"Ми — легіон ": наукова фантастика для гіків. Рецензія ITC.ua
"Ми — легіон ": наукова фантастика для гіків. Рецензія ITC.ua

"Ми — легіон ": наукова фантастика для гіків. Рецензія ITC.ua

Що, якби ви проснулися через сто років у тілі космічного зонда? Що, якби вашу свідомість зацифрували, позбавили всіх прав і змусили досліджувати космос? І що, якби ви могли клонувати себе нескінченно, створюючи армію з власних копій? Саме ці питання ставить канадський письменник Денніс І. Тейлор у своєму дебютному романі “Ми — легіон (Ми — Боб)”, і відповіді на них виявляються набагато цікавішими, ніж можна було б очікувати від типової космічної опери. Цю книгу випустило молоде українське видавництво Lobster, я її прочитав і тепер, як завжди, ділюся враженнями.

"Ми — легіон (Ми — Боб)"
580 грн.

Плюси:

гарна якість видання плюс жанрова обкладинка; дотепний та симпатичний головний герой; доступна жорстка наукова фантастика; легкий та приємний тон оповіді; книга провокує на роздуми; масштабна історія з багатьма сюжетними лініями

Купити в Lobster

Мінуси:

раптове та незадовільне закінчення; фрагментована оповідь; повна залежність від одного персонажа; іноді клони мало відрізняються одне від одного

Купити в Lobster
8/10
Оцінка
ITC.ua

“Ми — легіон (Ми — Боб)” / We are Legion (We are Bob)

Автор Денніс I. Тейлор
Видавництво Lobster
Перекладачка Світлана Орлова
Мова Українська
Кількість сторінок 304
Обкладинка Тверда
Рік видання 2025
Розмір 130×200 мм
Сайт lobster.net.ua

Боб Йоханссон — успішний програміст, який вирішив погодитися на кріогенне заморожування після смерті. Бо чому б і ні? Тільки от доля, як завжди, виявляється іронічним стервом: невдовзі після цього Боб гине. Прокидається герой через 117 років, у 2133 році, і виявляє, що світ змінився до невпізнанності і не на краще. США перетворилися на теократію, керовану релігійними фундаменталістами, світ балансує на межі ядерної війни, а репліканти (люди з оцифрованою свідомістю, як тепер наш Боб) позбавлені будь-яких прав і вважаються державною власністю.

Бобу пропонують стати провідним інтелектом міжзоряного зонда фон Неймана — самовідтворюваного космічного корабля, здатного досліджувати галактику та створювати власні копії з ресурсів астероїдів. Ну, або його просто вимкнуть. Як бачите, вибір у героя невеликий, тому Боб стартує в космос.Тепер його завдання досліджувати нові світи, створювати копії себе самого та, можливо, врятувати людство.

Зачин роману “Ми — легіон (Ми — Боб)” звучить ніби як типова тверда наукова фантастика з похмурим антиутопічним тлом. Але Денніс І. Тейлор не дає своєму героєві поринути в екзистенційну кризу та філософські муки. Замість цього Боб залишається саркастичним гіком, який обожнює “Зоряний шлях” і “Чужого” та не дуже любить “Зоряний крейсер „Галактика“. А ще він цитує „Зоряні війни“ та називає свої клони на честь улюблених персонажів. Один з Бобів стає Райкером, інший Гомером і так далі. Кожен розвиває власну особистість, але всі вони зберігають ту саму дотепність, самоіронію та любов до наукової фантастики.

"Ми — легіон (Ми — Боб)"

В цій історії головний герой одночасно веде космічні битви з ворожими зондами, досліджує примітивну інопланетну цивілізацію, рятує людство та намагається зрозуміти, чи має він взагалі душу. Все це відбувається паралельно, тому що Бобів багато, і вони всюди. Письменник створює не просто багатолінійну оповідь, а багатошарову історію, де кожен новий клон відкриває нові можливості для сюжету.

Те, що могло б перетворитися на заплутану кашу з десятків сюжетних ліній непогано працює завдяки обраному автором тону оповіді. Боб розповідає історію від першої особи, постійно коментуючи абсурдність своєї ситуації, жартуючи над власною долею та знаходячи гумор навіть у найпохмуріших обставинах. Коли один з Бобів стикається з моральною дилемою щодо втручання в розвиток примітивної цивілізації, він не впадає в довгі філософські монологи, а просто визнає, що стає божеством для маленьких пухнастих інопланетян. Коли інший Боб веде космічну битву, він не описує її як героїчний епос, а іронізує над своєю тактикою та радіє, коли вдається перехитрити ворога.

Обрана автором легкість тону, напевно, найбільша перевага, але й найбільший ризик книги. З одного боку, вона робить роман „Ми — легіон (Ми — Боб)“ приємним для читання. Письменник не намагається вразити читача складністю наукових концепцій чи глибиною філософських роздумів. Він просто розповідає захопливу історію про чувака, який випадково став космічним зондом і тепер намагається зробити щось корисне. Зонди фон Неймана, 3D-друк у космосі, віртуальна реальність, що дозволяє Бобу відчувати себе людиною — все це подається легко, без надмірних технічних деталей, але з достатньою глибиною, щоб задовольнити фанатів жорсткої НФ.

