаментальне. Ваша нація змінила історію, тому що ви стояли й боролися. І вам надзвичайно пощастило, адже росіяни на той час були некомпетентні. У них не було керівництва, у них не було логістики, у них не було оборони. Але вони вчаться. І я кажу це з великим болем, але зараз росіяни набирають обертів. І це дуже небезпечно.
Більше про прогноз пана Міхти щодо війни в Україні на 2025 рік читайте у другій частині інтерв’ю незабаром на сайті "Телеграфу".