У 2027 році в Україні має запрацювати профільна старша школа. Держава вкладає мільярди гривень у нові освітні простори, лабораторії та обладнання. Це необхідний крок. Але самі прилади не навчать дитину досліджувати, ставити запитання й мислити.
Уявімо академічний ліцей восени 2027 року. Світла лабораторія, нові меблі, мікроскопи, датчики, набори для робототехніки, 3D-принтер. Усе це можна показати батькам, місцевій владі та журналістам. А тепер зазирнімо до тієї самої лабораторії через кілька місяців. Частина обладнання досі лежить у коробках. Для деяких приладів немає витратних матеріалів, для інших — зрозумілих інструкцій українською. Учитель не впевнений, як поєднати роботу з ними та навчальну програму, а часу на підготовку нового лабораторного заняття у нього немає. Тому дороге обладнання використовують кілька разів на рік: під час відкритих уроків або візитів гостей. Це не прогноз і не твердження про конкретну школу. Але такий сценарій цілком можливий, якщо разом із закупівлею обладнання не подбати про тих, хто має з ним працювати, — насамперед про вчителів. І зробити це потрібно до повноцінного запуску профільної старшої школи у 2027 році.
Гроші на освітній простір — правильне рішення
У 2026 році держава передбачила 3,2 млрд грн на оновлення освітніх просторів у закладах загальної середньої освіти. Із них 1,3 млрд грн спрямовано на гімназії, 1,2 млрд на пілотні академічні ліцеї, ще майже 700 млн грн на майбутні академічні ліцеї. Державне фінансування на облаштування кабінетів і STEM-лабораторій отримують 130 майбутніх академічних ліцеїв у 22 областях. Сучасні лабораторії потрібні школам: фізику, хімію, біологію й технології неможливо якісно вивчати без спостережень, експериментів і конструювання. Але закупівля обладнання — це лише початок реформи.
Існує хибне уявлення, що нова техніка сама здатна змінити урок: інтерактивна панель зробить навчання інтерактивним, робототехнічний набір навчить мислити як інженер, а STEM-лабораторія зацікавить дітей природничими науками. Насправді на панелі можна виконувати репродуктивні завдання, робота збирати за готовою інструкцією, а ефектний дослід провести, так і не зрозумівши його мети.
STEM — це не табличка на дверях і не яскраві тематичні стенди в кабінеті. Це навчання, у якому дитина ставить запитання, перевіряє припущення, аналізує дані й пояснює результати. Організовує цей процес не прилад, а підготовлений учитель.
Не кожен експеримент — це STEM
STEM-освітою часто називають будь-яку практичну діяльність: учні щось змішують, вирощують, вимірюють чи програмують. Але чи кожен такий експеримент справді вчить дитину досліджувати? Дослідник наукової освіти Марк Віндшитль наводить показовий приклад.
Майбутня вчителька із захватом описує урок у 6-му класі, де діти проводять власні експерименти з рослинами. Ідеї для експериментів запропонували самі учні, а вчитель допоміг їм відібрати найбільш здійсненні. На перший погляд, на уроці панує повна свобода творчості та справжній STEM: одні учні поливають рослини кока-колою; інші порівнюють природне світло з люмінесцентним; хтось використовує барвники, гравій чи пісок. Одна група перевіряє вплив музики, а ще хтось навіть підвісив рослину догори корінням. Спостерігачка щиро вражена рівнем ідей і вважає це прекрасним втіленням «дослідницького методу».
Але Віндшитль показує зворотний, набагато глибший бік цієї ситуації. Це методична пастка, яку він називає «народною теорією дослідження»: учні активно експериментують, але обирають теми для експериментів насамперед тому, що це технічно можливо й цікаво. Вони фіксують, що сталося, але не можуть пояснити, чому, — адже дослід не спирається на наукову теорію чи певний біологічний механізм. Отже дослідницька гіпотеза перетворюється на звичайне вгадування результату, а сам експеримент — на набір цікавих, але слабко пов'язаних між собою дій.
На противагу такому підходу Віндшитль пропонує так зване модельно-орієнтоване дослідження: перед дослідом учні мають побудувати початкову теоретичну модель явища (наприклад, фотосинтезу чи живлення), а потім за допомогою експерименту перевірити й уточнити її.
Не кожне дослідження потребує формальної гіпотези, але учень має розуміти, яке явище досліджує і що можуть підтвердити або спростувати отримані дані. А щоб дослідження стало інтегрованим STEM-навчанням, потрібен також зв'язок із математичним аналізом, технологіями чи інженерним проєктуванням. Учитель при цьому має розуміти зв’язок між моделлю, гіпотезою, доказами та поясненням. Інакше нове обладнання лише зробить стару педагогічну помилку дорожчою.
Про це свідчать і міжнародні дослідження: зокрема OECD — організація, яка проводить дослідження PISA, — прямо застерігає, що закупівлі обладнання недостатньо без підготовки вчителів, підтримки шкіл і продуманої педагогічної практики.
Які кроки для цього варто зробити?
Провести кадровий аудит старшої профільної школи
Оцінки кадрового дефіциту суттєво різняться. Наприкінці 2025 року голова парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак говорив про 44 тисячі незаповнених педагогічних ставок, які фактично перекриваються сумісництвом. У травні 2026 року Оксен Лісовий, тодішній міністр освіти, зазначив, що в українських школах було близько 1700 відкритих учительських вакансій. Але визнав, що ця цифра не відображає всієї ситуації: не кожна школа реєструє вакансії, а нестачу педагогів часто перекривають перерозподілом годин між тими, хто вже працює. Тому формально вакансії може не бути, але фізику, наприклад, викладатиме вчитель іншої спеціальності або один педагог працюватиме у кількох школах.
