Британське фентезі для тих, хто подорослішав: огляд серії книг про Бартімеуса Джонатана Страуда

Якщо вам захотілося британського фентезі з примарами, детективною інтригою та гострим на язик оповідачем, раджу придивитися до циклу англійського письменника Джонатана Страуда про джина Бартімеуса. Це серія старша, похмуріша й водночас інтелектуальніша за, напевно, популярнішу в нас трилогію “Агенція Локвуд і Ко”, на яку в нас також є рецензія. Замість привидів тут демони, замість слідчої агенції цілий уряд чарівників, а замість підлітків-детективів п’ятитисячолітній дух з гострим, як бритва, язиком.

“Бартімеус” / Bartimaeus Sequence 

Автор Джонатан Страуд
Видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”
Мова Українська
Перекладач Володимир Панченко
Кількість сторінок 398, 528, 496, 384
Обкладинка Тверда
Рік видання 2019,2025
Розмір 130×195 мм
Сайт store.ababahalamaha.com.ua

Дія серії книг про Бартімеуса розгортається в Лондоні кінця двадцятого чи початку двадцять першого століття, але це не наш Лондон. У цьому альтернативному світі Вільям Гладстон свого часу скинув парламент і встановив магічну олігархію. Тепер Британія править половиною світу, а прості люди, яких тут так і звуть простолюдинами, не мають жодної реальної влади та часто потерпають від зверхності можновладців-чарівників. При цьому цей світ дивно неоднорідний. Тут є автомобілі й електрика, але армія й досі воює мушкетами чи чимось подібним, а методи правління лишаються по суті середньовічними.

Ще цікавіша деталь стосується будови самого місцевого буття, скажімо так. Джонатан Страуд населяє свій вигаданий світ сімома накладеними одне на одне планами, або реальностями. Звичайні люди бачать лише перший, найматеріальніший, а усі інші зайняті духами та джинами, і щоб побачити хоча б другий чи третій план, чарівникам доводиться користуватися спеціальними лінзами. Найсильніші ж демони бачать усі сім рівнів одразу.

Найбільша фішка серії, це сам джин Бартімеус. Значну частину тексту, особливо там, де оповідь ведеться від першої особи джина, супроводжують численні виноски. У них Бартімеус то жартує над людською дурістю, то заглиблюється в історичний анекдот з часів Стародавнього Єгипту чи двору царя Соломона, то просто зневажливо коментує те, що відбувається на сторінці.

Це створює ефект живого спілкування з оповідачем, саркастичним, самозакоханим і водночас неочікувано зворушливим. Натомість лінія Натаніеля написана серйозніше і суворіше, тому йде без цього іронічного зламу четвертої стіни. Саме оцей контраст двох різних голосів, двох головних героїв, гумористичної демонічної та драматичної людської, і формує особливість серії.

Далі ми спостерігаємо, як з вразливого учня він перетворюється на амбітного, подекуди безжального урядовця, зростаючи у віці та все більше стаючи схожим на класичного місцевого жорстокого мага.

Сам Бартімеус є джином четвертого рівня і йому тисячі років. Він служив імперіям від Стародавнього Єгипту до Єрусалима часів царя Соломона. Він уміє змінювати подобу, від миші до гігантського птаха, володіє бойовою магією штибу вогняного “Інферно”, ставить ілюзії та щити. Але має і слабкі місця, адже мусить виконувати накази господаря, болісно реагує на срібло, залізо й розмарин, а тривале перебування у фізичному тілі виснажує його.

Третя важлива фігура серії романів має ім’я Кіті Джонс. Вона дівчина-простолюдинка і одна з очільниць підпільного Спротиву. Ця героїня стійка до магії, чесна і смілива, а її риси змушують Бартімеуса ставитися до неї з повагою, яку він відчував хіба до Птолемея, єдиного господаря, якого джин по-справжньому цінував.

Серія складається з чотирьох книг, і кожна додає новий шар до цього конфлікту. У “Амулеті Самарканда” юний Натаніель викликає Бартімеуса, щоб викрасти могутній амулет у Саймона Лавлейса, і ця крадіжка переростає у щось набагато серйозніше. “Око голема” переносить дію у похмуріший Лондон, який атакує потужний голем, а Натаніель мусить знищити Спротив і знайти творця чудовиська, знову викликаючи Бартімеуса.

У “Брамі Птолемея” настає кульмінація протистояння, а головними темами роману стають етика рабства, самопожертва й примирення. Окремо стоїть “Перстень Соломона”. Ця четверта книга, яку видали відносно недавно, є фактично приквелом про пригоди Бартімеуса в Єрусалимі, де він допомагає дівчині Асмірі в її місії проти царя Соломона, занурюючи читача у стародавню історію й могутні артефакти ще до подій основної трилогії.

У цих духів є чітка єрархія. Наприклад, є біси для дрібних доручень, є фоліоти, що часто бувають як слугами середньої ланки, є джини як основна бойова й інтелектуальна сила, є африти як украй небезпечні істоти, і, нарешті, маріди на самій вершині цієї могутності.

Серію про Бартімеуса видало в нас видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, а переклад зробив Володимир Панченко. Оформленням обкладинок займався Іван Сулима. Намальовано все круто, але як і у випадку з “Агенцією ‘Локвуд і Ко’, така обкладинка може заплутати потенційного читача і не привести до серії суттєво старшу авдиторію.