Фактор Трампа та криза християнства в США

Спецоперації США проти Ірану та Росії проти України мають одну сюжетну схожість — відсутність реалістичної стратегії. Ані Росія, ані США не створили привабливої альтернативи для українців та іранців, не створили повстанських армій, які б мали підтримку місцевого населення.

Туреччина, на відміну від США та Росії, створила в провінції Ідліб привабливу альтернативу для сирійців: там був вищий рівень життя, ніж в інших провінціях Сирії. Також у цій провінції, завдяки підтримці Туреччини та створенню «енергетичного мосту», не було тих масштабних проблем, що існували в інших сирійських регіонах, — зокрема блекаутів. «Енергетичний міст» із Туреччиною дозволив бізнесу та лікарням в провінції Ідліб працювати майже без перебоїв, створюючи привабливий приклад для сирійців з інших провінцій. Туреччина спочатку озброїла й підготувала до боїв повстанців, сформувавши повстанську армію, потім — за рахунок економічної підтримки провінції Ідліб — здобула лояльність місцевого населення, створивши реальну альтернативу. І лише тоді ця стратегія призвела до швидкого демонтажу режиму Башара Асада в Сирії.

США не озброїли іранських опозиціонерів, не створили іранської повстанської армії, не утворили анклаву на іранській території під контролем повстанців. Найголовніше — США не створили альтернативи для іранців, і тому їхня спецоперація виявилась повною авантюрою, яка лише посилила вплив іранських силовиків-радикалів.

До того ж навіть опозиційно налаштовані іранські інтелектуали, які живуть в Ірані, ставляться до США з недовірою — пам'ятаючи про державний переворот, здійснений американськими та британськими спецслужбами 1953 року, внаслідок якого був усунений прем'єр-міністр Мохаммед Мосаддик, котрий здійснив націоналізацію нафтової промисловості. Заклики американської влади до іранського народу повстати сприймались опозиційно налаштованими іранцями як небезпечна гра, що може призвести до лівійського сценарію, громадянської війни та розпаду Ірану. Тому без озброєння опозиції, без створення повстанської армії, іранці, які цінують територіальну цілісність своєї країни — попри різні політичні погляди, — не братимуть участі в цій авантюрі.

Зі слів багатьох іранських інтелектуалів, США діяли в Іраку, Лівії та Афганістані як «пірати»: зіграли у свою гру, створили проблеми, а потім сіли на кораблі й відпливли до свого «золотого острова», захищеного океанами. Важливо також розуміти, що іранці ніколи не любили йти на поступки під впливом погроз і тиску, маючи велике почуття гідності — але цей чинник американці до уваги не взяли.

Фактично американці та росіяни припустилися однакових помилок щодо Ірану та України, не враховуючи історію, культурні особливості й ментальність іранців і українців. Росіяни досі не зробили висновків із поразки Денікіна і російського шовіністичного проекту в Україні під час громадянської війни та перемоги проекту Леніна, який здобув підтримку багатьох українських патріотів завдяки поступкам у національному питанні та тимчасовій політиці українізації — що дозволило більшовикам залучити українську національну еліту на свій бік.

Кремль також абсолютно не врахував ментальність українців, не розуміючи того, що для отримання їхньої лояльності треба було «скидати на голови українців» не бомби, а долари. Але система одноосібного прийняття рішень та культ особистості — як у Росії, так і в США — не дозволили врахувати ці важливі чинники щодо України та Ірану.

В Америці завжди цінувалась власна критична точка зору та вміння її відстоювати — але нині в США цінується передусім лояльність до корпоративного «монарха» — президента, що свідчить про деградацію американської еліти. Тому авантюра Росії в Україні, як і авантюра США в Ірані, є наслідком деградаційних процесів в елітах обох країн.

Нинішні представники американської влади полюбляють позиціонувати себе як християнських націоналістів — але їхні дії свідчать про зворотне. У Біблії написано, що не можна створювати собі кумира, поклонятися комусь або чомусь. Тому справжні християни не можуть підтримувати культ особистості в США, не можуть захоплюватися корпоративним авторитарним режимом у Росії.

У святій для християн книзі також написано, що не можна поклонятися Мамоні — багатству і грошам, не можна робити з грошей ідола. Тому коли деякі трампісти заявляють, що Росія важливіша за Україну, бо має більше ресурсів і американці там можуть більше заробити, — вони наслідують Юду, який зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків.

Американські християнські націоналісти також чомусь забули притчу про доброго самарянина — про необхідність допомагати людям, які потрапили в біду. Коли трампісти пишаються призупиненням американської допомоги Україні, яка стікає кров'ю, потерпаючи від російської агресії, — вони тим самим доводять, що насправді не є справжніми християнськими націоналістами, а лише імітаторами.

Біблія вчить любити ближнього свого як самого себе — не домінувати над ним, не насміхатися з нього, не маніпулювати ним заради особистої вигоди. Тому траєкторія розвитку християнства в США та підтримка протестантськими пасторами трампізму свідчать, що протестантизм в Америці використовується як інструмент для розширення релігійно-політичного впливу.

На американські політико-християнські процеси в Біблії також дана блискуча відповідь: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині — хижі вовки. Багато хто скаже мені того дня: "Господи, Господи, хіба ми не Іменем Твоїм пророкували, хіба не Іменем Твоїм демонів виганяли, або не Іменем Твоїм чуда великі творили?" І їм оголошу Я тоді: "Я ніколи не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!"»