"90% моїх клієнтів - українці": фотографка з України - про життя та настрої в Парижі, бюрократію і їжу
Переїхати до Парижа й залишитися там - мрія багатьох. Для Катерини Бабаш це стало вимушеним рішенням, пов’язаним із повномасштабним вторгненням.
Мігрувати довелось двічі. Катя - фотографка з Донецька. У 2014 році вона переїхала до Києва, а в березні 2022 року - до Парижа. Кожного разу з апаратурою. Спершу зупинилася в друзів, а потім зіткнулась з особливостями оренди житла у французькій столиці. Сьогодні вона, як і раніше, працює фотографкою, знімає туристів біля Ейфелевої вежі, вчить французьку й будує нове життя.
Про труднощі переїзду, французьку бюрократію, про те, як подружитися з місцевими та зробити кар’єру в новій країні - Катерина розповіла Коротко про.
“Якщо не порівнювати Францію з тим, як у нас, все буде добре”
- Катю, чому обрали саме Париж й саме Францію?
- В середині березня 2022-го я виїхала туди, де мене чекали, де можна було зупинитися - тут були друзі, у яких я жила попервах. А потім так і залишилася в Парижі. В інші країни не пробувала їхати й навіть не думала про це.
У Києві теж займалася фотографією, у Донецьку в мене була власна студія. Усе життя займаюся фото і зараз працюю фотографом. Більшість моїх клієнтів - українці.
- Є якісь особливості зйомок, що, переважно, замовляють українці?
- 90% моїх робіт - це туристичні зйомки: найчастіше українці приїжджають у відпустку до Парижа й замовляють фотосесію. Більшість зйомок відбувається у знакових місцях: Ейфелева вежа, Лувр, Монмартр, сад Тюїльрі, Люксембурзький сад - це найвідоміші локації.
Іноді до мене за фотосесією звертаються експати, які давно живуть в інших країнах, але приїжджають сюди й шукають українського фотографа, щоб було зручніше спілкуватися й підтримувати своїх.
Решта 10% - місцеві клієнти. Іноді працюю з французькими агенціями, знімаю рекламу. Але це трапляється рідко.
Здебільшого мої клієнтки - дівчата різного віку: і молоді, і дорослі. Для багатьох із них такі фотосесії - можливість відчути кілька днів спокою, відволіктися й зберегти красиві спогади про Париж.
Часто приїжджають групи подруг з різних міст і країн, вони зустрічаються в Парижі. Для них це як здійснення мрії. Дуже часто фотографую такі компанії. Особливо зворушливі фотосесії перед розставанням, коли люди зустрілися в Парижі, а потім змушені роз’їхатися.
Дівчата зустрічаються у Парижі і хочуть ці радісні спогади залишити у світлинах. Фото: instagram.com/katyababash
- Коли ви приїхали до Парижа, потрібно було заявити про себе, щоб з’явилися перші клієнти. Як це було у вас, допоміг інстаграм?
- Так, здебільшого клієнти приходили через інстаграм. У мене він був ще в Україні, хоч і не суперпопулярний - кілька тисяч підписників, але я попросила знайомих робити репости, рекомендувати мене - і все вийшло.
Буває, старі клієнти, яких я знаю по 5-10 років, приїжджають і замовляють зйомку. Але загалом основна маса нових клієнтів приходить через пошук в інстаграмі або через рекламу там. Так триває й досі.
- Коли переїхали до Франції, знали мову? Як її вчили, за допомогою курсів?
- Я трохи знала французьку, у мене був рівень А2 - уміла читати й дещо розуміла. Як мінімум, написи в ресторанах та барах. Але було складно, коли робила документи, ходила до лікаря, у банки, розбиралася зі страховкою. Зараз уже значно легше - за три роки я дійшла з А2 до С1.
І так, я одразу пішла на курси. Спочатку було багато безкоштовних занять від Червоного Хреста та університетів, які після повномасштабного вторгнення запрошували українців. Перші пів року навчалася безкоштовно.
Потім записалася на курси для іноземців від мерії Парижа. Вони коштують недорого, групи на курсах інтернаціональні. Окрім українців, там є люди з Америки, Європи, Азії - усі вчать французьку разом. Я й досі туди ходжу, але вже на вищий рівень.
Звідки Париж не фотографуй – буде романтичним. Фото: instagram.com/katyababash
- З якими труднощами зіткнулися в новій країні? Чи не доводилося часом “виживати”?
- Мені тут усе подобається. Не можу сказати, що все легко, але й слово “виживаю” не про мене. Найважчим був перший рік, через стрес. По-перше, було незрозуміло, що буде в Україні: постійні новини, тривога. По-друге, купа документів, банки, страховки, медицина і все інше, плюс мова малознайома.
