“Цінності загортали навіть у штори”. Як працює в умовах війни заповідник “Києво-Печерська лавра”

Ще до 24 лютого 2022 року українські музейники задумалися – як діяти, якщо розмови про повномасштабне вторгнення РФ справдяться? Що робити з цінностями? Евакуювати чи ні? Хто це робитиме і як? Музеї були по-різному готові до такого повороту подій. Але точно ніхто не був готовий на сто відсотків.

Філія Національного музею історії України "Скарбниця" розташована на території Києво-Печерської лаври. Раніше називалася Музеєм історичних коштовностей України. Тут зберігаються вироби з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Станом на 24 лютого 2022 року колекція нараховувала 56 тис. одиниць зберігання.

"Про загрозу війни ми, звісно, чули, але розраховували що цього не станеться, – говорить завідувачка "Скарбниці" Наталя Панченко. – Проте ігнорувати таку інформацію не могли. В листопаді 2021 року ми зібралися обговорити наш алгоритм дій на випадок війни. В державних органах, які мали би цим займатися, нам нічого не могли пояснити, – В першу чергу перевірили наші пакувальні ящики. Вони у нас були, бо речі часто транспортували на виставки. Також у нас добре обладнані підвальні сховища, мають міцні сейфи. Ще ми розробили списки предметів по важливості евакуації і призначили співробітників, які на випадок порятунку фондів мали відповідали за свою ланку".

Пакування і евакуація

24 лютого 2022 року о 6.45 пані Наталі зателефонував директор Національного музею історії України Федір Андрощук. Сказав у слухавку: "Ви вже знаєте?".

"Я не зрозуміла, – розповідає завідувачка філії, – Почалось, бомблять аеропорти, збираймося на Володимирській і далі будемо вирішувати", – почула. В першу чергу ми прийняли наказ про демонтаж експозицій. Прибули заздалегідь делеговані на випадок евакуації співробітники. В "Скарбниці" 24 лютого нас було 10–12 людей.

Ми до 5.00 наступного дня пакували все в ящики і спускали в підвал. Перед цим, ввечері, я відправила співробітниць, які мешкали в Бучі, Ірпені, на Лівому березі, бо казали, що можуть підривати мости. Ми з головним зберігачем залишилися жити тут. Адже на випадок приходу окупантів я єдина мала повноваження вести розмову з ними, ставити якісь вимоги, оперативно реагувати на зміну ситуації.

А 1 березня тогочасний міністр культури Олександр Ткаченко зібрав нас в "зумі" і запропонував евакуацію. Для цього він якимось дивом знайшов транспорт. Разом з вже покійним нині міністром МВС Денисом Монастирським організували охорону та перевезення в таємне укриття. Ми були першим музеєм в Києві, хто виявився одразу до цього готовий".

“Срібло треба постійно перевіряти”

Цінності до "Скарбниці" ще не повернулися. Наталя Панченко каже, що за золото вона найменше хвилюється, адже воно не окислюється. Більше непокоїть срібло, яке піддається корозії.

"Його треба постійно перевіряти, щоб гасити процеси, – пояснює вона. – А ми не можемо перевірити стан предметів, які зараз в евакуації".

У "Скарбниці" на момент нашої розмови збиралися подавати на розгляд до Мінкульту прохання про повернення колекції. Заповідник частково свій фонд повернув.

Сьогоднішня експозиція "Скарбниці" складається переважно з предметів, які змогли надати інші музеї, а також з копій коштовностей, зокрема, скіфської доби. Наприклад, тут можна побачити копію "Золотої пекторалі". Нещодавно з'явилась новина про затримання контрабандистів із скіфськими прикрасами. Вони не з цього музею, а з приватної колекції Ігоря Дідковського.

Також триває тимчасова виставка "Європейська Україна. Доба Мазепи", експозиції, присвячені історії кримських татар та дорадянського Криму, побуту козацької старшини. Тут проводять інтерактивні виставки, майстер-класи з кримськотатарського прикладного мистецтва, реабілітаційні заняття для українських захисників, де воїни малюють і беруть участь в кавовій церемонії по-кримськотатарськи.

"Залишити десь колекцію на три роки – дуже небезпечно”

Сьогодні виставкові вітрини Музею історії Києво-Печерської лаври – порожні, а його двері відчинили лише для нас. Біля входу лежить розкритий журнал відвідувань. Останньою датою записано "24.02.2022". Хоча відвідувачів того дня не було, тільки співробітники музею, які знімали з полиць експозицію.

