Віртуальна реальність, альпінізм і йога. Як у “Лісовій поляні” лікують психіку ветеранів

Валентин ‒ військовий, що протягом трьох тижнів проходить реабілітацію у Центрі психічного здоров’я та реабілітації “Лісова поляна”. Він пройшов довгий шлях ‒ від депресії й тривоги до відновленої віри в людей і в перемогу.

Розповідаємо про лікування ментального здоров’я військових у “Лісовій поляні”, роль суспільства у відновленні ветеранів, а також про те, що кожен з нас може зробити, щоб військові могли повернутися до нормального життя після фронту.

Комплексне відновлення

На околицях Києва в оточенні пожовклих дерев, річки і осіннього туману розташована старенька, але доглянута модерністська будівля – реабілітаційний центр “Лісова поляна”. На відкритих балконах сушаться випрані речі кольору хакі, а біля них курять молоді хлопці. Зграйки хлопців і дівчат курять і біля входу.

Навіть дощової листопадової суботи у “Лісовій поляні” велелюдно – сьогодні тут тренінг для військових психологів.

‒ Часто працюєте на вихідних?, ‒ цікавлюсь я у головної лікарки центру Ксенії Возніциної, стрункої жінки з рудим в’юнким волоссям.

‒ Останнім часом постійно, ‒ відповідає вона.

“Лісова поляна” – єдине в Україні місце, що спеціалізується на комплексному відновленні психічного здоров’я ветеранів та допомозі людям, що пережили контузію, полон чи тортури.

У центрі є зали для фізіотерапії, адже, як пояснює Возніцина, важка психічна травма впливає на фізичне здоров’я ‒ нервову і ендокринну системи. У центрі використовують комплексні підходи лікування психологічних травм.

“Нарнія”

Крім фізіотерапії та роботи з психотерапевтами у програмі лікування, може бути йога для сну (від його розладів страждають багато військових), східні практики, як-от акупунктура, біосугестивна терапія (про неї трошки згодом) та нейрофідбек терапія, де за допомогою ігор і віртуальної реальності пацієнти вчаться розуміти і управляти своїми емоціями.

Пацієнт програє у комп’ютерній грі, якщо відчуває тривогу

Під час нейрофідбек терапії пацієнт одягає пов’язку, що зчитує сигнали мозку, та занурюється у віртуальну реальність. Він програє у комп’ютерній грі, якщо відчуває тривогу, та виграє, коли розслабляється. За допомогою цієї терапії людина навчається розслаблятись і краще розуміти, як опанувати себе у стресових ситуаціях. Також зрозуміти, що викликає найбільшу тривогу, спостерігаючи, як реагує мозок на думки про певні події чи проблеми.

У другій половині дня, після процедур, починається дозвілля ‒ на першому поверсі “Поляни” в радянських декораціях стоять декілька столів для гри в пінг-понг, більярд та шахи. У внутрішньому телеграм-каналі клієнтам щодня пропонують кілька різних активностей, серед яких заняття зі стрільби з лука та штурмового альпінізму, реконструкції середньовічних битв, арт-терапія (аргентинське танго, співи, малювання, ліплення). Регулярно проводять вистави, концерти і лекції.

Багато активностей проводять у “Нарнії” ‒ це перша кімната у Центрі, яка була відремонтована (далі відновили реабілітаційне крило, а частина закладу ще чекає фінансування на ремонт). Тож одразу за радянськими коридорами, освітленими жовтими лампами розжарювання, вас зустрічає суперсучасна зала, залита білим світодіодним світлом. Крім активностей, тут проводять і навчання для інших спеціалістів, і саме тут за кілька годин Ксенія Возніцина читатиме лекцію про контузію.

“Тіло може стати для нас потужною опорою або ж найбільшою перешкодою в подоланні наслідків психотравматичних подій, ‒ зазначається у посібнику "Лісової поляни" "Модель Центру відновлення психічного здоров'я для постраждалих від війни". ‒ Людина не може відпустити ментальне чи емоційне переживання, бо в неї перенапружені м’язи, але водночас не може розслабити м’язи, бо напруження постійно зростає через стрес, що спричинений спогадами про травматичні події”.

