/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F1%2F70e057e90ad94efc6d69ef43e8c5bf6d.png)
На Сумщині 49 сіл залишились без людей: яка причина та що там відбувається
Близько 50 тисяч жителів прикордоння Сумщини вже евакуйовані.
Півсотні сіл повністю залишили цивільні через посилення обстрілів з боку Росії.
Однак ще тисячі сумчан потребують евакуації.
Найскладніше вивозити малорухомих, літніх і людей з інвалідністю.
Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Ірини Маркевич.
Люди трактором евакуйовувались із села, коли росіяни їх обстріляли.
Транзитний центр у Сумах — місце, куди приїжджають люди з прикордонних з Росією громад.
Там, де вже неможливо жити.
Володимир — з села Біловоди.
На його очах за кілька годин росіяни зруйнували його хату — спочатку артилерією, потім КАБом.
Володимир пересувається на протезах.
Разом з односельцями і родичкою намагалися виїхати з порожнього села на тракторі: пожитки завантажили у причеп і вирушили ґрунтовою дорогою.
Росіяни спеціально полювали за цивільними.
В трактор влучили два дрони.
«Доїхали до села — два «прильоти» з дронів.
Трактор розбило, ми живі», — згадує чоловік.
Вони переховувалися у лісовій посадці.
Зв’язку не було.
Те, що їх побачив евакуаційний екіпаж поліції, можна вважати дивом.
На Сумщині 49 сіл — без цивільних.
Нині на Сумщині евакуюють людей з 4 районів — Шосткинського, Конотопського, Охтирського і Сумського.
Загалом це маже 200 населених пунктів.
«49 населених пунктів, де взагалі немає жодної цивільної людини.
Вони передані під управління Збройних сил України», — каже голова Сумської ОВА Володимир Артюх.
Але ще кілька десятків тисяч залишаються у небезпеці.
Момент евакуації люди відкладають до останнього.
А як посилюються обстріли — наражають на небезпеку себе і евакуаційні патрулі.
Транзитний центр.
Яна, мама трьох дітей, теж сиділа до останнього.
Її 4-річні Діана і Ліза в транзитному центрі щойно побачили іграшки, не можуть відірватися від дитячої кімнати.
Бо у своєму домі днями сиділи у підвалі.
І там страшно, і виїздити в невідомість — страшно, каже Яна.
Бо незрозуміло, що далі робити, де знайти житло.
У транзитному центрі люди мають перебувати 3 дні.
Але через те, що знайти житло усім швидко не вдається, люди затримуються, а нових прибуває дедалі більше через посилення обстрілів прикордоння Сумщини.
Куди евакуйовують людей.
Найскладніше — знайти житло для лежачих, одиноких, людей похилого віку.
Саме таких з транзитного центру сьогодні забирають волонтери.
Евакуація однією лежачої людини може коштувати кілька десятків тисяч гривень, але найголовніше — знайти прихисток з доглядом.
Сумчан з Миропілля, Краснопілля Хотинської громади привезли до геріатричного пансіонату на Київщині.
Літні люди, що місяцями жили у пеклі, першу ніч ночували у тиші.
Пан Анатолій тримався за свій дім, в який вклали чимало зусиль.
Він весь час перераховує кількість майна — прибудови, зроблені власними руками, телевізори в кімнатах, сучасна пралка, відремонтована котельня.
А тепер у свої 78 років став безхатьком.
У нього ще більше загострилося тремтіння рук і ніг.
Єдине, що зараз хочеться — зігрітися і виспатися.
Люди тут можуть залишатися скільки потрібно.
Однак волонтери можуть організувати виїзд і за кордон.
«Наразі приймає Норвегія, Данія, транзит через Польщу», — каже Дмитро Максимович, директор благодійного фонду Barrier-Free Foundation.
Пан Василь і пані Людмила не хочуть за кордон.
Єдине, що їм зараз потрібно — бути разом.
Вони з Миропілля — від селища нічого не залишилося.
Все лежить в руїнах.
Їх вивозили поодинці.
Пані Людмила загубила телефон і зв’язок перервався.
Пан Василь вважав, що її ніколи вже більше не побачить.
За кілька днів пара зустрілася в евакуаційному автобусі і тепер весь час тримаються одне за одного.
Вони нічого не вивезли зі свого дому, навіть одягу не вистачає.
Але він взяв паперові роздруківки старих фотографій своїх близьких і батьківського дому, якого більше немає.
Пан Василь бачив, як його знищили росіяни.
Він ще кілька разів гладить аркуш, на якому залишився його дім, а потім просить прибрати його з очей, щоб заспокоїтися.
Йому 84, а їй 83.
Вони народилися під час Другої світової.
Разом вже пів століття.
Він її цілує і вкотре повторює, що нічого не має значення — головне, що його Люся поруч.