"Першого ж дня війни я поїхала в лавру. За два дні ми зняли з експозиції близько двох тисяч артефактів – ікони, дарохранильниці, хрести", – розповідає головна зберігачка фондів заповідника Ірина Мартинюк в себе на роботі. Саме її відповідальністю стала евакуація музейних цінностей заповідника на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Ірина Олегівна каже, що заповідник Києво-Печерська лавра виявився неготовим до порятунку фондів.

"В нас не було ніякого пакувального матеріалу, – пояснює вона. – Додам, що ще з 2017 року ми писали листи в Міністерство культури про потреби, зокрема, про упаковку, але не отримали на це ні копійки. Також міністерство не розробило належного плану евакуації на випадок війни. Та постанова, яка є, дуже сира і недопрацьована. Тому в перші дні війни ми приймали рішення на місці".

Співробітники фондів приїжджали на роботу, коли дорогою до лаври всюди стояли блокпости. Дехто добирався пішки, бо транспорт не ходив.

"Перші два дні було багато людей. Потім нас залишилося 5–6 осіб. Так ми працювали увесь березень. Опалення відключили, було холодно. Почало пропадати світло. Ми валилися з ніг, але це нас рятувало від того, щоб не збожеволіти", – продовжує пані Ірина.

Окрім кількох експозицій, працівники заповідника взялися рятувати цінності, які зберігалися на другому поверсі приміщення фондів. Вирішили спускати їх в підвал. Згодом найцінніше евакуювали зі столиці.

Хаб для українських музеїв

"Найцінніше – стародруки, артефакти з золотом, сріблом, діамантами – переклали папером з того рулону, який був призначений для організації експозицій. В хід йшли навіть штори. Люди несли матеріал для упаковки з дому", – додає головна зберігачка.

Тогочасний в.о. директора заповідника Олександр Рудник залишився жити в лаврі. Він обдзвонював всіх, хто міг би допомогти рятувати фонди. Першими відгукнулися німці.

"З початку травня ми почали отримувати вогнегасники, якийсь "беушний" папір, коробки. Фура з допомогою приїжджала з Німеччини щотижня. Потім цей рух розрісся до таких розмірів, що ми організували в лаврі хаб і роздавали необхідне всім музеям в Україні. Я себе тоді називала "начальником ангара", – сміється пані Ірина. – І закордонна допомога триває. Завдяки цьому музеї України пакувальними матеріалами забезпечені".

Коридори адміністративного приміщення фондів заповідника заставлені різного розміру боксами – пластиковими, дерев'яними, металевими. Найбільший, великий синій бокс, нагадує шафу. Він приїхав з Німеччини. Всередині має поролонові вставки.

"В нас є дуже цінні ікони у важких рамах. Вони як раз сюди стають", – пояснює пані Ірина.

На боксі лежать рулони бульбашкової плівки. В неї під час евакуації на фінальному етапі загортають цінні предмети.

Ірина Мартинюк запрошує до сховища. Тут стоять різного розміру ящики з цінностями. Всі пронумеровані. Вона відкриває металевий бокс з планами–кресленнями Києво-Печерської лаври XVII–XVIII ст. Вони перекладені папером і жорстким поролоном. Зверху лежить мішечок з силікатним гелем, що вбирає вологу.

"О, вже сушити треба, колір помінявся, – каже пані Ірина. – До речі, проблема клімат–контролю в сховищах і підвалах – велика. Адже контроль температури, вологості, відповідної вентиляції відсутній майже всюди. На предметах можуть з'явитися пліснява, грибки. Ящики, які зберігаються у нас, ми час від часу перевіряємо. Так виявили, що на скульптурі подекуди з'явилася пліснява. Тому зараз проводимо потужну дезінфекцію цих предметів. Але залишити колекцію десь далеко на три роки – дуже небезпечно".

"Нам купили фотоапарати, і ми почали просто все фотографувати”

"Коли ми зіткнулися з евакуацією, зрозуміли, що у нас не всі предмети сфотографовані, щоб на випадок втрати або пошкодження мати зображення. Фонд "АЛІФ", ЮНЕСКО купили нам фотоапарати, і ми почали просто все фотографувати", – Ірина Мартинюк показує в коридорі чорний бокс, де фотографують предмети декоративно–прикладного мистецтва.

Згодом заповідник розгорнув повноцінну програму з оцифрування фондів. В одній з кімнат стоїть агрегат, що займає половину її простору. На столі розкладені старовинні барокові ікони з преподобними лаврськими святими, які покояться в Ближніх і Дальніх печерах.

