Знищити усе чоловіче населення: як Москва стала царством та до чого тут геноцид татар

На початку XVI століття Казанське ханство було державою-уламком колись могутньої Золотої Орди за контроль над яким боролося Велике князівство Московське та Кримське ханство. Місто Казань знаходиться у середній течії Волги, що дозволяло його правителям контролювати торгівлю на цій річці, як свого часу Київські князі контролювали торгівлю Дніпром. Саме ханство займало території суміжні із сучасними російськими Татарстаном, Чувашією, Башкортостаном, Мордвою та республікою Марій Ел. Воно знаходилося на перетині важливих торгових шляхів та володіло відносно родючими ґрунтами, відтак було ласою здобиччю для сусідів. Якщо на півночі розташувалися слабкорозвинені племінні союзи фінів та угорців, а зі сходу та заходу перебували такі ж уламки Золотої Орди, то із Великим князівством Московським була зовсім інша історія.

Золота Орда та її спадщина

По суті, Московська держава – це теж уламок Золотої Орди. І з Казанським ханством у неї вийшла досить цікава та багатоманітна історія. Саме ханство заснував опальний спадкоємець трону Золотої Орди Улу-Мухаммед, який програв боротьбу за трон іншим своїм родичам. Золота Орда фактично уже припинила своє існування, тож зібравши вірних собі воїнів він рушив на північ проти течії Волги, де утвердився як місцевий правитель, встановивши свою владу над місцевим племенем волзьких булгар та іншими племенами тюрків та фіно-угрів, які проживали в регіоні та були підкорені онуком Чингісхана ханом Батиєм ще у середині XIII століття, коли він підкорив і більшість руських князівств. Тож «збираючи землі монгольські» Улу-Мухаммед, рушив далі на колишні слов’янські володіння Золотої Орди й підкорив і їх, примусивши головне місто цих слов’ян Москву платити данину Казані. Коли ж місцеві повставали, Улу-хан здійснював каральні походи. Після останнього з них у 1445 році він несподівано помер.

Важливо Імперія завдає удару: як Росія підкорила Грузію і чим це схоже на досвід України

Волзькі Булгари мали тісні контакти із Руссю ще з часів глибокого середньовіччя. Вони раніше прийняли Іслам, ніж Русь християнство, тому деякі вчені навіть вважають, що вони певною мірю знаходилися на вищому цивілізаційному ступені, ніж сама Київська держава упродовж Х століття. Ймовірно саме через посередництво Булгар Володимир Великий роздумував над прийняттям Ісламу, проте зрештою надав перевагу Візантійському Християнству.

У 1236 році монголи підкорили цю державу, піддавши її розграбуванню та руйнуванням. Згодом ця ж доля спіткала й Київ. Монгольські правителі не бажали самостійно так далеко віддалятися від милого для них степу, тому передавали правління («ярлики на княжіння») місцевим володарям. Серед них з часом серед слов’ян шляхом надзвичайної лояльності та рабської вислуги піднеслася Москва, про що Фокусписав окремо. Тож для монгольського принца середини XV століття що булгари з фіно-уграми, що слов’яни, що інші племена лісистого та холодного північного регіону були однаковим спадком його предків чингізидів. Так до них усіх і ставився Улу-Мухаммед.

Зародження московської агресії

Проте після його смерті войовничість Казані спала. Натомість Москва зуміла зіграти на династичних протистояннях усередині Казанського ханства та в цілому серед тюрксько-татарського світу, що виник на уламках Золотої Орди. Це дозволило Москві позбутися таки зверхності татарських ханів та до кінця XV століття підкорити усі слов’янські землі колишньої Русі, що не увійшли раніше до Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Протистояти йому Москва не змогла. Край амбіціям об’єднати під своєю владою землі колишньої Русі тимчасово поставив український князь Костянтин Острозький, здолавши московитів у битві під Оршею у 1514 році. Тож у Кремлі вирішили взятися за уламки Золотої Орди й повернули на схід.