Звичайно, спочатку було важко, адже ми постійно порівнюємо з тим, як у нас. А тут усе інакше. У якийсь момент я зрозуміла: це не дім, тут усе по-іншому. Треба з цим змиритися - і стало легше.
Французи - дуже бюрократичні. Щоб відкрити рахунок у банку, збирають папку з купою паперів. Ми би це зробили за кілька кліків у застосунку, а тут усе повільно й складно. Спершу думаєш: як незручно! Але потім розумієш, що це про безпеку. Бюрократії багато, зате менше шахрайства й фальшивих рахунків.
Коли приходить розуміння, що це відбувається не тому, що французи “відсталі”, а тому що в них така система, - жити стає легше. Думаєш: “Окей, буду робити, як прийнято у французів”.
Багато клієнтів хочуть мати світлину з Ейфелевою вежею. Фото: instagram.com/katyababash
- А як в Парижі із житлом? Напевно, дуже непросто…
- Це окрема історія. Париж - дорогий, місця мало. Зняти тут квартиру - цілий квест. Але це проблема не тільки українців, а загалом усіх: і французів, і парижан.
За три місяці проживання у друзів мені вдалося знайти житло в Парижі по суборенді. Квартир у столиці Франції гостро не вистачає, тому це поширений спосіб: домовляєшся з людиною, яка сама орендує житло, - знімаєш кімнату.
А ось отримати квартиру напряму від власника вкрай непросто. І ціна «кусається», і треба підтверджувати дохід… Він має бути стабільним і високим. А ще потрібно відповідати низці інших вимог, зокрема мати офіційний контракт із французькою чи міжнародною компанією.
Особисто я шукаю варіанти суборенди в соціальних мережах. У провінції було б простіше з житлом, але я люблю Париж і хочу залишатися тут.
- Що вам подобається у Франції, а що - ні, якщо порівнювати з Україною? Ви вже згадали бюрократію. А що ще?
- Мені подобається те, що тут усе ж таки більше соціального захисту. Ти і як працівник краще захищений, і як людина. Наприклад, якщо не дай боже трапиться тяжка хвороба, операція - у тебе є страховка, тебе тут лікують.
Навіть якщо немає документів, медики все одно нададуть допомогу. Не так, як у Штатах, де без страховки потім можуть надійти рахунки на десятки тисяч доларів. Звичайно, якщо страховки немає, доведеться платити, але суми будуть адекватні.
Є різні види страховок: залежно від доходу вони покривають різний відсоток витрат у лікаря. Якщо працюєш за наймом - у тебе є захист, оплачувана відпустка, допомога по безробіттю. Все це не тільки “на папері”, воно реально працює, і мені це подобається.
Подобається і те, що французи вміють відстоювати свої права. Наприклад, на початок вересня заплановані страйки, бо уряд хоче скоротити два вихідних заради економії бюджету. Люди проти й будуть протестувати, вимагають залишити два вихідних.
У цьому плані Франція мені симпатична - суспільство дуже політизоване. Французи взагалі люблять обговорювати політику, знають усі закони, рішення. Якщо щось не так - виходять на маніфестації та страйки.
Монмартр – для артистичних натур. Фото: instagram.com/katyababash
“Що всі французи стрункі та стильні - це міф”
- А що скажете про місцеву кухню?
- Їжа тут дійсно дуже смачна, продукти хороші... Хоча, звісно, сумую за нашими фруктами й овочами. Тут вони теж є, але не в таких кількостях і не за нашими цінами. Щоб наїстися трьома кілограмами черешні, як вдома, такого тут не було: занадто дорого. Наші доступні літні фрукти тут коштують у рази дорожче. Хоча кажуть, що в селах можна знайти й дешевше, але в Парижі мало фермерських ринків, а якщо є - ціни вищі, ніж у супермаркеті.
Також французькі булочні - моя пристрасть. Не кожна пекарня бездоганна, але таких круасанів і “пан-о-шоколя”, як тут, я більше ніде не зустрічала. Навіть після вечері в ресторані з мішленівською зіркою мій фаворит - простий багет із маслом.
Висока гастрономія у Франції взагалі справжнє мистецтво. Це дорого, але в деяких мішленівських закладах можна пообідати за 50 євро. А ще дивно, але поряд із вишуканою кухнею тут обожнюють фастфуд, “Макдональдс”.
Фаворит з французької кухні для Каті – багет з маслом. Фото: instagram.com/ebabash
- А як французи виглядають? Правда, що вони такі ж стильні, як з обкладинок журналів?
- Це, швидше, кліше. Та й більше про Париж і про певні соціальні кола. Наприклад, увечері на вечері - так, усі нарядні. Але найчастіше це туристи, а не місцеві.
