Забута львівська письменниця — Катря Гриневичева

Катря Гриневичева (дівоче прізвище Банах) — українська письменниця, яку називають найбільш освіченою жінкою на Галичині початку XX століття.

Незважаючи на це, постать Катрі Гринивичевої та її творча спадщина в Україні довгий час була забороненою та замовчувалася і дотепер є дуже мало відома для сучасного читача.

Історія життя Катрі Гриневичевої.

Народилася Катря Гриневичева дев’ятнадцятого листопада 1875 року у містечку Винники неподалік від Львова у сім’ї службовця Василя Банаха та Марії з роду Кубаїв.

Була найстаршою дитиною у родині та мала шістьох молодших братів, кожен з яких здобув вищу освіту.

Коли Катрі виповнилося три роки, сім’я переїхала до Кракова, де вона провела свої шкільні роки.

У польськомовному середовищі Катря навчалася у місцевій семінарії.

Перші її проби письма були також польською.

У польській семінарії був курс української мови для вчительок, яких відправляли на роботу до Східної Галичини.

Там Катря починає вивчати українську мову та культуру.

З цієї нагоди до них приїжджає Василь Стефаник, тоді ще молодий двадцяти трьох річний студент, з яким Катря познайомилася.

Саме Стефаникові вона завдячує свою першу українську книжку.

Натомість письменник високо оцінював творчість Катрі.

Саме її Василь Стефаник запросив виголосити “Каменярі” Івана Франка на відкритті “Просвіти” у Кракові.

Катря зі захопленням декламувала Франка і мріяла з ним познайомитися.

Через батькового приятеля, вчителя з Винник, Катря знайомиться з Осипом Гриневичем, який працює у вчительській семінарії у Львові.

Вони одружуються та переїжджають до Львова, де мешкають на вулиці Бартоша Ґловацького (сучасна Якова Головацького), 8.

Згодом в них народжується двоє синів та донька.

У Львові продовжує наполегливо вивчати українську мову.

Перші українські вірші Катрі Гриневичевої Іван Франко друкує у Літературно-науковому віснику” та зараховує її до кола львівських літераторів, серед яких були: Василь Пачовський, Петро Карманський, Михайло Яцків та інші.

У Львові Катря стає активною учасницею жіночого руху на Галичині та редагує журнал для дітей “Дзвіночок”.

Під час Першої світової війни як втікачка потрапила в австрійський табір у Ґмюнді, про життя якого вона описала у книзі оповідань “Непоборні” (1926).

У 1917 році Катря Гриневичева повернулася до Львова, де працювала у редакції журналу “Українське Слово” та очолювала “Союз Українок”.

На початку Другої світової війни, у 1940 році Катря з підробленими документами виїхала до Кракова.

А у 1944 році знову змушена була втікати на Захід від наступу радянських військ та опинилася у таборі для переміщених осіб у Карсфельді біля Мюнхена.

Померла двадцять п’ятого грудня 1947 року та похована у німецькому місті Берхтесґадені.

Літературна та громадська діяльність Катрі Гриневичевої.

Перша збірка Катрі Гриневичевої “Легенди і оповідання” вийшла у 1906 році.

Це книжка про дітей, оскільки письменниця добре розуміла дитячу психологію.

У журналі “Дзвінок”, який вона редагувала, публікуються її історичні повісті: “Перед похороном князя Романа”, “Ярослав Осмомисл” та “Княжичі”.

Катря Гриневичева разом із сім’єю часто виїжджала на літо до Криворівні, де в той час любили відпочивати Леся Українка, Іван Франко, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський та інші.

Також подружжя Гриневичевих на запрошення митрополита Андрея Щептицького приїжджали в його карпатський маєток у Підлютому.

Перед Першою світовою війною Катря здійснила подорож до Великої України та познайомилася з Оленою Пчілкою, Марією Заньковецькою та іншими визначними жінками.

Цікаво, що авторка виробила власний стиль письма, який виявляється в архаїчній вишуканій мові, давньоруській лексиці та обрядовій поезії, що нагадує стиль українського літературного бароко.

Olha BOMKO.