“Небо” проти “Шахедів”: як працюють мобільні вогневі групи ССО

Сьогодні в ССО є і власна ланка протиповітряної оборони – мобільні вогневі групи (МВГ). Їхні екіпажі полюють на дрони та інші повітряні цілі, які летять до українських міст. Годинами вони можуть чекати в темряві, холоді чи під дощем, стежачи за небом. А потім мають лічені секунди на влучний постріл.

Про те, як влаштована робота МВГ Сил спеціальних операцій, розповів командир однієї з груп із позивним «Небо», повідомляє ТСН.ua.

Години очікування заради влучного пострілу

– Як проходять ваші чергування?

– Виїжджаємо у визначений район, займаємо позицію та збиваємо повітряні цілі, які проходять через наш сектор. Зараз переважно працюємо по ударних безпілотниках типу «шахед». У нашій роботі дуже багато годин очікування. Але потім з'являється ціль – і останні секунди можуть вирішити абсолютно все.

На відновлення та сон часу лишається по-різному. Іноді півгодини, а іноді і до восьми. Потім можемо знову виїхати й пробути на позиції 12, а то й 24 години. Бувало, що за тиждень виїжджали три-чотири рази, і одне чергування розтягувалося більш ніж на добу. Усе залежить від обстановки. Головне, щоб українське небо було чистим!

– Хто входить до складу групи?

– Нас п'ятеро. Я, як командир, приймаю команди чергового та координую роботу екіпажу. Водій відповідає за технічний стан машини, щоб вона завжди була в бойовій готовності. І троє кулеметників: двоє працюють із калібром 7,62 мм, ще один – із великокаліберним Browning M2 12,7 мм. В інших родах військ МВГ складається з водія, командира та кулеметника.

Група для мене є родиною. Так склалося, що дебютний виїзд був першим для всіх п’ятьох. Спочатку ніхто не розумів, як усе працюватиме, але швидко кожен знайшов своє місце. І так склалося, що першою нашою вдачею був звичайний «шахед», який ішов на висоті  800 метрів зі швидкістю 140 км/год.

– У чому ще відмінність МВГ ССО?

– Переважна більшість МВГ інших родів військ працює на пікапах, а ми – на «малюку» Supacat. Це британська техніка, яку пристосували під свої завдання. На машині стоять три кулемети, в ній перебуваю і я. Прохідність дуже хороша, витримує серйозні навантаження – возимо каністри, воду, зброю з набоями. Коли колеги з інших груп бачать її вперше – реагують наче діти: з відкритим ротом, хочуть облазити і подивитися все.

Встигнути відкрити вогонь

– Як виявляєте ціль?

– Використовуємо спеціальне програмне забезпечення, візуально та акустично спостерігаємо за небом. Бачимо, чи тримає ціль курс на наш сектор. Якщо так, можемо проїхати назустріч, щоб встигнути підготуватися. У визначеному секторі маємо до п'яти затверджених точок, від кожної можна відхилятися на три-п'ять кілометрів.

– Що заважає найбільше?

– Погана погода: дощ, туман, низька хмарність. Коли небо ясне – ціль видно дуже добре й далеко. А коли хмари низькі й ціль іде над ними – акустично чуємо, а візуально не бачимо.

– Як переконуєтесь, що ціль знищена?

– Бойова частина може здетонувати в повітрі, тоді хіба уламки на землю падають. Якщо пострілом зачепили бак чи хвостову частину, підʼїжджаємо і фіксуємо бортові номери. Був випадок, коли ціль майже неушкодженою сіла в полі – приїхали вибухотехніки, забрали бойову частину. А корпус потім йде до музеїв, навчальних центрів або волонтерам, які добре нам допомагають. Бажаючих отримати таке «добро» вистачає.

– Що відбувається в екіпажі в останні секунди перед пострілом?

– Побачили ціль – повна готовність відкривати вогонь. За командою починаємо стріляти. Нічого особливо складного в цьому немає.

– Бувало, що рішення не відкривати вогонь було правильним?

– Так. Наприклад, ціль змінює курс і заходить на житлову забудову – за інструкцією ми вогонь не відкриваємо. Або в секторі зʼявляється гелікоптер – ми готові вражати ціль, але чекаємо, поки він з нами не розминеться, бо є авіаційні групи, які теж працюють на збиття.

– А коли найважче і найнапруженіше?

– Під час масованої атаки: і «шахеди», і ракети, і балістика одночасно, і все це летить у наш сектор. Тоді справді напружено.

– Що важливіше для успіху групи – влучність стрільця чи злагодженість команди?

