Такого не було ніде у світі: для чого в СРСР будували мости крізь багатоповерхівки

Найвідомішим прикладом такого підходу до житлової архітектури є мікрорайон Плато Нуцубідзе в Тбілісі.

Основні тези:

У житлових районах великих міст, зведених у радянські часи, й досі можна побачити незвичні конструкції — бетонні та металеві переходи, що з’єднують верхні поверхи багатоповерхівок. Ці "повітряні мости" виглядають майже фантастично, але їхня поява мала цілком практичні причини, пише Oboz.ua.

Одним із найвідоміших прикладів такого підходу став тбіліський мікрорайон Плато Нуцубідзе. У 1970-х роках архітектори Отар Каландаришвілі та Гізо Поцхішвілі запропонували сміливе рішення для забудови складного гірського рельєфу: замість прокладати дороги до кожного під’їзду на крутих схилах, вони з’єднали три будинки мостами на рівні середніх і верхніх поверхів. Мешканці могли піднятися ліфтом лише в одному будинку й перейти до інших без зайвих перепадів висоти — це здешевлювало експлуатацію та робило район зручнішим.

Інша ідея, що стояла за такими конструкціями, походила з ранньої радянської концепції "будинку-комуни". Архітектори-авангардисти прагнули створити простір, де побут був би максимально спільним. Мости мали з’єднувати житлові секції з їдальнями, пральнями, бібліотеками — щоб люди могли пересуватися між ними, не виходячи на вулицю.

У 70–80-х роках міжбудинкові переходи стали ще й елементом експериментального футуризму. Архітектори намагалися відійти від одноманітності панельних районів, додаючи містам складніші силуети, навіть якщо такі рішення не мали значної практичної користі.

Сьогодні ж більшість цих мостів — занедбані або зачинені. Частина конструкцій завалена мотлохом, інші закрили через ризик обвалу чи небажаних відвідувачів. Фактично вони перетворилися на пам’ятники епосі, коли прагнення до інженерних інновацій і амбіційні експерименти нерідко створювали дивні, а інколи й непотрібні об’єкти.

Також рекомендуємо таке: