Як дожити до 105 років на хлібі та смальці: історія довгожителя з Хмельниччини
Як дожити до 105 років на хлібі та смальці: історія довгожителя з Хмельниччини

Як дожити до 105 років на хлібі та смальці: історія довгожителя з Хмельниччини

Побажання на день народження «дожити до ста років» для мешканця селища Нова Ушиця Хмельницької області Володимира Авксентійовича Коваля вже неактуальне. Цього літа йому виповнилося 105 років! Таких в Україні - одиниці.

Як Володимиру Авксентійовичу вдається обманювати час, які звички стали запорукою здоров'я та активності навіть у похилому віці, а також про улюблені страви Коротко про розповіла його донька Євгенія Швець.

Все життя ходив пішки

Сьогодні Володимир Авксентійович, звичайно, вже не той активний майже 80-річний «юнак», який бадьоро поспішає на роботу пішки до сусіднього села. Його донька Євгенія зітхає: «Роки беруть своє». Але одна річ - чути це від 60-річної людини, а інша - коли ці слова стосуються того, кому перевалило за сотню. Втім, Володимир Авксентійович інтерес до життя не втрачає, свята любить досі і з нетерпінням на них чекає. Персональні в нього одне за одним: спочатку онук приїжджав вітати з іменинами, потім син – із днем ​​народження. Його Володимир Коваль відзначив 31 липня.

- Він завжди такий «заряджений» був, на підйомі. Дуже довго ходив пішки на роботу – з одного села до іншого, можливо, це і є секретом здоров'я та довголіття, - усміхається дочка Володимира Коваля Євгенія Швець. – Яка б погода не була, хоч дощ, хоч сніг. Працював у торгівлі: завторгом, потім головою сільпо. І завжди підтримував дисципліну. Особиста гігієна, зовнішній вигляд – все "на п'ятірку". У неначищених туфлях із дому не виходив. Лікар у лікарні, куди він регулярно лягав для підтримки здоров'я, була вражена таким скрупульозним дотриманням розпорядку дня у такому віці: вмитися, почистити зуби, поголитися. Вона ним захоплювалася.

Вижити у Голодомор допомогли сусіди

Володимир Авксентійович народився 1921 року в селі Щербівці неподалік Нової Ушиці, де зараз живе з донькою та зятем. Переїхав до них після смерті дружини у 2017 році. Їй було 87 – родина довгожителів.

– Ось у червні було 9 років, як матері немає, – зітхає Євгенія Швець. – Ми все одно до батьківського дому їздимо, траву косимо, щоби все по-людськи. Город посадили.

Володимир Авксентійович пережив Голодомор. Коли до країни прийшов голод, йому було 12 років. Щоб вижити, пас худобу в односельців, допомагав по господарству. За це давали їжу: хтось шматок хліба, хтось – печену картоплю. Молоко давали, як корову пас. Бувало, що й колоски збирали, чого там.

– Їжу завжди ділив на двох та приносив мамі, – згадує розповіді батька 77-річна Євгенія Швець. - Мати виховувала його одна. Пам'ятає, як його покинув рідний батько. Тато через вікно бачив, як його батько взяв торбу на плече, вийшов надвір і пішов. Казав: «І так до сьогодні його не бачив».

Перший убитий німець запам'ятався на все життя

В армію призвали незадовго до початку Другої світової війни. Служив у Білорусі у Слуцьку. Коли їхню частину, за його розповідями, розбомбили, командир сказав рятуватися, хто як зможе, а потім пристати до іншої частини – кого зустрінуть. Багато хто тоді, каже, потонув у болотах Волині під час втечі.

– Володимир Авксентійович досі пам'ятає першого німця, якого застрелив, – згадує Євгенія Швець. - Його дуже мучило, що довелося вбити людину. Казав, що той був дуже статний, гарний. Але вибору не було: чи ти, чи тебе. У німця тоді автомат заклинило...

Інші вже пішли чергою. 1945-го форсував річку Одер, що відкривало шлях до останнього наступу на Берлін. Там він і зустрів закінчення тієї війни. Ще два роки служив у Німеччині.

Додому до рідних Щербівців повернувся 26-річним чоловіком через вісім років служби. Одружився, народилося двоє дітей: дочка Євгенія 1949-го та син Василь 1954-го. Троє онуків, троє правнуків. Ще один правнук помер від наслідків ковіда у 27 років.

Пам'ятає начальників на ім'я і по батькові

Сьогодні 105-річний ветеран здебільшого коротає час удома. Катастрофічно сідає зір – складно орієнтуватися у просторі. Але час на телефоні все ще якось розгледіти може.

- Найгірше, що через поганий зір йому важко ходити, - зітхає дочка. - На вулиці його треба підтримувати.

Також зіпсувався слух, але рятує слуховий апарат. Намагається бути в курсі новин та обговорює їх із рідними: де бойові дії, їхні наслідки. Але телевізор уже не «дивиться»: час змінився, складно орієнтуватись у подіях.

– Добре, що він хоча б не бачить цього, – зазначає Євгенія Швець. - У нього ще "та", його війна свіжа в пам'яті.

На пам'ять Володимир Авксентійович не скаржиться. Досі пам'ятає своїх начальників, голів області за іменами і по батькові, навіть командира та товаришів по службі.

- Каже: «Того вже немає, цього немає… А я лишився. Я що, найздоровіший? Виходить, що так, – усміхається Євгенія.

Досі дає 70-річним дітям кишенькові гроші

Гроші, пенсію та рідкісні виплати Володимир Авксентійович досі витрачає «на дітей», хоча їм самим уже під 80 років.

– Ось приїжджав син Василь із Миколаєва, йому 72 роки, то батько йому сунув гроші у руки: «Це тобі на квиток», – усміхається Євгенія. - Онукам також збирає на свята, дні народження. Усіх треба привітати.

А от якогось особливого здорового харчування Василь Коваль не дотримувався. Міг і 50 грам випити, і 100. Їв, що було - як усі сільські жителі. Зрозуміло, що це продукти, не зіпсовані хімією, натуральні, але й дуже здоровими назвати можна не всі. Улюблена їжа досі – хліб із смальцем та помідором. А ось магазинну олію та ковбасу не визнає.

Джерело матеріала
loader
loader