Енергосистема у режимі виживання: чому українці сидять без світла по 40 годин

Після кожної масованої атаки на енергетичну інфраструктуру країни у соцмережах спалахує одне й те саме питання: чому в одному районі світло майже не зникає, а в іншому люди сидять без електрики по 10–12 годин?

На перший погляд це виглядає як несправедливість або чиясь «особлива удача». Але насправді причина значно приземленіша й жорсткіша — так працює енергосистема після пошкоджень.

Коли б’ють по енергооб’єктах, страждає не просто одна підстанція чи лінія. Ламається складний ланцюг, у якому кожен елемент залежить від іншого. І електрику починають подавати не за принципом "усім порівну", а за принципом «щоб система взагалі вижила».

Одні райони підключені до підстанцій або ліній, які залишилися відносно цілими. Інші живляться від тих вузлів, що отримали прямі пошкодження або перевантажені. Тому комусь світло повертають швидше, а хтось змушений чекати, поки енергетики фізично відновлять інфраструктуру.

Друга реальність, про яку часто забувають: у будь-якій кризовій ситуації є пріоритети. Лікарні, системи водопостачання, насосні станції, зв’язок, транспорт, військові об’єкти — це не «привілей», а необхідність. Якщо вони зупиняться, наслідки будуть значно страшнішими, ніж відсутність світла в житлових будинках. Тому електрика туди подається першочергово, навіть якщо це означає довші відключення для звичайних районів.

Ще один момент — балансування системи. Енергетики буквально ходять по тонкому льоду. Якщо подати надто багато струму в мережу, яка ослаблена після атак, можна спровокувати повний колапс: масове аварійне вимкнення одразу в усьому місті чи навіть регіоні. Щоб цього не сталося, доводиться точково відключати окремі квартали, тримаючи систему в робочому стані. Це не покарання і не чиясь зла воля, це екстрена медицина для енергетики.

І є ще технічна правда, яку складно прийняти: наша інфраструктура нерівномірна. Десь стоять новіші лінії з більшою пропускною здатністю, десь — старі кабелі, які не витримують навантаження. Тому відновлення світла ніколи не відбувається синхронно. Мережа — це не кнопка «увімкнути все одразу», а мозаїка з тисяч елементів.

Саме тому виникає відчуття абсурду: у когось чайник і пральна машина працюють цілий день, а в когось свічки, павербанки й темрява. Це не про «улюблені» та «забуті» райони. Це про те, що після атак енергосистема працює в режимі виживання, а не комфорту.

Грубо кажучи, зараз світло — це не сервіс, а результат складного компромісу між можливим і безпечним. І хоча це дратує, виснажує та б’є по нервам, саме така модель дозволяє уникнути тотального блекауту.

Раніше ми повідомляли, що українці платять за безкоштовне: лікарі розводять пацієнтів на гроші.