Під товщею океану приховані найбільші потоки Землі, що змітають усе на своєму шляху: про що йдеться

Течії каламутності — важливий природний процес, який часто залишається непоміченим. Це явище відоме науці вже близько 100 років, проте вченим все ще відомо надто мало про те, де і як саме рухаються течії каламутності, пише PHYS.org.

Ці потужні течії під поверхнею океану прорізають глибокі підводні каньйони й створюють величезні відкладення осаду, а також можуть пошкодити підводні кабелі та трубопроводи. Основна проблема полягає в тому, що високоенергетична природа цього явища зробила його вимірювання майже неможливим — будь-які прилади, розміщені на його шляху, будуть знищені його величезною силою, як лавини на суші.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

У новому дослідженні міжнародна група вчених під керівництвом Центру досліджень океану імені Гельмгольца GEOMAR у Кілі та Даремського університету розробила новий метод моніторингу цих потоків з безпечної відстані. Команда використовувала сейсмометри на дні океану, які зазвичай використовують для вивчення землетрусів, — унаслідок цього вченим уперше вдалося розкрити внутрішню структуру цих масивних течій.

За словами провідного автора дослідження і сейсмолога GEOMAR, доктора Паскаля Куната, донні сейсмометри, використані в дослідженні, виявили найдовші потоки опадів, коли-небудь зареєстровані на Землі. Зазначимо, що течії каламутності є домінуючим механізмом перенесення опадів і органічного вуглецю з прибережних районів у глибоке море, так само як річки переносять опади по суші. Однак, на відміну від річок, вони вважаються набагато менш вивченими процесами.

У своїй роботі вчені хотіли заповнити цю прогалину. Для цього вони розмістили сейсмометри в каньйоні та протоці Конго біля західного узбережжя Африки — одному з найбільших і найглибших підводних каньйонів у світі. Автори дослідження зазначають, що прилади були розміщені за кілька кілометрів від осі каньйону, поза зоною дії руйнівної сили. На щастя, це дало змогу вченим зареєструвати сейсмічні сигнали, що генеруються турбулентністю потоку і пов'язаним із цим перенесенням опадів.

У результаті вченим вдалося відстежити два каламутних потоки, що рухаються зі швидкістю від 5 до 8 метрів на секунду на відстані 1 100 кілометрів — від гирла річки Конго через глибоководний конус виносу і каньйонну систему Конго. Це найдовші з коли-небудь зареєстрованих седиментаційних потоків.

Відомо, що ці потоки пошкодили кілька підводних кабелів у січні та березні 2020 року, внаслідок чого спостерігалися перебої з інтернетом і передачею даних. За словами Куната, вони з колегами виявили, що ці потужні потоки, що змивають все на своєму шляху, зовсім не є безперервними. Насправді вони складаються з безлічі імпульсів, кожен з яких триває від 5 до 30 хвилин.

Цікаво, що найшвидші імпульси виникають на відстані до 20 кілометрів за фронтом. Ці хвилі в кінцевому підсумку обганяють передній край, підтримуючи опади та імпульс, необхідний для підтримки потоку на великих відстанях. Відкриття вчених також ставить під сумнів попередні теорії про те, що найвищі швидкості виникають на фронті потоку.

Раніше Фокус писав про те, що нове відкриття змусить переписати підручники: течії океану поводяться інакше, ніж вважалося.