А загалом французи різні. У регіонах можна зустріти і повних, і невисоких, і зовсім не стильних. Робітничий клас одягається дуже просто, хто як зможе. Національні меншини носять свій традиційний одяг. Навіть у Парижі по районах стиль людей сильно відрізняється.
Те, що французи всі стильні й худі - міф. Загалом, у плані ваги тут люди в нормі. Але, як і всюди, буває по-різному. У Парижі - своя картинка, а якщо поїхати в регіони, то там люди простіші. У цьому сенсі ситуація, як в Україні: у Києві одна публіка, у маленьких містах - інша.
- А з’явилися у вас друзі серед французів? Які вони у спілкуванні? Чи то правда, що вони легковажні?
- Французи відкриті й доброзичливі, але завести з ними дружбу непросто. Найкращий спосіб познайомитися ближче - шукати спільні інтереси. І, звичайно, без французької мови в цьому питанні не обійтися.
Щодо легковажності - у мене склалося зовсім інше враження. Може, тому, що через війну й порядок денний я не можу побудувати близькі стосунки з тими, хто зовсім не цікавиться ситуацією в Україні. Ми всі дуже залучені, щодня стежимо за новинами. Якщо людина взагалі не в курсі того, що відбувається у нас, - важко буде зблизитися.
У мене з’явилися друзі-французи й експати, які давно тут живуть. І вони якраз не легковажні. Навпаки, через них у мене враження, що французи дуже політизовані й залучені в життя суспільства, країни. Вони знають, хто яке рішення ухвалив, як це позначиться особисто на них, які в них права. Усі знають про відпустку, про робочі години на тиждень.
Мені здається, у нас в Україні більше кожен сам за себе, виживає як може. Тут сильніше відчуття суспільства. Є розуміння, якщо все розвалиться, всім буде гірше. Тому я б не сказала, що вони легковажні.
Підловити закоханих на паризьких вуличках – обов’язково. Фото: instagram.com/katyababash
- А змінилось ставлення французів до українців зараз і на початку війни? В деяких інших країнах Європи бачимо, що стало трохи гіршим.
- Не помітила, щоб ставлення до нас погіршилося. До мене завжди добре ставилися - і в установах, і в житті. У мене й коло спілкування серед місцевих друзів і знайомих склалося проукраїнське.
Звичайно, тут є ультраправі партії: Земмур, Ле Пен (Ерік Земмур, лідер партії "Реконкіста", Марн Ле Пен, лідерка "Національного об’єднання". - Ред.) та інші. Вже було доведено, що вони отримували фінансування від Росії й підтримували Путіна. Зараз вони цього прямо не говорять, але займають антиміграційну позицію, як і всі ультраправі. На щастя, їх меншість. У Парижі вони зовсім не популярні, навіть мінімальних квот не набирають. Їх більше підтримують у регіонах, але загалом тенденція така: Франція підтримує Україну й вважає, що треба продовжувати боротьбу до української перемоги.
У Парижі лише один раз мені хтось сказав, що не розуміє, навіщо це все. Таким людям я пояснюю, навіщо, у чому різниця між Україною і Росією, хто де стоїть. Думаю, навіть якщо вони не змінять свою думку, то будуть обережніше висловлюватися на тему війни з іншими українцями.
І допомога у Франції не закінчилася. Продовжили тимчасовий захист до 2027 року. Видають нові статуси тим, хто тільки зараз приїжджає з окупованих територій. Тобто тимчасовий захист у Франції можна отримати й досі.
- А ви самі у спілкуванні з французами часто згадуєте війну? Як місцеві реагують? Підтримують?
- Так, звісно. Не можу сказати, що я при знайомстві одразу читаю лекцію про Україну, але часто, коли люди дізнаються, що я звідти, самі ставлять мені запитання. Раніше розпитували частіше. Десь рік тому могли навіть сказати: “А що, війна вже закінчилася?” І мені доводилося пояснювати, що ні, продовжуються обстріли, дронові атаки, блекаути.
Зараз питають менше, бо знову багато новин про Україну на телебаченні. Але якщо є можливість, я завжди нагадую. Бо якщо людина не дуже в темі, а новина сходить із перших шпальт, то й пам’ять стирається. Сьогодні, увімкнувши французькі канали, можна побачити сюжети про Україну. І не можна сказати, що французьке суспільство “втомилося” від нашої теми. Досі проводяться маніфестації, які проводить українська асоціація, але приходять туди й французи. У Парижі щотижня відбуваються акції на підтримку України, а двічі на рік - 24 лютого та 24 вересня - великі маніфестації.
Тому, на щастя, про Україну тут не забувають.
Незвичний вид на Сакре Кер. Фото: instagram.com/katyababash

