Танці, биття труною об поріг та намагання заплутати покійного. Де в Україні так проводили похорон

Поховання померлого — це завжди болісна та важка подія, але у гуцулів є давні поховальні обряди, які мають на меті допомогти подолати сум. Ритмічний ритуальний танець "Грушка" мав провести душу покійника в потойбічний світ, існували й інші цікаві традиції.

Гуцули — це етнографічна група українців, що мешкає в Карпатах, на територіях сучасних Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей. Вони мають унікальну культуру, традиції та особливий діалект.

У давнину у гуцулів було заведено тримати померлого в будинку два дні й лише на третій — ховати. Навколо покійника вечорами збиралися рідні та друзі, дяк читав псалми. Після того як він закінчував, усіх пригощали горілкою.

Танець та ігри

"Грушку" з її швидким ритмом та енергійними рухами найчастіше танцювали хлопці. Інколи вони копіювали поведінку та особливості покійного. Сенс обряду у тому, щоб допомогти рідним впоратися з втратою, а через гру й сміх – подолати страх смерті, ніби кидаючи їй виклик.

Крім танцю молодь на похороні, а інколи просто при мерці грала в ігри, які також звалися "грушки". Це щось подібне до забав під час весняних гулянь і весіль. Померлого проводжали в інше життя співами.

Душі покійного намагалися завадити повернутися

У Верховині було заведено розпалювати багаття та сурмити у трембіти перед будинком, де лежав покійний. В хаті мерця ніхто не пив воду, адже вважалося, що її могла пити душа. Перед тим як сісти на лавку, на неї дмухали, щоб не розчавити душу покійного.

Покійника виносили ногами вперед через задні двері. При цьому тричі стукали труною об поріг хати, щоб померлий попрощався з пращурами і більше не повертався. Труну несли так, щоб заплутати покійного й він не зміг відшукати дорогу до дому.

На тому місці, де стояла труна, розбивали новий горщик. Шлях, яким несли труну, посипали житом та ячменем, щоб в домі більше ніхто не помирав.