Конфискация на паузе: почему затормозился процесс передачи Украине российских активов

Минулого тижня всі очікували звернення Дональда Трампа щодо Росії.

Чутки ширилися різні: від оголошення про надання Україні далекобійної зброї до запровадження "вторинних санкцій" проти Москви.

Серед них була й думка, що Трамп заявить про рішення конфіскувати $6 млрд суверенних російських активів, заморожених у США.

Попри те, що це лише невелика частка із загальної суми заморожених активів, які разом складають приблизно $300 млрд, такий крок від президента США міг би стати своєрідним криголамом і сигналом для інших держав, які контролюють ці активи.

Утім, і ці, й інші очікування наразі не справдилися.

Якщо щодо решти версій ще можна сподіватися на реалізацію після завершення 50‑денного ультиматуму Трампа, то загальна ситуація щодо майбутнього заморожених російських активів красномовно демонструє глухий кут, у якому нині опинилася ця тема, ставши заручницею переговорів у Стамбулі, вагань у Брюсселі та мовчанки у Вашингтоні.

Стамбульські позиції.

Хоча контакти між Україною та Росією, що тривають у Стамбулі з травня, важко назвати повноцінними переговорами, вони дають змогу зафіксувати позиції сторін на поточному етапі.

У медіа було оприлюднено документи, які нібито є меморандумами обох сторін, утім, жодна з них офіційно не підтвердила їхню достовірність.

Російська позиція очікувано ультимативна: "відмова від взаємних претензій у зв’язку із завданими під час бойових дій збитками".

Таке формулювання, доповнене вимогою безумовного скасування санкцій, покликане зняти з порядку денного питання репарацій та конфіскованих активів і повернути їх Росії.

Пропозиції України – зокрема, щодо відшкодування збитків – виглядають значно реалістичнішими та раціональнішими.

Київ пропонує, щоб заморожені російські активи "використовувалися для відновлення України або залишалися заблокованими до виплати репарацій".

Хоча таке формулювання навіть може видаватися поступкою, воно переслідує дві мети: продемонструвати небажання Росії обговорювати питання відшкодування та підтримати позицію ЄС і G7, які постійно наголошують, що "суверенні активи Росії залишатимуться заблокованими, доки вона не компенсує завдану Україні шкоду".

Зрештою, українська дипломатія прагне показати відсутність готовності Росії до добровільної сплати репарацій і тим самим спонукати союзників до конфіскації резервів Центрального банку РФ.

Проте, як засвідчила Римська конференція з питань відновлення України, до цього рішення ми поки що суттєво не наблизилися.

Римські дискусії.

"Збитки, завдані Росією, сягають щонайменше 500 млрд євро.

Росія має за них заплатити – доки цього не станеться, вона не повинна й не матиме доступу до заморожених активів", – заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час Римської конференції.

Ця заява вкотре підтверджує статус‑кво: для ЄС, у юрисдикції якого заблоковано понад $200 млрд російських суверенних активів, їхня конфіскація залишається крайнім і небажаним кроком.

Попри це, Україна розраховує на ці кошти, зокрема як на джерело фінансування відбудови.

Уже колишній прем’єр‑міністр Денис Шмигаль у своєму виступі на тій-таки конференції анонсував створення фонду "Україна" обсягом $460 млрд, який має наповнюватися коштом конфіскованих російських активів та спеціального податку на експорт російської сировини.

Остання ідея фактично відтворює механізм спецмита, що застосовувався до нафтового експорту Іраку для фінансування репарацій за вторгнення та окупацію Кувейту у 1990–1991 роках.

Однак тоді іракський уряд добровільно прийняв ці зобов’язання й виконував їх; у випадку Росії такий підхід навряд чи можливий.

Водночас заява Шмигаля свідчить, що наразі обговорюються альтернативні моделі репарацій з боку Росії – це демонструє розуміння всіх складнощів, пов’язаних із конфіскацією активів.

Проте питання їхньої конфіскації ще далеко не зняте.

Нове вікно можливостей.

З наближенням завершення терміну 50‑денного ультиматуму, який Дональд Трамп висунув Владіміру Путіну, дискусії про можливу конфіскацію російських активів помітно пожвавилися.

The Telegraph уже повідомляло, що це питання планують порушити на неформальній зустрічі Ради ЄС із закордонних справ (FAC) наприкінці серпня, однак згодом відповідний фрагмент зник із публікації.

Нова реальність, у якій США продають Україні зброю за кошти Європи, робить ідею конфіскації активів ще привабливішою.

"Чи мають цей тягар нести наші платники податків, чи росіяни?" –.

риторично запитував міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

Подібний підхід підтримують і в Києві: секретар РНБО Рустем Умєров на зустрічі зі спецпосланником США Кітом Келлогом говорив про фінансування спільних оборонних проєктів коштом заморожених російських активів.

Попри відсутність конкретних рішень, будь‑яка зміна військово‑політичного контексту може пришвидшити їхнє ухвалення.

Показово, що 9 липня, напередодні Римської конференції, Європейський парламент ухвалив резолюцію із закликом конфіскувати ці активи.

Це свідчить про широку підтримку відповідного рішення.

Проте для його ухвалення потрібна чітка політична воля лідерів союзницьких держав.

Останнім часом українська сторона обговорює різні моделі використання заморожених російських активів і фінансування репарацій, розуміючи, що повна конфіскація є тривалою перспективою.

Окрім озвученої Денисом Шмигалем ініціативи, заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра в недавньому інтерв’ю розповіла про ідею створити фонд, до якого передадуть резерви Центрального банку РФ.

Цей фонд мав би професійно управляти коштами, щоб Україна отримувала максимальний дохід.

За будь-якого сценарію, передовсім слід знайти баланс між інтересами України та союзників, які воліють використати активи або прибуток від них у спосіб, вигідний їхнім економікам, зокрема через контракти для власного ВПК.

Чи найкраще це рішення навіть для поточних інтересів України – питання відкрите.

Проте найголовніше, що Києву потрібно бути готовим до різних сценаріїв на момент, коли відкриється вікно можливостей для конфіскації.

З огляду на непередбачуваність ситуації, цей момент може настати і бути несподіваним.

Автор: Іван Городиський,.

адвокат, директор Центру Дністрянського.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України.

Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень".