Від королівської родини до попелу нашої війни: листоноша з Дніпра збирає історію в чашках

Кухонні полиці у будинку звичайної жінки-листоношу з Дніпра закінчувалися тричі. Коли кількість зібраних нею чашок перевищила півтисячі, довелося шукати для них окрему будівлю. Сьогодні в музеї Наталії Мальченко вже близько півтори тисячі експонатів: від посуду англійської королівської родини та чашок для вусів до рідкісної кераміки часів палеоліту та гуртка з Краматорська, все ще вкритого попелом від пожежі війни. Історію виробів, на які полюють колекціонери і заради чого їдуть екскурсії з усієї України, дізнавалася журналістка Коротко про.

Для посуду збудували окремий будинок

Наталя Марченко з дитинства любила збирати незвичайні предмети, але й подумати не могла, що справа дійде до свого музею. Фото: інстаграм Наталія Марченко

Першою чашкою в колекції Наталії Мальченко з Дніпра став звичайний синьо-жовтий гурток вітчизняного виробництва. Вона з'явилася на кухонній полиці жінки-листоношу в 2003 році. Звичайно, тоді ще про колекціонування не йшлося, хоча можна було здогадатися, чим справа скінчиться – Наталя з дитинства любила збирати різні цікаві предмети, календарі чи значки.

За роки її чоловікові тричі довелося прилаштовувати нові полиці на кухні, щоб посуд помістився. А коли кількість чашок зросла до п'ятисот, стало зрозуміло – для них, мабуть, скоро доведеться зводити окремий будинок. І Наталя збудувала: у селищі Шевченка за 15 хвилин їзди від Дніпра, відкрила у ньому «Музей чашки та старовинних речей». Нині їх тут близько півтори тисячі.

З цих чашок після їхнього придбання ніхто не пив. Щопівроку Наталя Мальченко перемиває свою колекцію. Окрім однієї чашки – із Краматорська. Вона з трепетом бере її до рук.

– Це чашка, знайдена після прильоту ракети до лікарні у вересні 2023 року, – ділиться Наталя. - Вона ще вкрита попелом. Її знайшли волонтери, які тоді допомагали людям, і привезли мені.

Усі чашки – зі своєю історією, і Наталя пам'ятає кожну з них.

- Є сервіз із справжньої англійської порцеляни, яку мені подарувала жінка, яка купила його на весілля своїм дітям, з Маріуполя, - продовжує власниця музею. – Це був січень 2022 року. А вони відмовилися – мовляв, мамо, ну якісь сервізи, навіщо нам це дарувати… Це рідкісна і дуже дорога річ. Коли розповідаю про нього, мурашки йдуть по шкірі – тому, що цієї жінки вже немає, вона загинула під час обстрілу.

Загалом експонатів, пов'язаних із сучасною війною в колекції все більше. Нещодавно з'явилася тарілочка із Бучі, знайдена після звільнення міста від окупантів. Вона також посіла своє місце на музейній полиці.

Гончарі зберігають посуд у ямах із сіном

Рідкісних предметів у колекції – не порахувати. Багато столітніх чашок, а найдавніша - глиняна чашка з Полтавщини XVIII століття.

– Її подарували років десять тому моїй дочці, – розповідає Наталія Мальченко. – Вона була на Полтавщині у друзів та розповіла, що я збираю чашки. Хазяїн, гончар, подарував їй цю чашку. У цій родині багато поколінь гончарів. Виявляється, вони зберігають чашки століть, щоб спадкоємці бачили приклад виробництва чашки, техніку. Нальоти загарбників були завжди, і заради збереження речі закопували в ями із соломою та ховали під килимами. Зверху засипали землею. Кераміка взагалі може зберігатися тисячоліттями.

Як приклад, Наталія показує кераміку часів палеоліту. Її привезли студенти-історики – розкопали на кордоні Дніпропетровської та Полтавської областей.

«Чашу жадібності» робили для рабів

Ще один унікальний приклад – сучасний. Це шестилітрова чашка, яку для музею зробив харківський майстер. Багато васильківської майоліки, косовської кераміки, посуду з петриківським розписом. Є дуже рідкісна чашка із справжнього венеціанського, муранського скла. Ручна робота.

– Друзі хотіли мені купити її в Італії, але оригінал не знайшли. І через знайомих у США таки відшукали цю чашку в Нідерландах та надіслали – із сертифікатом, – усміхається Наталя. – Це гутне мистецтво. Воно зародилося на Львівщині.

У музеї можна побачити чашу Піфагора. Її, за словами Наталії, Піфагор вигадав спеціально для рабів на острові Самос. Раз на тиждень їм дозволяли випити келих вина, але лише з такого гуртка. Щоб кількість була рівною для всіх. Чашку ще називають чашею жадібності чи справедливості.

Є вуса – потрібен «місток»

Цікава також чашка для вусатих чоловіків - зі спеціальним "містком", на який укладаються вуса. Є чаші для бородачів – це чашка для гоління, з двома отворами – в одному мили ніж, у другому робили пінку. Ще один предмет гордості – чашка королівської англійської родини. Її в антикварній лавці знайшли друзі, мандруючи за кордоном.

Деякі чашки в колекції коштують тисячу доларів і більше. І коштуватиме стільки може й чашка нашого виробництва, але випущена обмеженою серією.

– У Житомирі з початку ХІХ століття працював завод, де випустили серію чашок «Мальва», – розповідає Наталія. – 2014 року завод закрили. Я якось купила одну чашку із цієї серії – червону, і почала вивчати історію. Червона була найпопулярнішою, а найрідкіснішою була бузкова. Її ціна – тисяч 30 гривень, але знайти її неможливо. Також ще була зелена – за неї просять 10 тисяч гривень.

Наталя каже: бузкову взагалі ніколи не бачила, лише читала про неї. Це колекційні чашки. Але якось раптом побачила її в Інстаграмі – її продавав білорус, ще й за ціною втричі дешевшою за реальну. Вдалося викупити та передати з оказією до музею. А ще частину експонатів для Наталії дістають закордоном «по бартеру» – вона у відповідь робить та передає ляльки-мотанки.

Сьогодні в музей чашок постійно приїжджають екскурсії із різних міст. Не лише Дніпро – їдуть із Запоріжжя, Кам'янського, Кривого Рогу. Про чашки розповідає сама власниця – у вихідні, адже у будні вона на пошті. Кому, як їй, краще знати історію кожної чашки.

• Ціна квитка: дорослі – 150 гривень. У вартість входить також чаювання.