Від колоніального до солідарного: чому Україна має говорити мовою Глобального Півдня

Глобальний Південь — це не просто термін, що з’являється у звітах ООН чи промовах дипломатів. Це філософська територія, де історія, несправедливість і прагнення до гідності переплітаються в нову політичну мову. Для України, яка звикла мислити себе в координатах Сходу і Заходу, Південь — це несподіване дзеркало. І, можливо, новий маршрут.

Поняття Глобального Півдня народилося не на мапі, а в уяві. Його витоки — у маоїстських і марксистських концепціях "світового міста" та "світового села", де центр і периферія — не просто просторові, а моральні категорії. У 1950-х роках французький демограф Альфред Сові ввів термін "Третій світ", порівнюючи його з третім станом до Французької революції — тим, хто "існує, але мовчить". Цей образ — не про бідність, а про невидимість. І саме тому він резонує з українським досвідом.

Згодом з’явилися терміни "перший", "другий", "третій" і навіть "четвертий" світ — спроби класифікувати глобальні нерівності. Але сьогодні ці категорії дедалі більше поступаються символічним координатам: Південь — це не географія, а спільність досвіду колоніальності, боротьби за суб’єктність і права на власну пам’ять.