Фанатична спортсменка і любляча мама: хто така призерка світу зі сноубордингу Аннамарі Данча

Срібло чемпіонату світу..

У те, що вона зробила сьогодні опівночі, важко повірити.

Звичайно, сказати, що Аннамарі Данча нинішньої нагороди не заслужила, не можна.

Однак шлях на цю вершину був надто тернистим.

Далеко не кожен стільки терпітиме і тренуватиметься.

Адже вперше до лав національної збірної України Аннамарі, тоді ще з дівочим прізвищем Чундак потрапила десять років тому.

І з того часу не була на п’єдесталах крупних дорослих турнірів жодного разу.

Стрімкий прорив.

Напередодні Олімпіади-2010 у Ванкувері ця 19-річна дівчина привертала увагу загалу радше незвичними іменем і прізвищем.

Походження імені, як виявилося, життєве: батьки після народження першої доньки хотіли віддати належне обом бабусям відразу.

Матір мами – Анна, татова – Марія.

Звідси – Аннамарі.

«А ще майже ідентичне ім’я має видатна німецька чемпіонка Анна-Марія Прьодль, - каже мама нашої спортсменки.

– Не дарма ж кажуть, що яхта попливе так, як ви її назвете».

Аннамарі Чундак виступала на трьох Олімпіадах.

На одній стала 14-ю, на двох інших – 21-ю.

Ще двічі вигравала срібло Всесвітньої універсіади.

З точки зору результатів нічого надзвичайного.

Якби не одне «але».

Аннамарі, яка після одруження змінила прізвище на Данча, представляє такий екзотичний для нашої країни вид як сноуборд.

Власне, коли вона у 19-річному віці їхала на свої перші Ігри у Ванкувері, обиватель вважав, що то чергова туристка.

Втім, спортсменка з Ужгорода пробилася з кваліфікації до фінальної 16-ки і то вже було великим сюрпризом.

Аннамарі Чундак.

Фото - з особистої сторінки у Фейсбуку.

«Почувалася перед стартом на Іграх в Канаді розкутою, - згадує Аннамарі.

– То була перша для мене Олімпіада, від мене ніхто нічого не очікував.

Я просто робила те, що вмію».

Під впливом Майдану.

У Сочі-2014 українка сподівалася цей результат покращити.

Але її старт на тих Іграх припав на дні найтрагічніших подій на Майдані.

«Щоб не відволікатися, намагалися якомога менше слухати новини, - розповідає Аннамарі.

– Але коли гине стільки людей, не слухати і абстрагуватися важко.

Чорні стрічки на прапорах, постійні хвилювання.

Можете уявити наш стан?».

«Атмосфера в середині нашої олімпійської команди тоді була не дуже здоровою, - додає мама і тренер спортсменки Марина Чундак.

– Аннамарі ділила номер з гірськолижницею Богданою Мацьоцькою.

Тією самою, що на знак протесту знялася зі змагань.

Те саме на емоціях збиралася зробити й моя донька.

Я почала вмовляти Аннумарі, мовляв, після чотирьох років підготовки позбавляти себе нагоди виступити на Олімпіаді буде неправильно.

«Навпаки, в разі успішного виступу ти заявиш про нашу країну на повен голос» - пояснювала.

Донька погодилася, але осад нервозності залишився і він не дав змоги Аннімарі продемонструвати те, на що вона була здатна.

При цьому мушу віддати належне російським суперницям.

У той складний період вони навпаки підтримували доньку.

І не лише її, а й інших наших спортсменів».

Гіркий досвід Сочі-2014.

Фото - з особистої сторінки Данчі у Фейсбуку.

«Окрім моральних аспектів, відзначила б у контексті спогадів про Сочі деякі інші, - додає Аннамарі.

– Скажімо, в тому олімпійському циклі в збірній України змінився тренер.

Це теж вплинуло.

Крім того, націлювалася покращити свій результат чотирирічної давнини.

Ці сподівання трохи скутували».

Дитинство на Красії.

Треба сказати, що сімейство Чундак – у своєму роді унікальне.

Бо ж не надто популярний в Україні сноубординг – то фактично їх сімейний вид спорту.

Усе завдяки Михайові Чундаку, який, працюючи рятувальником, був близько пов’язаний з горами.

Через те дитинство сестер Чундак по суті минуло на горі Красія, у Великоберезнянському районі.

Аннамарі повноцінно стала на лижі в два роки.

Власне, на Красії сестер помітив тренер Золтан Мінай, котрого три роки тому, на жаль, не стало.