"Ми — легіон (Ми — Боб)"

З іншого боку, ця залежність від одного персонажа та його гумору означає, що, якщо Боб вам не сподобається від початку, книгу, напевно, ви не дочитаєте. Бо увесь наратив тримається на його особистості, і хоча клони розвивають власні риси характеру, вони все одно залишаються варіаціями на тему того самого героя. Тут немає складного ансамблю персонажів і глибоких взаємостосунків. Є тільки Боб, Боби та ще більше Бобів. Для деяких читачів це може стати проблемою, особливо якщо вони звикли до багатого каста персонажів у космічній фантастиці.

Спецпроєкти

Структура оповіді „Ми — легіон (Ми — Боб)“ також іноді викликає неоднозначні почуття. Автор постійно перемикається між різними Бобами, кожен з яких займається власною місією. Це створює відчуття епічного масштабу: один Боб бореться за виживання людства на Землі, інший досліджує загадкову планету, третій веде дипломатичні переговори з іншими клонами, четвертий стає майже батьком для цілої інопланетної раси. Але водночас ця фрагментація означає, що жодна з сюжетних ліній не отримує достатньо часу, щоб повністю розкритися. Щойно ви починаєте занурюватися в одну історію і вас перекидає до іншого Боба в іншій частині галактики.

А ще роман закінчується практично на півслові. Не метафорично, а буквально, бо історія обривається на моменті, коли здається, що події тільки розгортаються. Читачу відразу зрозуміло, що це не фінал, а пауза. Але автор не дає завершення жодної з основних сюжетних ліній, не вирішує центральні конфлікти, не відповідає на ключові питання. Книга більше нагадує розлогий пролог до великої епопеї, ніж самодостатню історію. Для тих, хто планує читати всю серію, це не буде проблемою, бо вони просто візьмуться за наступну частину. І сподіваємося видавництво з нею не забариться. Але якщо ви шукаєте закінчену історію з чітким початком, серединою та фіналом, можливо вам не варто братися за цей роман.

"Ми — легіон (Ми — Боб)""Ми — легіон (Ми — Боб)""Ми — легіон (Ми — Боб)"

Денніс І. Тейлор створює похмурий та цинічний образ майбутнього людства. Теократична Америка, ворогуючі блоки на межі взаємного знищення, повна відсутність прогресу чи об’єднання. Усе це далеко від оптимістичного майбутнього класичної космічної фантастики. Зображення США як фактично релігійної секти, а Бразилію темною імперією майбутного може здатися комусь однобоким та карикатурним задумом. Можливо, автор так і їхотів, бо на фоні поганого всесвіту гарний Боб має ще кращий вигляд. А він, я нагадаю, звичайний програміст-гік.

Попри ці особливості та для когось недоліки, „Ми — легіон (Ми — Боб)“ залишається приємним романом. Ця книга не намагається бути чимось більшим, ніж вона є — розумною, веселою науковою фантастикою про хлопця, який став космічним зондом і вирішив зробити з цього щось корисне. Автор чудово балансує між легкістю тону та серйозністю задуму, створюючи історію, яка водночас розважає та змушує замислитися про природу свідомості, ідентичності та того, що насправді робить нас людьми.

"Ми — легіон (Ми — Боб)"

Чи залишається Боб людиною, якщо його тіло космічний корабель, а свідомість програмний код? Чи мають душі його клони, або вони просто алгоритми? Чи має право штучний інтелект втручатися в розвиток примітивних цивілізацій? Денніс І. Тейлор не дає однозначних відповідей на ці питання, але змушує читача про них хоча б подумати. А головне, що він робить це без нудних філософських екскурсів та напружених дебатів. Просто через пригоди, гумор та щирість свого героя.

Українське видання від Lobster загалом зробило хорошу роботу з перекладом, хоча я бачив, що інші читачі познаходили деякі дрібниці та окремі стилістичні шорсткості. Проте сам я під час читання не помітив їх. В будь-якому випадку ці моменти не псують загального враження і не заважають насолоджуватися історією. Головне, що видання має жанрову обкладинку, адекватний папір і тут є лясе. А от шрифт без засічок знову не мій, але це смаківщина.

"Ми — легіон (Ми — Боб)""Ми — легіон (Ми — Боб)""Ми — легіон (Ми — Боб)""Ми — легіон (Ми — Боб)""Ми — легіон (Ми — Боб)"

Висновок:

"Ми — легіон (Ми — Боб)" — гарний роман, а ще це свіжий погляд на космічну фантастику. Книга доводить, що тверда наукова фантастика може бути не лише розумною, а й веселою. Денніс І. Тейлор створив унікального героя та оригінальну концепцію, яка тримає увагу від першої до останньої сторінки. Ця книга легко читається, змушує посміхатися та водночас провокує замислитися про серйозні філософські питання.

Проте, звичайно, це не ідеальний твір. Раптове закінчення, фрагментована структура та повна залежність від одного персонажа можуть розчарувати тих, хто шукає завершену історію з багатим кастом героїв. Це радше пролог до епопеї, ніж самостійний роман, і найкраще він сприймається саме як частина серії. І так, продовження вже є, їх багато і сподіваємося видавництво буде часто тішити нас новими книгами, бо я вже чекаю нової зустрічі із Бобом. Прикольний він хлопака.

Купити в Lobster
Джерело матеріала
loader
loader