Рецензія на серіал “Завдання” / Task

На тижні завершився показ кримінально-драматичного серіалу “Завдання” від творця хітового “Мейр з Істтауна” (2021) та сценариста відносно нещодавньої “Материнської любові” Бреда Інґельсбі. Нагадаємо, віднедавна українські глядачі мають змогу дивитися контент від HBO безпосередньо на сервісі HBO Max, який вже офіційно запустився в Україні. Чому це шоу без сумнівів можна назвати як мінімум вартісним телевізійним продуктом — про це поговоримо в огляді нижче.

“Завдання” / Task 

Жанр кримінальна драма
Шоуранер Бред Інґельсбі
У ролях Марк Руффало, Том Пелфрі, Емілія Джонс, Фаб’єн Франкель, Тусо Мбеду, Рауль Кастильо, Елісон Олівер, Марта Плімптон, Сем Кілі, Фібі Фокс, Маргарита Левієва, Джек Кесі
Прем’єра HBO Max
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Колишній католицький священник, а нині агент ФБР в окрузі Делавер, штат Пенсильванія, Том Брендіс переживає сімейну трагедію, тому і животіє на ярмарку вакансій, без особливого натхнення пропонуючи рекламні брошури перехожим. Втім, його начальниця Кет Макґінті повертає Тома у поля через систематичні пограбування наркосховищ, що належать місцевому осередку байкерської банди “Темні серця”. Одне з таких пограбувань призводить до непоправних наслідків у вигляді кількох трупів та викрадення дитини, тож тепер Том має очолити оперативну групу, завданням якої стає розслідування цих зухвалих нападів.

Якщо ви раптом втомилися від легковажних стримінгових забав на кшталт нещодавніх “Миротворця” або 2 сезону “Венздей”, що становлять абсолютно відірвану від реальності ескапістську розвагу, “Завдання” до ваших послуг. Це шоу, яке пропонує максимально реалістичну драматургію, через що не перейнятися подіями, які відбуваються на екрані рішуче неможливо.

Першочергово під час перегляду в очі кидається всепоглинальна похмурість, підкріплена навмисне стриманими тонами картинки та суцільно страждальницькими обличчями. Здається, ніби у тому бісовому Делавері взагалі не існує такого поняття, як щастя, або принаймні маленьких радощів життя. Про них здатні нагадати хіба що флешбеки, які розповідають про двох братів Біллі та Роббі Прендергастів та їхнього дозвілля на мальовничому озері. Перший з них вже загинув, бо зв’язався не з тими хлопцями, а другий намагається помститися за брата кривдникам в міру своїх можливостей; очевидно, що ця крива доріжка ні до чого доброго не приведе.

В певному сенсі на противагу Роббі, та водночас маючи з ним чимало спільного, виступає персонаж Марка Руффало. Обидва знаходяться по різні сторони закону, але обидва — скалічені душі, які не в змозі впоратися з покладеним на їхні плечі тягарем батьківства.

Том Брендіс, на відміну від руффалівського бекграунду в Marvel, аж ніяк не супергерой, і навіть не герой звичайний. Це нескінченно втомлений, огрядний, старий, глибоко надламаний чоловік, який ледве підходить для роботи, що припускає зіткнення з вороже налаштованими бугаями. Те саме стосується і його новоспечених підлеглих — нехай це другорядні персонажі, але їх характерам вистачає опуклості, це звичайні люди зі своїми вадами і недоліками, які далеко не всесильні.

Не в останню чергу такий ефект досягається коштом міцних перфомансів, а також драматургічної глибини, що надає простір акторам для їх реалізації. Адже “Завдання” — це вам не якийсь поліційний процедурал, де увага зосереджується на робочих буднях. Це справжнісінька людська драма, у якій на перший план виходять особистісні арки, а вже потім оповідь хилить у кримінальні розбірки.

Відповідно, місцева робота в ФБР — не тільки повсюдна небезпека, ефектні перестрілки й захопливі переслідування злочинців. Це ще й натягнуті стосунки з рідними. Трагедії та життєві труднощі, що зачаїлися за рогом, і, як наслідок, персональні апокаліпсиси. Старечі хобі на кшталт невеличкого городу поряд з будинком, щоб можна було пригостити власноруч вирощеними помідорами начальницю. Посиденьки за пивом у барі після важкої зміни. Службові романи і почуття провини, викликане контроверсійний вчинками. Зради. Розчарування. Сумніви. Сльози. Біль.

“Завдання” не стільки про хороших ФБРівців та поганих злочинців, скільки про простих смертних, а це означає, що “хорошим” чи “поганим” може виявитися будь-хто. Це про вибір, мужність рухатися далі, а також про прощення. Складна людська натура і низка жорстоких обставин, в яких опинилися усі причетні, і робить історію настільки привабливою в очах глядача. Усе в ній розраховане на граничну правдивість. Усе працює, зокрема і на рівні технічного виконання, на потрібну атмосферу.

Торік глядачі мали нагоду захоплюватися доладною і вельми похмурою реалістичністю в іншій кримінальній драмі від HBO — “Пінгвіні” з ледь впізнаваним Коліном Фарреллом. Нині ж, коли ніяких зв’язків з кінокоміксовими умовностями немає і близько, перед нами постає справжній прояв магії кіно, коли кордони між реальністю та вигадкою стираються і сувора пенсильванська буденність мимоволі стає трішки ближчою.