Завдання спеціалістів центру “Лісова поляна” – розірвати це замкнене коло.

Фізична активність допомагає розвинути пластичність мозку, а це, в свою чергу, допомагає пацієнтам з контузією. Постійний рух також сприяє зменшенню проявів депресії та тривожності, полегшує симптоми ПТСР і допомагає підвищити впевненість у собі.

Додаткові методи ‒ масаж, акупунктура, йога, медитація та інші практики. Також важливою частиною реабілітації є відпочинок.

Спокій і чисте ліжко

У будні життя в “Поляні” вирує ще активніше. У великій залитій сонячним світлом залі пахне булочками, як у шкільній їдальні, метушиться багато людей.

Саме тоді ми й познайомились з веселим і говірким дужим хлопцем у таких же дужих навушниках – Валентином Плітчуком, що розповів про свій досвід проходження біосугестивної терапії. Він тільки-но повернувся зі спортзалу і мав час поспілкуватись перед процедурами.

“В мене була депресія і мені не хотілося нічого взагалі, ‒ ділиться Валентин. ‒ Навіть коли оказався в тилу, головою все одно був десь не вдома. Бувало таке, що сиджу за святковим столом, але думаю тільки про те, що хтось мені зараз подзвонить, викличе, треба буде кудись летіти, бігти, і зараз почнеться… гм… армєйський секс”.

Валентин розповідає, що зараз він працює у команді з керування дронами. У центрі він опинився за направленням начальства: йому було дедалі важче контролювати свої емоції. Він охоче погодився, адже каже, що проблеми з ментальним здоров’ям почали впливати і на його стосунки з рідними. Тут Валентинові пообіцяли тепле чисте ліжко і що його ніхто не буде турбувати.

У “Лісовій поляні” військовий отримав значно більше, ніж чисте ліжко: відчув натхнення і повернув собі віру в людей і в перемогу. “Я бачу, що у людях зберігся запал і ми будемо далі боронити нашу неньку Україну”, ‒ каже він.

Перші заняття викликали асоціацію з психіатричною лікарнею

Наш співрозмовник зізнався, що “Поляна” змінила його ставлення до психологічного здоров’я і відкрила багато нового. Хоча перші заняття з біосугестивної терапії (метод терапії, в якому за допомогою навіювання та фізичного контакту, пацієнту допомагають зняти стрес) викликали асоціацію з психіатричною лікарнею.

Під час сеансу біосугестивної терапії пацієнти сідають у коло. З колонки лунає спокійний голос, по кімнаті ходить людина, яка доторкається до пацієнтів. Ця терапія допомагає зняти гострі психосоматичні стани, наприклад, фізичні болі чи напругу в тілі, а також покращити психологічний стан пацієнта.

Хоча процедура здавалася йому дивною, але врешті допомогла почуватися краще.

Тепер Валентин з легкістю і гумором розповідає, як його змінила війна. Як він спочатку став замкнутим і пригніченим, і як у “Лісовій поляні” вдалося знову повернути собі відкритість і веселу вдачу.

Парадокс контролю

Слідкувати за всіма активностями та не пропускати сеанси лікування клієнтам центру допомагають кейс-менеджери “Лісової поляни”. Цієї професії немає в переліку офіційних професій України, тому, можливо, ви про неї не чули раніше. Зарплату їм виплачують не з державних коштів, а з гранту від фонду “Відродження”.

Поки біля входу до центру тривають телезйомки, туди стікаються новоприбулі ‒ один з них запитує мене, де тут приймальня. На вході його зустрічають “кейси” Тетяна Козяровська і Наталія Тимощенко.

Кейс-менеджерки – це координаторки, що допомагають військовим стежити за графіком процедур, радять, підтримують, мотивують відвідувати різні додаткові заняття.

