В Україні 70 тисяч камер, але у розкритті злочинів вони не надто допомагають: чому так

Сьогодні в Україні налічується 70 тисяч камер відеоспостереження, однак єдиної системи їх функціонування немає. Зокрема, всі вони працюють без єдиних стандартів, що робить камери малоефективними для запобігання та розкриття злочинів, пишуть Богдан Драп’ятий та Леонід Тимченко у статті «Система відеомоніторингу: як правильно законодавчо врегулювати, щоб посилити внутрішню безпеку».

«Ми не знаємо, хто і з якою метою здійснює відео- чи фотозйомку, як надалі використовується цей матеріал і хто ним розпоряджається. Наприклад, органи місцевого самоврядування встановлюють камери відеоспостереження в публічних місцях і вважають, що доступ до матеріалів має виключно обмежене коло уповноважених осіб. Однак це може бути далеко не так, адже є ризик зовнішнього втручання, зокрема країн-виробників, які ведуть дружню політику стосовно Росії», – пишуть автори.

Зокрема, сьогодні в Україні немає єдиних технічних стандартів для всіх суб’єктів гарантування публічної безпеки, які б стосувалися програмного забезпечення та визначених надійних виробників. У системі органів Міністерства внутрішніх справ напрацювали стандарти безпеки для відповідних камер, однак вони, як зазначили автори, не поширюються на інших суб’єктів. 

А з 70 тисяч камери, встановлених в Україні, лише 11% належать до системи МВС. Ще 65% – це камери органів місцевого самоврядування, а 24% – інших суб’єктів господарювання.

«МВС розробило та надало рекомендації органам місцевого самоврядування та військовим адміністраціям щодо технічних і програмних особливостей камер відеоспостереження, але це лише рекомендація, а не визначений законодавством єдиний підхід», – йдеться у статті.

Драп’ятий та Тимченко наголосили, що суспільство вимагає від правоохоронців, аби ті оперативно реагували на розкриття злочинів чи адмінпорушень. Зокрема, потерпілого не надто хвилюватимуть недосконалості у законодавстві. Головним для нього буде захист власних прав та інтересів.

Однак сьогодні, аби отримати запис із камер органів місцевого самоврядування, поліцейському потрібно подати письмове клопотання. Останнє ж має готуватися на підставі заяви потерпілого про вчинення правопорушення. На все це, як вказано у статті, потрібен тривалий час.

«Ми повинні знати, в чиєму розпорядженні перебуває інформація, й запобігати несанкціонованому витоку. Отже, система безпеки в сучасному світі не може існувати без технологій та законодавчого регулювання їх застосування, аби не допускати свавілля держави чи порушення прав людини», – підсумували автори.

Нагадаємо, у Верховній Раді України група народних депутатів зареєструвалазаконопроєкт «Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки», яким пропонують впровадити єдину систему відеомоніторингу за громадянами для забезпечення національної безпеки.

Над створенням і розширення системи відеонагляду мають працювати сили безпеки та сили оборони, органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування. Власником і розпорядником системи відеомоніторингу буде держава в особі Міністерства внутрішніх справ.

Фінансування створення та функціонування системи відеомоніторингу стану публічної безпеки центрального рівня буде здійснюватися за кошти державного бюджету, передбачені для Міністерства внутрішніх справ України, міжнародної технічної допомоги та інших джерел.