Дивовижно простий спосіб видалити мікропластик із питної води: це може зробити кожен

Крихітні частинки пластику можуть потрапляти в наш організм разом із їжею та напоями, а також із водопровідною водою. Вчені з Китаю виявили простий і ефективний спосіб видалення таких частинок із води, і для цього знадобиться лише те, що вже є у вас на плиті. Результати дослідження опубліковано в журналі Environmental Science & Technology Letters, пише ScienceAlert.

Мікропластик потрапляє в навколишнє середовище з одягу, засобів особистої гігієни та безлічі інших повсякденних предметів. Відомо, що мікропластик може завдати шкоди здоров’ю людини. Хоча очисні споруди й видаляють значну частину дрібних частинок пластику з водопровідної води, певна кількість все ж залишається там і може потрапити в організм людини.

У ході попередніх досліджень у питній водопровідній воді було виявлено фрагменти таких небезпечних речовин, як полістирол, поліетилен, поліпропілен та поліетилентерефталат.

Вчені провели експерименти з м'якою та жорсткою водопровідною водою (більш насиченою мінералами). У воду додали мікропластик, після чого її закип’ятили, а потім відфільтрували утворений осад. Виявилося, що кип’ятіння води з подальшою фільтрацією дозволяє видалити до 90% крихітних частинок пластику, які могли б потрапити в організм людини.

Під час кип’ятіння у воді утворюється вапняний наліт (карбонат кальцію), який можна помітити всередині кухонних чайників. Ця речовина осідає на поверхні частинок пластику, і під час нагрівання води карбонат кальцію забирає ці частинки з собою в осад.

За словами вчених, будь-які частинки пластику, вкриті вапняним нальотом, можна видалити за допомогою простого фільтра, наприклад, сітки з нержавіючої сталі, яку використовують для заварювання чаю.

Інші новини науки

• Як римські акведуки піднімали воду вгору: таємниця розкрита. Римські акведуки — одні з найвидатніших пам’яток античного світу.
• Сонячна система має набагато більші розміри: інопланетяни можуть потрапити до нас через портали. Нова теорія припускає, що межу Сонячної системи слід визначати не як чітку межу, а як результат складної взаємодії сил, енергій і траєкторій руху.