Людям, що пережили полон і тортури, важко відчувати контроль над собою

Усе це важливо робити делікатно, не порушуючи особистих кордонів пацієнтів, пояснює заступниця директора з психологічного напрямку “Лісової поляни” Тетяна Сіренко.

“У людей, що пережили полон і тортури, виникає парадокс контролю. Вони дуже важко переносять, коли відчувають, що їх контролюють. Якщо їм здається, що вони не мають вибору, що їх змушують ходити на процедури, або вони мають якийсь жорсткий графік лікування з чіткими рамками, можуть врешті зовсім відмовитися від лікування. А парадокс полягає в тому, що ці пацієнти одночасно відчувають потребу контролювати все і всіх навколо, тому з ними треба розмовляти, переконувати, треба пояснювати всю специфіку і необхідність певних процедур”, ‒ говорить Сіренко.

За межами "оази" все інакше

Повага – це слово, яке постійно зринає в розмовах з Валентином та персоналом клініки. І якщо працівники “Поляни” чітко усвідомлюють, що ветерани потребують поваги, то за межами цієї “оази” все зовсім інакше. Це помітив і Валентин: “До того, як я потрапив сюди, мені здавалось, що людина людині ‒ вовк”.

Лікар за спиною пацієнта назвав його “дебілом”

Тетяна Козяровська і Наталія Тимощенко, що допомагають військовим впоратися з лікуванням, розповіли, що супроводжують їх також на процедури поза межами центру. І траплялись випадки, коли за межами клініки військові стикалися з образами і хамством на свою адресу, потім їх доводилося заспокоювати.

Наприклад, нещодавно Наталя почула, як лікар за спиною пацієнта назвав його “дебілом”. Військовому, яким опікується Тетяна, нахамили у реєстратурі поліклініки.

“Ветерани люди із загостреним почуттям справедливості, тому дуже різко реагують на те, до чого більшість призвичаїлася. Я в шоці з того, що люди в тилу дозволяють собі зневажливе ставлення до військових, хоча п’ють своє лате з мигдалевим молоком саме завдяки тим, хто зупинив ворожу армію”, - говорить Ксенія Возніцина.

Лікарка розповідає, що її дуже обурило, коли почула в потязі, як жінка голосно висловлювала незадоволення тим, що військових пропустили поза чергою. Така поведінка ранить і пригнічує ветеранів.

Як допомогти ветеранам повернутися в суспільство?

Поради від персоналу “Лісової поляни”:

1. Ставтеся до ветеранів з повагою ‒ це найголовніша і найпростіша порада, яку варто взяти на озброєння кожному. Не нав’язуйте свою допомогу, не займайте місце для людей з інвалідністю на парковці, поважайте їхні кордони. Якщо ви бачите незнайомого ветерана на публіці, можна висловити йому подяку, приклавши долоню до серця.
2. Стримуйтеся і намагайтеся уникнути конфлікту, якщо такий назріває.
3. Не уникайте спілкування і обговорення травматичного досвіду людини, якщо вона вирішила з вами поділитися своєю історію – вислухайте її.
4. Намагайтеся підтримати людину, не жаліючи, але й не героїзуючи її надмірно і нещиро. Особливо це стосується ситуацій, якщо ваш співрозмовник пережив полон чи тортури. Уникайте таких фраз, як “подвиг” чи “героїзм” (підійде щось нейтральніше, як-от “бойовий досвід”), але й не називайте людину “бідненький/бідненька”. Не кажіть “Я тебе розумію”, “Ти мусиш…”, “Усе буде гаразд” ‒ ці фрази не підтримають людину. Уникайте тем, що можуть спровокувати сильну емоційну реакцію ‒ не запитуйте, чи вбивала людина, чи страшно їй було. В чутливих розмовах уточнюйте, чи комфортно людині спілкуватись на тему, що стосується війни, полону чи тортур.
5. Якщо йдеться про близьку людину, переконайте її звернутися за кваліфікованою допомогою, коли помічаєте проблеми з ментальним здоров’ям.