Отже, перед запуском профільної школи Україні потрібен не обмін гучними цифрами, а докладний кадровий аудит. Потрібно знати не лише кількість учителів, а й їхню предметну кваліфікацію, реальне навантаження, вікову структуру та готовність працювати з профільними курсами.
Кадрова проблема не виникла раптово. У 2026 році на спеціальність учителя фізики та астрономії вступили лише 114 студентів по всій Україні, у Києві — двоє. Результати вступної кампанії 2026 року показали подальше падіння інтересу до фізики, хімії та частини природничих спеціальностей. І це вже питання не лише університетів, це початок замкненого кола: дедалі менше студентів обирають фундаментальні науки та педагогічні спеціальності — школам бракує сильних предметників — учні рідше зустрічають захопливу живу науку — і ще менше бачать себе фізиками, хіміками, математиками чи вчителями.
Інвестувати у професійний розвиток учителів
Щоб нове обладнання справді змінило навчання, держава має інвестувати в якісний професійний розвиток педагогів. Традиційне підвищення кваліфікації в Україні часто зводиться до накопичення годин, прослуховування вебінарів та курсів. Але кілька коротких теоретичних занять не гарантують результату.
За висновками Education Endowment Foundation, ефективний професійний розвиток не зводиться до передачі нових знань: він має передбачати практичне опанування нових підходів, зворотний зв'язок і механізми, які допомагають закріпити зміни у щоденній роботі вчителя.
Однією з таких моделей професійного розвитку вчителів є Lesson Study. Вона започаткована в Японії й нині поширена в багатьох країнах. Учителі спільно визначають проблему, планують урок, спостерігають за навчанням учнів і вдосконалюють методику. Її цінність у тому, що професійне навчання відбувається не на абстрактному курсі, а безпосередньо в класі, через аналіз реальних дій і труднощів дітей. Проте така робота потребує оплачуваного часу вчителя.
Забезпечити системний зв’язок зі світовою наукою про навчання
Українській освіті бракує системного зв’язку зі світовою наукою про навчання: сучасні дослідження не завжди доходять до українського вчителя, а український досвід мало представлений у міжнародній професійній дискусії.
Показовою є відсутність України на Конгресі Європейського товариства досліджень математичної освіти CERME, одному з головних професійних майданчиків у цій галузі. Хоча українські школи реформують викладання математики, закуповують STEM-обладнання і готуються до профільної старшої школи, серед матеріалів конгресу у 2023 та 2025 рр. я не знайшла жодної доповіді чи постера, автори яких представляли б український університет, наукову установу або заклад освіти. Водночас у CERME брали участь близько 900 провідних фахівців із понад 50 країн світу.
Це не означає, що українська педагогіка відстала або що в наших школах немає сильних учителів та інноваційних практик. Навпаки, українські педагоги щодня знаходять рішення в умовах, яких більшість європейських освітніх систем ніколи не переживала.
Ми також мало знаємо про те, як умови роботи й професійні практики українських учителів виглядають порівняно з іншими країнами. Наприклад, у 2024 році Україна не брала участі в міжнародному порівняльному дослідженні TALIS, яке організовує OECD. Це дослідження вивчає умови праці вчителів і директорів шкіл, їхній професійний розвиток та практики викладання. У циклі 2024 року взяли участь 280 тисяч освітян із 55 освітніх систем. Лише тепер наші педагоги долучилися до розширеного дослідження TALIS+, результати якого очікуються у 2027 році.
Причини слабкої інтегрованості українських педагогів у міжнародний професійний і науковий простір зрозумілі: мовний бар’єр, дорогі конференції, обмежений доступ до публікацій, брак часу, слабкі зв’язки між школами й університетами та війна. Тому разом із лабораторіями потрібно створювати інфраструктуру обміну знаннями: давати вчителям доступ до досліджень, професійних спільнот і наукового супроводу. Інакше ми імпортуємо обладнання, але не педагогічну культуру його використання.
Об'єднати ліцеї з науковим середовищем
Навіть добре підготовлений учитель не може сам забезпечити всі можливості сучасного STEM-навчання. Тому академічні ліцеї не можна будувати як сукупність ізольованих закладів. Їм потрібні сталі зв’язки з університетами, науковими установами, Малою академією наук, музеями, технологічними компаніями та громадськими організаціями. Це можуть бути спільні профільні курси, наставництво науковців, стажування вчителів, учнівські дослідження з реальними даними та доступ до обладнання партнерських установ.
Науковець не замінить шкільного вчителя: знати предмет і вміти навчати підлітків — це не те саме. Але вчителі також не мають самотужки стежити за всіма змінами сучасної науки. Їхня співпраця може дати школі те, чого не забезпечить жодна закупівля: живий зв’язок між навчальним матеріалом, дослідженням і професією.
Час для підготовки ще є, але його вже небагато. У вересні 2027 року двері нових профільних ліцеїв відчиняться. Питання в тому, що побачать за ними учні: лабораторію, де можна досліджувати світ, чи дорогий музей обладнання, до якого краще не торкатися.
