/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F65%2F3bc307cdbd2d902280082c6278ba946b.jpg)
"Харкову потрібно не лише вистояти, а й мати майбутнє": як культура допомагає місту жити під час війни
У Харкові благодійність — це не лише гуманітарна допомога, підтримка військових і людей у складних обставинах, а й створення можливостей для розвитку громади. Один із таких напрямів — культурні та освітні проєкти для дітей і молоді, які допомагають їм не просто переживати війну, а й відчувати себе творцями власного майбутнього.
Як ярозповіла представниця Фонду громади Харкова «Толока», фонд працює з 2016 року. Його головна мета — об’єднувати людей навколо спільних цінностей та допомагати перетворювати їхні ідеї на конкретні ініціативи. У «Толоці» виступають посередником між тими, хто бачить проблему, тими, хто має ідеї для її розв’язання, і тими, хто готовий надати необхідні ресурси.
Повномасштабна війна суттєво змінила роботу організації. З 2022 року фонд розширив діяльність: реалізував проєкти з гуманітарної підтримки харків’ян і внутрішньо переміщених осіб, психоемоційної допомоги жінкам, дітям і переселенцям. Також організація підтримує медичні заклади та українських військових.
Водночас у фонді не відмовилися від культурного й освітнього напрямів. Навпаки, війна показала, що людям потрібні не лише речі, які допомагають вижити, а й можливість спілкуватися, навчатися та створювати щось разом.
«У Харкові легко зосередитися на тому, як протриматися ще один день. Але громада має жити й розвиватися навіть тоді, коли безпекова ситуація не дозволяє будувати довгострокові плани у звичний спосіб», — зазначили у фонді.
Окремим викликом для благодійних організацій залишається пошук фінансування культурних та освітніх ініціатив. На відміну від медичної допомоги чи забезпечення людей необхідними речами, їхній результат не завжди можна побачити одразу або виміряти цифрами.
Однак у «Толоці» переконані, що інвестиції в дитячу творчість — це також робота з майбутнім. Участь у спільних проєктах дає дітям досвід командної роботи, можливість висловлювати власну думку та відчуття, що вони здатні впливати на навколишній світ.
Оцінюючи результати своєї роботи, фонд звертає увагу не лише на кількість реалізованих проєктів та їхніх учасників. Важливо також, чи почали люди активніше взаємодіяти між собою, чи виникли нові громадські ініціативи та чи можуть учасники самостійно реалізовувати наступні ідеї.
Зокрема, через програму «Пульс громади» організація підтримує місцеві команди, допомагаючи їм набувати досвіду, залучати ресурси та брати відповідальність за спільні справи.
«Я – Опера»: як підлітки стали авторами музичного твору
Одним із прикладів культурної роботи фонду став проєкт «Я – Опера». Його задум полягав не в тому, щоб просто познайомити підлітків із класичним мистецтвом, а в тому, щоб дати їм можливість самим стати авторами оперного твору.
За основу взяли особисті історії, спогади, фантазії, жарти, страхи та уявлення підлітків про Харків. На основі їхніх голосів драматургиня Тетяна Киценко створила лібрето, композитор Ігор Гайденко написав музику, а режисер Микита Поляков втілив задум на сцені.
До роботи також долучилися молоді виконавці, хор «Весняні голоси» та Дитячий симфонічний оркестр KharkivMusicFest.
У фонді пояснюють, що хотіли змінити звичну модель, за якої дорослі створюють культурний продукт для молоді. Натомість підліткам запропонували використати оперу як інструмент для розповіді власних історій.
Під час роботи команда зіткнулася з несподіваними творчими рішеннями учасників. Підлітки поєднували образи й теми, які дорослим могли здаватися несумісними. Проте команда не намагалася зробити ці історії зручнішими для дорослого сприйняття.
«Завдання полягало не в тому, щоб виправити підліткову оптику, а в тому, щоб знайти їй переконливе художнє втілення», — пояснили у «Толоці».
За словами представниці фонду, найважливіше, що має залишитися в учасників після завершення проєкту, — досвід того, що їхній голос може стати частиною великої спільної роботи. Їхні думки, переживання та фантазії можуть бути важливими не лише для них самих, а й для інших людей.
Особливо це важливо для підлітків, чиє дорослішання припало на війну. Вони часто не мають відчуття передбачуваного майбутнього, однак можуть отримати досвід, коли самостійно задумують щось, втілюють і бачать результат.
«Я б хотіла, щоб після “Я – Опера” в них залишилося відчуття: я можу бути автором, а не лише персонажем чужої історії», — підсумували у фонді.
