Франсуа Байру

Байру Франсуа: прем'єр-міністр Франції з 13 грудня 2024 року до 9 вересня 2025 року

Байру Франсуа — у 2017 році подав у відставку з посади міністра через нібито шахрайство в його партії, а на посаді очільника уряду провів лише 9 місяців

Біографія 

Франсуа Рене Жан Люсьєн Байру народився 25 травня 1951 року в місті Бордер, регіон Аквітанія, Франція.  

Освіта  

Байру — випускник університету Бордо III. Вивчав тут класичну літературу.  

Сім'я  

У віці 20 років Байру одружився з Елізабет Перлан. У них шестеро дітей: Елен, Марі, Домінік, Калікст, Агнес та Андре.

Кар'єра

До того як почати свою політичну кар'єру, Байру викладав історію в Беарні, розташованому у французьких Піренеях. Він написав кілька книг про політику та історію, в тому числі про французького короля Генріха IV.  

Байру в молодості брав участь у ненасильницьких рухах, натхненних вченням Ґанді, і слідував ідеям його учня Ланца дель Васто.  

Франсуа розпочав свою політичну кар'єру в партії Центр соціал-демократів (CDS), що входила до конфедерації Союзу за французьку демократію (UDF). У 1982 році він був обраний до Генеральної ради департаменту Атлантичні Піренеї, а через чотири роки став депутатом Національних зборів Франції.  

Після перемоги коаліції RPR/UDF на парламентських виборах 1993 року Байру обійняв посаду міністра освіти в кабінеті Едуара Балладура. На цій посаді Франсуа запропонував реформу, яка дозволяла місцевій владі фінансувати приватні школи, але це викликало масові протести. Тому Конституційна рада анулювала цей законопроєкт.  

Байру продовжив працювати міністром освіти й при Жаку Шираку, попри зміну уряду на кабінет Алена Жюппе. Він залишив крісло міністра в червні 1997 року.  

Після поразки правоцентристів на парламентських виборах 1997 року Байру перейшов в опозицію. У 1998 році він став президентом UDF і перетворив конфедерацію з союзу партій на єдину політичну структуру.  

У 2002 році Франсуа відмовився від об'єднання UDF з голлістською партією RPR у нову структуру – Союз за народний рух (UMP), що призвело до виходу ряду членів з UDF. Байру позиціонував партію як центристську альтернативу двопартійній системі Франції.  

Франсуа неодноразово балотувався на пост президента. У 2002 році з 6,84% Байру посів четверте місце. На президентських виборах 2007 року він досяг більш значного успіху, посівши третє місце з 18,57% голосів. Це був найкращий результат UDF на виборах з 1981 року.  

Пізніше у 2007 році він заснував нову партію - Демократичний рух (MoDem). Однак більшість колишніх соратників Байру перейшли до UMP, залишивши його з обмеженою підтримкою в парламенті. У 2012 році Байру знову брав участь у виборах, але отримав лише 9,13% голосів.  

У своїх передвиборчих кампаніях він наголошував на необхідності реформ в економіці, освіті та європейській інтеграції. Франсуа підтримував ідею оновленої Європейської Конституції і виступав за більш активну роль Франції в справах ЄС.  

Також Байру критикував американську економічну модель, називаючи її «системою виживання найсильніших», і засуджував війни на Близькому Сході, включаючи вторгнення США в Ірак.  

У 2017 році Байру відмовився від участі в президентських перегонах і підтримав Емманюеля Макрона. Це рішення призвело до несподіваного політичного союзу між їхніми партіями. Після перемоги Макрона на виборах Байру був призначений міністром юстиції, але через місяць подав у відставку через звинувачення у зловживанні коштами Європарламенту.  

У лютому 2022 року Байру створив «банк підписів» для підтримки кандидатів у президенти, які мають труднощі з реєстрацією.  

У січні 2024 року він був виправданий за звинуваченнями в шахрайстві. Після відставки уряду Мішеля Барньє 13 грудня 2024 року Франсуа Байру був призначений прем'єр-міністром Франції.

Спочатку Макрон схилявся до інших кандидатів, але зіштовхнувшись із загрозою виходу Байру з коаліції, змінив рішення. У 73 роки він став одним із найстаріших прем'єрів в історії Франції.

Із самого початку Франсуа зіштовхнувся із труднощами. Його розкритикували за те, що він продовжив поєднувати посаду голови уряду з посадою мера міста По, а також через відсутність уваги до постраждалої від циклону Майотте.

Рівень довіри до Байру виявився рекордно низьким: лише 34% у грудні 2024 року і лише 17% до літа 2025-го. Додатковим ударом стала «справа Бетаррам», пов'язана зі звинуваченнями в ігноруванні сигналів про насильство в навчальному закладі, яка поставила під сумнів його чесність.

Байру позиціонував себе як прихильник суворої бюджетної дисципліни та боротьби з дефіцитом. Вже у лютому 2025 року Франсуа двічі використав статтю 49.3 Конституції, щоб провести бюджет без голосування парламенту. Влітку того ж року прем'єр представив масштабний план економії на суму майже 44 млрд євро, включаючи пропозицію скасувати два державні свята.



Він також намагався ініціювати реформу виборчої системи з переходом до пропорційного голосування, але зустрів жорсткий опір з боку республіканців та партії Horizons.

Ставка на жорсткий бюджет призвела до зростання протестних настроїв та створення руху «Bloquons tout» («Заблокуємо все»). Щоб зміцнити позиції, Байру наважився на ризикований крок — виніс 8 вересня 2025 року питання довіри уряду на голосування у Національних зборах. Проте депутати висловили йому недовіру: 364 голосами проти 194.

Це стало першим в історії П'ятої республіки випадком, коли прем'єр-міністр втратив підтримку парламенту на власному вотумі довіри. 9 вересня 2025 року Байру подав у відставку. Президент призначив його наступником Себастьєна Лекорню.