– Влучність залежить від практики та стрілецьких якостей кулеметника. А від злагодженості роботи групи залежить наша ефективність. Коли в колективі дружня атмосфера і ніхто нікого ні в чому не звинувачує – робота виконується набагато краще.

Коли бойова робота стає буденністю

– Звикли до звуку повітряних цілей?

– Звісно, цей звук мені вже не сниться і не лякає. Багато цивільних теж навчилися його впізнавати, бо живуть у таких умовах.

– Як нічні тривоги й нестача сну впливають на бійців?

– Зʼявляється дратівливість. Але стараємось жартувати, підбадьорювати одне одного, щоб не «прогнати» похмурим словом. Поки «Віраж» не показує загрози в секторі, можна трохи розслабитися: п'ємо чай, каву, є телефон, хтось читає книжку. Але щойно ціль заходить у сектор – усі готові до роботи.

– Траплялося, що набоїв не вистачає?

– Ні, підрозділи ССО дуже сильно укомплектовані. Возимо не 200–300 набоїв, а по кілька тисяч. Норматив на збиття цілі не встановлений, дуже багато факторів на це впливає.

Ворог змінює тактику

– Як святкуєте збиту ціль?

– Особливої традиції немає. Збиття дронів є нашою роботою і давно стало буденною справою. Хіба що малюємо позначки збитих цілей на машині, а якщо номер підтверджений – записуємо і його.

– Чи є конкуренція між мобільними групами?

– Ні, бо робота дуже специфічна. Хтось має інше озброєння, відповідно, і інші можливості. Можна працювати на Сумщині, де по 20 годин на добу тривога. А можна, умовно, на Вінниччині, де відносно спокійно. Якщо одна МВГ надто довго стоїть на позиції й виснажилася, інша приїжджає її замінити. Це не про конкуренцію.

– Як за час вашої служби змінилися ворожі дрони?

– Насамперед, збільшилась висота і швидкість польоту. Бойова частина теж стала важчою і руйнівнішою. У нас зʼявилися окремі групи, які працюють перехоплювачами.

– Розбираєте помилки після невдалої роботи?

– Обговорюємо все всередині групи, вносимо пропозиції, коли є можливість – відпрацьовуємо на полігонах. Консультуємося з іншими групами: питаємо, що робили за таких самих обставин. Самі ділимося досвідом, коли просять допомоги.

Від цивільної професії до командира МВГ

– Як ви потрапили в ССО?

– До 2022 року працював у торгівлі: магазини, склади, купівля-продаж, доставка товарів. Потім мобілізувався у сухопутні війська, звідки перевівся в ССО. Роботу МВГ знаю зсередини, бо перш ніж стати командиром, був і кулеметником, і водієм.

– Не секрет, яке в ССО грошове забезпечення?

– Ставка залежить від звання, посади й вислуги років. Доплачують за бойове чергування, а за кожну підтверджену збиту ціль передбачена виплата близько 36 тисяч гривень. Вона розподіляється між усією групою. Якщо все просумувати – на життя вистачить.

– Скільки часу потрібно для підготовки, скажімо, кулеметника в МВГ?

– Приблизно два місяці триває базова військова підготовка. Потім навчання на кулеметника – ще півтора місяця. Разом виходить близько трьох з половиною місяців, перш ніж людину допускають у групу. За цей час вона зрозуміє, що таке армія, підтягне фізичну форму та навчиться стріляти. Далі почнеться служба, а в паузах знову навчання – медицина, саперна справа, стрільба.

– Які цивільні навички потрібні для служби в МВГ?

– Попередня професія не є визначальною. У нас служать колишні вчителі, інженери, механіки, айтішники – усіх усьому вчать: і стріляти, і водити. Головне – бажання й можливість долучитися. У цьому немає нічого страшного чи надто важкого. Я порадив би вже долучатися. Треба було думати вчора, а сьогодні вже потрібно діяти.

Хочеш служити в мобільній вогневій групі Сил спеціальних операцій? Мати найкраще в ЗСУ забезпечення та слідкувати за чистотою українського неба? Залишай заявку на sofua.army або телефонуй за номером 0 800 357 174.

Як повідомлялося, Росія може готувати новий масований удар по Україні, а головною загрозою для української ППО залишаються балістичні ракети. Юрій Ігнат зазначив, що вони досягають цілей за лічені хвилини, тому Україні критично потрібні системи Patriot та достатній запас ракет до них. За його словами, балістичні удари залишаються особливо небезпечними для Києва, Одеси, Дніпра, Харкова та прифронтових регіонів.