Казань була суттєво ослаблена внутрішніми суперечками по лінії татарська знать та місцеве населення, а також династичною боротьбою усередині самої ханської родини, де різних претендентів підтримували різні сусіди. Наймогутнішим конкурентом Москви було Кримське ханство, піддані якого часто здійснювали спустошливі набіги на московські землі. У Бахчисараї не проти були відновити колишню могутність Золотої Орди уже під своєю владою.

Московські ж купці називали Казань «райськими землями». Для них контроль над містом означав ключ до ринків сходу, що віщувало неймовірне збагачення. Це розуміли і у княжих палатах, тому відчайдушно намагалися підтримати своїх кандидатів на Казанський трон. Не гребували при цьому й військовою підтримкою: всього за століття московити здійснили двадцять п’ять походів на Казань. Вони споруджували свої фортеці на важливих логістичних артеріях, по суті затискаючи ханство у «лещата». Проте на пряме завоювання не наважувалися – боялися спровокувати на дії у відповідь Кримське ханство та особливо Османську імперію, яка стояла за ним.

Цар проти хана

Ситуація змінилася зі вступом на трон ще юного Івана IV у 1547 році. Амбітний митрополит Макарій вінчав його на царство, тобто проголосив спадкоємцем ромейських цезарів, імператором – володарем багатьох різних народів, а не слов’янським князем. Імператор – лідер християнського світу мав поширювати Християнство серед інших народів. Це легітимізувало його владу. Найкращим кандидатом для такого поширення було Казанське ханство, яке перебувало тоді у черговій династичній кризі.

Протягом XVI століття більшість правителів цієї держави посідали трон неповнолітніми. Цього ж разу взагалі посідав трирічний Утямиш-Гірей. Цар Іван відмовив йому у цьому праві, підтримавши лояльного Москві Ядигара, який ще й належав до династії правителів сусіднього Астраханського ханства. «Розділяй та владарюй» — тут московити справді вдало наслідували принцип взаємодії з варварами римських (а пізніше візантійських) правителів. Його, а також іншого лояльного до себе претендента Шаха-Алі московити відправили з військом на Казань у 1550 році.

Облудливий мир з рук ворога

Опір інтервентам очолила мати малолітнього Утямиш-Гірея Сююм-Біке. Жінка на чолі воюючої держави увійшла до героїчного епосу мусульманського світу в цілому. Проте юний цар наче надихнувшись своїм новим титулом справді діяв строго за «методичкою» Цезаря. Він уміло диригував «кнутом» та «пряником», наступаючи, де відчував слабкість опонентів та пропонуючи їм компроміс, де бачив силу. Обіцяючи мир, Іван IV спонукав татарську знать видати йому Сююм-Біке з сином, а на трон звести ставленика Москви Шаха-Алі. Побоюючись московської сили та так і не отримавши очікуваної підтримки від Кримського ханства та Османської імперії – своїх одновірців, Казанські беї погодилися на цю ганебну пропозицію. Вони не знали, що Іван IV увійде в історію під прізвиськом «Грозний», тож за чотири століття до знаменитої фрази Вінстона Черчилля казанські беї спочатку обрали ганьбу.

Московський цар охрестив нащадка Чингісхана, давши йому ім’я Олександр. Решту свого він та його нещасна матір провели у московськім полоні. На трон Казані зійшов вірний слуга царя Москви Шах-Алі. Здавалося трагедії вдалося уникнути.

Важливо "Збирання земель руських": як Московське князівство знищило Псковську республiку та іншi князівства-конкуренти

Але новий правитель розгорнув справжній терор у Казані. Можливо за намовлянням Кремля, він вирішив фізично знищити усіх тих, хто раніше виступав проти Москви. Це спричинило повстання, яке очолив колишній слуга Кремля Ядигар. Іван IV наче чекаючи такого розвитку подій, усунув Шаха-Алі та рушив на Казань зі ста п’ятдесятитисячним військом, яке ще й супроводжувалося могутньою артилерією.