То він взявся за підготовку дівчат, які в майбутньому стали найсильнішими в Україні.

Бо ж молодша сестра Аннимарі Олександра – теж сноубордистка.

Рік тому вона після одруження теж змінила прізвище – з Чундак на Гак.

Мати дівчат, Марина Чундак, за освітою математик.

Вона працювала за професією аж доти, доки Золтан Мінай не став директором Центру олімпійської підготовки й відповідно змоги тренувати вже не мав.

Гори вплинули на майбутнє Аннимарі.

Фото - з особистої сторінки спортсменки у Фейсбуку.

«На той час доньки вже визначилися, що сноуборд їм подобається більше, - каже пані Марина.

– Бо попервах сноубордом і гірськими лижами вони займалися паралельно і демонстрували при цьому високі результати там і там.

На вибір, звісно, вплинув Золтан Мінай.

«В Україні багато гірськолижників, а сноубордистів майже немає.

Це круто» - казав він.

Після того я пішла вчитися у Львівський інститут фізкультури.

Здобувши другу вищу освіту, я стала тренувати доньок самостійно.

То було 20 років тому.

Бачила в дівчатах потенціал і мусила розвиватися сама.

То не так просто.

Я ж не була професійною спортсменкою.

Так, їздила на лижах, але проводити тренування на борді не навчилася й досі.

Мені це незручно.

До того ж, для занять постійно мусила шукати гроші».

Нове життя.

Одружилася Аннамарі в попередньому міжолімпійському циклі, народила дитину й один сезон пропустила.

Зрозуміло, що активні заняття спортом часу на виховання донечки Олі, якій у липні буде чотири роки, майже не залишають.

«Особливо в олімпійський рік бачилися з дитиною дуже рідко, - ділилася хвилюваннями Аннамарі.

– То важко.

І для Олі, і для мене».

«З Олечкою найбільше часу проводжу я, - каже бабуся Марина.

– То все завдяки Олександрі, яка має тренерську освіту і фактично перебрала на себе мої обов’язки особистого тренера сестри.

Я тепер виконую менеджерські функції».

Повернулася у спорт Аннамарі в сезоні-2015/2016.

Не пройшовши повноцінної підготовки в міжсезоння, наша сноубордистка сходу увійшла в топ-30 світового рейтингу.

«В той період, поки донька не стартувала, трохи змінилася конфігурація сноубордів, їх довжина, техніка, траси, швидкості, - пояснює Марина Чундак.

– Доводилося надолужувати відставання».

З мамою і донечкою Олею.

Фото - Іван Вербицький.

«У першому сезоні втягувалася, деякі старти пропускала, - каже Аннамарі.

– А в 2016/2017-му набрала форму повноцінно.

Відчуваю, що після народження доньки стала впевненішою в собі, розумнішою, сильнішою.

Але мінусів теж не бракувало.

Приділяю Олі багато уваги, тому не завжди добре висипалася, залишалося менше часу на відпочинок.

Втім, плюсів більше».

Найбільшим успіхом Аннимарі Данчі у перший період після повернення з декретної відпустки стало друге в кар’єрі срібло Всесвітньої універсіади.

«Стартувала в Алмати через три дні після виступу на етапі Кубка світу, - каже спортсменка.

– Першим складом на студентських Іграх виступали тільки Україна і Польща.

Власне, саме полячки Александра Круль і Кароліна Штокфіш посіли два інших призових місця.

Реальними конкурентками для мене були тільки дівчата з Польщі.

Інші в класі нам помітно поступалися».

Молодець, хто б що не казав.

Виступом на третій у житті Олімпіаді в корейському Пхьончхані Аннамарі залишилася невдоволена.

Під час першого кваліфікаційного заїзду вона припустилася помилки, яка позбавила шансів на потрапляння до 16-ки, що продовжувала боротьбу за медалі.

Другий заїзд українка, правда, провела дуже непогано, але відіграти загублених у першому старті 15 секунд було вже нереально.

У Пхьончхані-2018.

Фото - з особистої сторінки спортсменки у Фейсбуку.

«Результатом похизуватися не можу, - казала тоді спортсменка.

- Фізично і технічно була готова як ніколи.

На жаль, не впоралася морально.

По другій спробі я була приблизно п’ятою і це мене трошки заспокоювало.

Для початку треба виграти парочку кубків світу, набратися досвіду перемагати.

Я молодець, хто б там що не сказав.

Хотіла би присвятити цей день батькам: мамі, яку нахабно не включили в склад команди, і татові, який помер у цей день чотири роки тому.

