Рецензія на другий сезон серіалу “Миротворець” / Peacemaker

З 21 серпня до 9 жовтня на сервісі HBO Max проходив показ другого сезону супергеройського серіалу “Миротворець” в рамках перезавантаженого Джеймсом Ґанном всесвіту DC. Нагадаємо, у ньому вже відбулися такі проєкти, як анімаційний серіал “Монстри Коммандос” та повнометражний блокбастер “Супермен”. Які пристрасті вирують у цьому сезоні, що утне титульний герой з хромованим унітазом на голові знову та наскільки цікаво за усім цим спостерігати — виклали в огляді.

“Миротворець” / Peacemaker

Жанр супергеройська чорна комедія, драма, екшн
Шоуранер Джеймс Ґанн
У ролях Джон Сіна, Даніель Брукс, Фредді Строма, Дженніфер Голланд, Сол Родрігес, Стів Ейджі, Френк Ґрілло, Девід Денман, Тім Медоуз, Джоел Кіннаман, Ніколас Голт, Роберт Патрік, Натан Філліон, Ізабела Мерсед, Локлін Манро, Майкл Рукер
Прем’єра HBO Max
Рік випуску 2025
Сезон 2
Сайт IMDb

Кріс Сміт, він же Миротворець, що готовий нещадно убивати заради миру, все ще прагне визнання як супергерой. Та поки прихильність публіки завойовують якісь вискочні в червоних трусах, він животіє у безвісності. Співбесіда у ряди Банди Справедливості катастрофічно провалюється (переважно через зневажливе ставлення самої банди). Стосунки з залізною дамочкою Емілією Гаркорт ніяк не клеяться. Важкі травми минулого дошкуляють все сильніше.

Тим часом на місце директора ARGUS Аманди Воллер заступає генерал Рік Флеґ-старший, який одразу розгортає цілодобове стеження за Миротворцем, тримаючи в голові обставини убивства свого сина. І той дає привід звернути на себе увагу, коли виявляє можливість потрапити у паралельний всесвіт, де його брат Кіт досі живий, Оґґі — люблячий батько, Гаркорт — не навіжена бойова дівиця, а ніжна, готова до стосунків жінка, а сам Кріс — усіма обожнювана суперзірка у складі супергеройської команди. Чи це не завелика спокуса для нього, щоб зважитися на радикальний крок?

Загальновідомий пустун Джеймс Ґанн продовжує нехай м’яко, але все ж перезапускати багатостраждальний всесвіт DC. Буквально у липні відгримів “Супермен”, що по суті став першим вагомим словом в його рамках, як у серпні на малих екранах вже щосили витанцьовує Джон Сіна разом з усіма причетними. Тобто за ці кілька місяців Ніколас Голт у ролі Лекса Лютора отримав плюс-мінус стільки ж екранного часу, скільки Джессі Айзенберг за усе існування передчасно спочилої супергеройської саги Зака Снайдера.

Важливо те, що, починаючи з відвертого дуркування у “Загоні самогубців: Місія навиліт” (2021), котре інакше як коміксплотейшеном і не назвеш, нині Ґанн готовий запропонувати більш зрілі історії. Такі, що ближче до кращих моментів “Вартових Галактики”, ніж до того, що зійде за відгомони студії Troma. Адже ґрунтуються вони першочергово на персонажах, а не на шоковому кривавому екшені чи низькосортних жартах про пердіж (останні частково знайшли себе у післятирових сценах, що здається єдино правильним рішенням).

Ще ніколи м’язистий здоровило у рукавицях для миття посуду не був настільки людяним і вразливим. Це глибоко надламаний травмами минулого і сьогодення чоловік. Неоковирний шолом на макітрі покликаний захищати не від ворожих небезпек, а від жорстокості зловісного світу. Це радше маска, що приховує скалічену душу.

Не відмовляється Ґанн і від політичних алюзій, що відсилають до альтернативної історії у дусі “Людини у високому замку” (1962) Філіпа Діка (та відповідної серіальної адаптації на Prime Video). Але більш актуальні вони, хоча й дещо гіперболізовано, стосовно сьогоднішнього трампізму. Режисер і сценарист показово перетворює утопію на дистопію. Недарма трохи пришиблений Вігілант мимохідь констатує, що в іншій системі координат його батько не гей.

Тут є сенс нагадати, що саме через критику кіноробом нинішнього очільника США сплили горезвісні твіти, через які Disney того звільнили (хоча потім і повернули). І про те, що недавній “Супермен”, за словами самого Ґанна, також мав відповідне підґрунтя, яке стосується долі іммігрантів в умовах політики сучасної Америки.

Але і у відриві від тягаря багатозначних роздумів, що тільки, на перший погляд, здаються не властивими і Миротворцю як персонажу, і “Миротворцю” як легковажному шоу. Останнє все ще лишається чудовою ескапістською розвагою, насиченою олдскульним хард-роком/глем-металом і влучними жартами. Навіть давно набридла (завдяки Marvel) концепція мультивсесвіту грамотно виконує важливу наративну функцію, а не слугує, наприклад, пенсіонерською зустріччю випускників, як торішня з Блейдом та Електрою у конкурентів.

Другорядні персонажі, за виключенням крихітних сюжетних відгалужень, цікаві і чудово доповнюють одне одного — такого Майкла Рукера ви ще точно не бачили. Пригоди головного героя сповнені захопливих інтриг і сюрпризів. В одному з епізодів знайшлося місце і для нецензурованої оргії, що ніби перекочувала сюди з “Хлопців”. Словом, веселощів теж вистачає.

Загалом це захопливо, весело і досить драматично. А ще по-ґаннівськи енергійно. Але з почуттям міри стосовно фірмових перегинів. Тож “Миротворець” — не якась там качка чи папуга. Це гордий орел. Хто в темі — той зрозуміє.