Створено робота-щеконтуна, і в нього є лише одне завдання — перевіряти людей на міцність

Лоскотання, можливо, має давнє еволюційне походження і визнається в багатьох культурах, але наука лише поверхнево розуміє цю тему. Тепер вчені створили спеціального робота-лоскотуна на ім’я Гектор, який розроблений таким чином, щоб допомогти вченим відстежувати, які фізіологічні зміни відбуваються після лоскоту і коли саме вони починаються. Робот також допомагає зрозуміти, чому ми не можемо полоскотати себе самі та як це може допомогти пережити лоскотання з боку інших, пише Popular Science.

За словами керівника дослідницької лабораторії "Дотик і лоскотання" з Каролінського інституту та Інституту Дондерса з вивчення мозку, пізнання та поведінки в Нідерландах Костянтина Кілтені, у своїй лабораторії вони разом із колегами запрошують учасників випробувати на собі Гектора — робота-лоскотуна.

Під час візиту до лабораторії учасники знімають взуття та шкарпетки, а потім сідають у крісло, схоже на стоматологічне. Реципієнти ставлять ноги на платформу, під якою знаходиться Гектор — робот, що складається з трьох електродвигунів.

Гектор проводить зондами по підошвах ніг учасників, і вони оцінюють, наскільки сильним було кожне погладжування за шкалою від 1 до 10. Протягом усього процесу вчені також відстежують міміку людей, частоту серцевих скорочень, м’язову активність, дихання та провідність шкіри. Електроди, розміщені на шкірі голови учасників, показують активність їхнього мозку.

Результати показують, що більшість із нас миттєво впізнає відчуття лоскоту, а деяких із найвидатніших мислителів історії зачарувало це дивне явище. Наприклад, Сократ описував це відчуття як поєднання болю та задоволення, а Аристотель вважав, що чутливість до лоскоту є наслідком ніжної шкіри людини. Водночас Чарльз Дарвін багато писав на цю тему, висунувши гіпотезу, що люди можуть бути найбільш чутливими до лоскоту в місцях, до яких рідко торкаються, і лише в певних психологічних контекстах.

Втім, вчені визнають, що ми досі занадто мало знаємо про лоскотання: наприклад, чи має воно якусь біологічну функцію; чому ми еволюціонували так, щоб відчувати це; що відбувається в нервовій системі людини, викликаючи це унікальне відчуття; чому одні ділянки більш чутливі, ніж інші; чому люди по-різному реагують на лоскотання.

Вважається, що відповіді на ці питання можуть розширити наші знання про те, як людський організм сприймає та обробляє фізичні відчуття. Лоскотання дає нейробіологам можливість вивчати взаємозв’язок складних систем мозку та тіла, зокрема тих, що беруть участь у формуванні емоцій, рухів та відчуттів.

Зазначимо, що лоскотання, також відоме як гаргалезіс, ймовірно, є давнім видом поведінки. Попередні дослідження показали, що багато приматів, зокрема бонобо, шимпанзе, горили та орангутани, також використовують лоскотання. А гризуни демонструють реакції на певні види дотиків, які можуть бути актуальними для досліджень лоскоту.

Отже, вчені вважають, що лоскотання, ймовірно, виходить за межі культури. В одному дослідженні учасники з понад 20 культурних груп, зокрема люди з Великої Британії, Польщі, Індії та Гонконгу, слухали записи спонтанного сміху німців і могли розпізнати, який сміх був викликаний лоскотанням, а який — радістю чи зловтіхою.

До речі, ще одна теорія припускає, що лоскотання — це поведінка, яку наші предки використовували, щоб навчити своїх дитинчат, куди наносити удари або як захищатися під час бійки. Ця теорія ґрунтується на спостереженнях, що ігрові взаємодії, пов’язані з лоскотанням дітей та молодих мавп, нагадують "імітацію бою". Більше того, деякі чутливі до лоскоту ділянки нашого тіла були б вразливими під час нападу в реальній бійці.

Інші новини науки

• Названо найнебезпечніші дні року, і це зовсім не п’ятниця 13-го
• Людство на порозі жахливих змін: пророцтво передбачає швидку появу надлюдей