Вдячна всій родині за підтримку та любов, друзям та знайомим, які вірили та вболівали, а також Валерієві Берлінському, тренеру, який зі мною працює останніх два роки.

А тепер тренуюсь далі.

Треба другу дошку прикатати».

Казкове Парк-Сіті.

Мабуть, оптимізму Аннимарі у ту мить не розділяв ніхто, крім найближчих для неї людей.

Однак минув лише рік і трапилося диво.

Диво подвійне, бо чемпіонат світу-2019 в американському Парк-Сіті (штат Юта) розпочався для Данчі сенсаційним шостим місцем у гігантському паралельному слаломі.

То вже був прорив, адже до того ні сама Аннамарі, ні будь-хто інший з українських сноубордистів до десяток на змаганнях такого рівня не пробивався ніколи.

А тут — чвертьфінал і потрапляння у квіткову церемонію.

«Чомусь найщасливішими виглядаємо я і переможниця», - цими словами українська сноубордистка підписала світлину, на якій охоплені всі шість учасниць квіткової церемонії.

-Мені дуже сподобалися перегони.

Погода, схил і стан снігу були для мене просто ідеальними.

Хочу тренуватися ще більше і більше, щоб здобути перемогу».

І тепер, як і у випадку з пхьончханським висловлюванням, ніхто й повірити не міг, що під перемогою мається на увазі п’єдестал чемпіонату світу і що зійти на нього вдасться вже через добу, під час виступів у паралельному слаломі.

Це срібло можна назвати дивом.

«Я це зробила! Нарешті я повірила по-справжньому, що можу виграти медаль чемпіонату світу, і я це зробила, - написала Аннамарі невдовзі після тріумфу на власній сторінці у Фейсбуку.

- День видався дуже насичений.

Ранок для мене два дні поспіль розпочинався о третій годині ночі.

Мабуть, через зміну часового поясу, або просто від нетерпіння вже стартувати.

Три години до підйому я мріяла про медаль чемпіонату світу.

І намріяла ж собі! В січні з 31 дня я 23 провела на снігу, на тренуваннях чи змаганнях, була нагода і відпочити, але я ставила чітку мету підійти до цього чемпіонату світу в найкращій формі.

Я це зробила.

Десять років я учасниця кубків, чемпіонатів світу та трьох Олімпійських ігор.

І нарешті - такий високий результат.

Вдячна найперше собі за внутрішню роботу над собою, за впертість та наполегливість у тренуваннях, за віру в себе, за високий аналіз, який провожу останнім часом, за розвиток, який, мабуть, приходить з віком.

Вдячна Богу за те, що чує мої молитви, за удачу, яка сьогодні була на моєму боці, за життя, яке я проживаю.

Вдячна батькам, які завжди вірили в мене і бажали по-справжньому і щиро всього найкращого, за спортивне виховання в стилі «в здоровому тілі здоровий дух».

Вдячна коханому чоловікові та донечці, які мене просто люблять і мотивують йти до мети.

Вдячна сестрі яка завжди поряд, моя надійна подруга у всьому і завжди.

Вдячна тренеру збірної за порозуміння, розумний підхід, надійність та чесність, за створення для нашої команди і сноуборду в Україні взагалі всіх благ, які тільки можливі.

Всього, що зараз переживаю.

Мало слів.

Головне що я щаслива, переповнена любов’ю та добром».

«Живу поетапно, від цілі до цілі.

Мене мотивує приклад олімпійської чемпіонки Сочі Патриції Куммер зі Швейцарії, - сказала Аннамарі Данча ще задовго до нинішнього злету.

- Ця дівчина старша від мене на п’ять років.

До Олімпіади у Ванкувері ми їздили на одному рівні, а на Ігри-2010 Патриція не поїхала, бо її не виставила країна.

Куммер тоді була в світовому рейтингу 30-ю, не мала шансів на медаль і їй сказали, що їхати для того, щоб просто брати участь, не варто.

Власне, саме завдяки тому, що не поїхала Патриція, змогла виступити на першій для себе Олімпіаді я.

У рейтингу тоді йшла 31-ю і ліцензії не мала.

Та у наступному чотирирічному циклі Куммер підготувалася так добре, що виграла три Великих кришталевих глобуси переможниці Кубка світу й золото на Іграх у Сочі.

Патриція – неймовірно працьовита, вона йде до мети, не дивлячись ні на що.

Її приклад мене надихає».

Іван Вербицький, «Главком».