/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F996d73b9d8baccfc5e66484185439257.jpg)
Кавалерист Війська Польського і музикант Павло Козак
Як любов і хист до музики допомогли вижити в найскладніших життєвих обставинах.
Про непросту долю обдарованого хлопця з приміського села — кавалериста-музиканта Війська Польського з українським прізвищем Козак.
Він був моїм сусідом, і його по-вуличному звали Музикант.
Людина тиха і мовчазна, скоріше навіть замкнута.
Майже до кінця життя, а прожив він 90 років, дід Павло (так звали Музиканта) завжди їздив на велосипеді.
Часто можна було побачити, як він везе клунок з травою для свого нехитрого господарства.
Власне на концертних підмостках я свого сусіда не бачила, то й особливої зацікавленості до його особи не було.
А от тепер, коли його немає на цьому світі вже п’ятнадцять років, розпитавши родину про батька і діда, побачивши фотокартки і документи з їхнього домашнього архіву, зрозуміла, що людина ця була непростої долі.
Дембіца 1937 рік.
Павло Ульянович Козак народився неподалік Рівного — у селі Шпанів у 1914 році.
Коли Павлові було шість років, його мама загинула під поїздом, залишивши сиротами двох синів.
Старшому братові Степану тоді було десять.
По смерті дружини батько Ульян одружився вдруге, і в новій сім’ї народилося ще п’ятеро дітей.
Старші ж сини зростали сиротами без батьківської любові і піклування, хоча матеріальний стан родини був непоганим.
За спогадами нащадків, батько тримав у селі невеличку крамничку.
Біля їхньої хати ріс великий фруктовий садок.
“На спомин для сестри Гані від брата Павла Дембіца” – напис на звороті фото.
Павло Козак праворуч з трубою.
Павло закінчив у 1927 році п’ять класів у Шпанівській польській повшехній (загальноосвітній) школі, про що свідчить запис у його військовому квитку.
Брати Козаки мали музичні здібності.
Старший брат чудово грав на скрипці і навчив молодшого Павла азам музичної грамоти.
Музикант-самоучка Павло Козак не лише проніс через все своє життя це захоплення, а й завдяки саме музиці виживав на крутих життєвих перехрестях.
І в полоні не полишав музику.
Павлові було двадцять два, коли його у 1936 році забрали до польського війська.
Він потрапив до військового оркестру 5-го кавалерійського полку.
Служив у місті Дембіца в Підкарпатському воєводстві.
Основним інструментом кавалериста була труба.
І в полоні нерозлучний з музикою.
Павло Козак праворуч з гітарою, 1940 рік.
Там, у південно-східній частині Польщі, й застала Павла Козака Друга світова війна.
У перші її тижні він потрапив у німецький полон.
І далі, аж до звільнення американськими військами в 1945 році, перебував у німецькому Гамбурзі.
Судячи з фотографій, які теж збереглися в родині, життя військовополонених поляків, на відміну від радянських полонених, було значно легшим.
Павло Козак з товаришами у Гамбурзі, 1943 рік.
Павло Козак з товаришами у Гамбурзі.
У полоні у бранців була можливість-читати українську пресу.
Люди виглядають пристойно, гарно вбрані, усміхнені, живуть у добрих умовах.
На одній із світлин добре видно в руках чоловіка газету ”Голос”.
Цей часопис видавався в Німеччині для українських робітників (“Ostarbeiter”) та українців-військовополонених Червоної армії у 1940-1942 роках.
Павло спочатку працював на заводі, а потім його забрали якісь німецькі хазяї працювати у своєму господарстві.
Цікаво, що німці з військовополонених створили оркестр і вони грали, що, очевидно, теж сприяло їхньому виживанню.
З братом.
Повернення додому і до музики.
Коли ж їх визволили американці, Павло міг обрати для життя будь-яку західну країну, але надто за довгі роки перебування на чужині скучив за рідним краєм, за родиною.
і повернувся до Рівного.
Біля театру в Рівному.
Павло Козак крайній ліворуч.
У театрі.
Павло Козак посередині.
Разом із старшим братом Степаном він у 1945 році влаштувався на роботу музикантом оркестру Рівненського театру.
Перший післявоєнний запис у трудовій книжці Павла Козака: “1.09.1945 р.
Зарахувати до складу театру музиканта зі ставкою 460 крб.
Наказ № 114 від 1.09.1945 р.”.
Нерозлучний з трубою – Павло Козак праворуч.
Павло Козак з оркестром льонокомбінату під час листопадової демонстрації.
Двадцять років звучала його труба в театральній оркестровій ямі, їздила з Павлом на гастролі вантажівкою і “газиком”, “крокувала” містом на парадах.
Він залишив театр у 1964-му, перейшовши на роботу на щойно збудований Рівненський льонокомбінат.
Працював робітником, бо треба було годувати сім’ю, де вже було двійко дітей, добудовувати власну хату.
Але й там, на льонокомбінаті, музиканта запросили знову до оркестру, бо як же без музики жити і працювати!.
Висока нагорода Польщі для українського вояка-музиканта.
У 1997 році Павло Козак одержав листа від Генерального Консульства Польщі у Львові: “Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові має честь передати Вам відзнаку “За участь в оборонній війні 1939 року”, призначену Президентом Республіки Польща.
Цією відзнакою Польська Держава бажає подякувати Вам за участь у війні з німецьким окупантом у вересні 1939 року та не щадіння свого здоров’я і життя для оборони Польщі.
Складаємо Вам сердечні вітання та побажання здоров’я і довгих років життя.
З повагою Вінценти Дембіцкі консул”.
Брати Козаки з родинами в Рівному.
Сім’я Павла Козака зберігає цю медаль, як дорогу реліквію на згадку про діда і батька.
Галина ДАНИЛЬЧУК.