Інна Івакіна, завідувачка науково-дослідного сектору збереження пам'яток образотворчого мистецтва, книг та документальних матеріалів відділу науково-фондової роботи працює в рукавичках. Вона обережно бере кожну ікону і кладе на копі-стенд. Її помічниця робить знімок. В цей час вікно завішене темною тканиною, помічниця просить закрити двері з коридору, бо це впливає на світло і якість фото.

Систему надали в тимчасове користування американські партнери. За цей час, згідно з домовленостями, заповідник має оцифрувати 15 тис. одиниць.

"Процес трудомісткий. Тому не можу сказати, скільки встигнемо оцифрувати, – пояснює Інна.

– Перед оцифровкою відбувається копітка підготовка ікони, обезпилення. Наприклад, сьогодні зранку ми з реставраторами встигли підготувати до цифрування 50 ікон. Більше за день зробити не можемо".

Команда фонду також оцифровує інвентарні книги. Це важливо, адже в разі крадіжки, незаконного вивезення ці документи потрібні для суду, щоб довести приналежність предметів Україні.

Храми лаври оцифрували: "Це слід провести в цілому світі, бо він стає неспокійним”

В Києво-Печерській лаврі пам'ятають сумний досвід Успенського собору, який збудували в ХІ столітті, а 3 листопада 1941 року висадили в повітря. Хто це зробив, німці чи червоноармійці, версії істориків різняться.

Генеральний директор заповідника Максим Остапенко каже, що не залишилося жодної документації по собору – креслень, обмірів, навіть точної висоти. Геодезисти мусили брати довоєнні фотографії і за ним обчислювати можливу висоту, щоб максимально достовірно відбудувати святиню до 2000 року. Тому компанія Skeiron влітку цього року зробила 3-D сканування Успенського собору, Троїцької надбрамної церкви, церкву Спаса на Берестові, церкву Всіх Святих, Трапезну церкву.

"Це дані високої точності, мільярди точок, з яким потім можна отримати модель об'єкта, – пояснює пан Максим. – Таку роботу слід провести в цілому світі, бо він стає неспокійним".

Цього року лавру внесли до переліку тих об'єктів ЮНЕСКО, яким може загрожувати пошкодження або знищення.

"Таким чином ЮНЕСКО попереджає світове товариство, що пам'ятка під дуже серйозною загрозою. Це один з політичних способів тиску на країну-агресора. Таким чином ЮНЕСКО визнає, що дії Росії загрожують світовій спадщині. Крім того, це додаткова можливість залучення фондів і грантових коштів на реставрацію і збереження об'єктів. Скажімо, не так давно вирішили під егідою і коштом ЮНЕСКО реставрувати унікальну церкву Всіх Святих. Її збудував Іван Мазепа. Вона десятиліттями була закрита для відвідувачів, хоча всередині має безліч унікальних речей, які повинні бачити люди", – говорить директор.

Загалом лавра має близько 80 тис. експонатів. Переважно це експонати найвищого рівня. Найцінніші з них евакуювали.

"Але незважаючи на війну, ми намагаємося продовжувати виставкові проекти, бо суспільство потребує дотичності до своїх пам'яток, святинь. Адже одне з завдань Росії – зачистити наш культурний простір, щоб позбавити доступу до речей, які дають відчуття зв'язку з історією та культурою України. Тому ми навпаки робимо багато експозиційних проектів, зокрема, щоб повернути людей в лавру", – додає Максим Остапенко.

Поки керівництво заповідника проводить активну культурно-просвітницьку роботу і успішно повертає людей до Києво-Печерської лаври, зберігачі його фондів тепер повністю готові до можливої евакуації. Її можуть спричинити не обов'язково воєнні дії, а, скажімо, пожежа чи природні катаклізми.

Заповідник розробив свій план евакуаційних заходів музейної колекції. В першу чергу, її поділили на три категорії – по важливості. Створили групи, які відповідають за конкретні завдання. Пронумерували та описали кожен ящик, де зберігаються цінності. А на випадок евакуації чекає від Мінкульту на маршрут, куди вивозити фонди.

"Тепер, – додає насамкінець Максим Остапенко. – Наші співробітники стали в Україні експертами номер один з питань евакуації музеїв".

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Документування впливу війни на культурний сектор в Україні» що здійснюється Інститутом масової інформації у партнерстві з ЮНЕСКО.

Ця публікація не виражає будь–якої думки з боку ЮНЕСКО. Автор несе відповідальність за вибір і представлення матеріалів, а також за висловлені в них думки, які не обов’язково відповідають ЮНЕСКО та не зобов’язують Організацію до будь–яких дій.