Тридцять тисяч захисників Казані опиралися як могли, але через сорок один день кількісна та ресурсна перевага нападників далася взнаки. облогою керував дяк із промовистим прізвищем — Іван Виродков. Ще раніше він збудував цілу дерев’яну фортецю зі спущених по течії річки колод, а для штурму міста за його наказом спорудили дванадцятиметрову башту, на яку своєю чергою встановили штурмові гармати. Царські інженери зробили підкоп та зруйнували укріплення міста. Коли московити увірвалися всередину, то ще кілька днів після цього шукали по місту з метою стратити усіх чоловіків, не шкодуючи при цьому також жінок та дітей. Було знищено центральну мечеть міста та її імама Кул-Шаріфа. Турецький дослідник історії тюркської цивілізації Східної Європи доктор Дінчер Коч назвав різанину, організовану Іваном IV у Казані однією із найжорстокіших в історії. 

Геноцид та переписування історії

При цьому в’їзд царя до міста довгий час відзначився у регіоні на державному рівні, а зараз його намагаються відродити. Вся справа в тому, що Москва проводила у зруйнованому ханстві геноцидальну політику. Остаточно територія Казанської держави була підкорена у наступні п’ять років. Татари в місті були поміщені у своєрідні «гетто». Наступні десятиліття їх очікувало примусове хрещення, а регіон масово заселявся жителями Московії. Зараз татари становлять лише трохи більше половини від населення регіону. Рафіс Кашапов, прем’єр-міністр Незалежного Уряду Татарстану у вигнанні відзначає, що з часу окупації Казанського ханства у середині XVI століття кількість етнічних росіян зросла у п’ятнадцять разів, а кількість татар залишилася тією ж – яскраві наслідки етнополітики Кремля.

Важливо Великий князь на болотах. Хто такий Іван Калита, який став засновником Московської держави

В роки імперії завоювання Казані всіляко відзначалося у самому регіоні. У центрі міста звели пам’ятник його завойовникам. Натомість захисників називали розбійниками, дикунами та грабіжниками землі Руської, таким чином екстраполюючи стереотипи про напади половців і татар на руські землі на Казанське ханство, яке за століття перед завоюванням здійснило лише вісім нападів на Московське князівство і то в основному на їх же прикордонні фортеці, збудовані на землі ханства.

Зараз серед місцевих вчених точиться дискусія: чи варто було опиратися Москві, чи можливо варто було здатися і уникнути настілки жорстокого завоювання. Проте, по-перше, казанці здалися Москві, видавши на поталу царю своїх правителів. Але натомість наткнулися на репресії. А по-друге, приклад анексованого через два століття кримського ханства вказує на неминучість долі. Хоча спочатку поведінка імперської адміністрації в Криму була доволі м’якою, проте геноцид місцевих татар був лише розтягнутим у часі, апогеєм якого стало повне виселення корінного народу в роки Другої світової війни.

Історія завоювання Казанського ханства досі не завершена. Поки ці землі знаходяться під контролем Кремля не може бути й мови про об’єктивне дослідження історії регіону, адже незалежні історики не матимуть, ані доступів до архівів з місцевими першоджерелами, ані можливості провести належні польові дослідження. Втім у схожій ситуації донедавна перебували й українці, яких ситили тезами про «возз'єднання народів», натомість винищення московськими військами козацької столиці було забороненою темою для дослідників.

У схожій ситуації зараз знаходиться Татарстан, центральні вулиці столиці якого сповнені пам’ятниками її руйнівників, будівників якого називають розбійниками та дикунами, а сучасному суспільству нав’язують наратив про мирну капітуляцію, яка насправді мала наслідком різанину, справжній геноцид зразка XVI століття.