Один намет, шість протестувальників і сотні фур. Що відбувається на українсько-польському кордоні

Про блокування українських фур на кордоні оголосило декілька місцевих маргінальних груп. Проте вся їхня діяльність полягає у сидінні в теплому наметі та роздачі інтерв'ю. Фури, які їдуть з Польщі до України, фізично блокує польська поліція.

Ситуація на виїзд фур з України до Польщі – незрозуміла. У пункті пропуску Медика-Шегині наша репортерка не побачила жодних перешкод чи протестувальників на шляху виїзду з України, але швидкість проходження прикордонного контролю і митниці суттєво збільшилася під час протестів. Українські і польські прикордонники нічого не пояснюють і спрямовують із усіма запитаннями до пресслужб, які не вирізняються оперативністю.

На початку листопада польські перевізники оголосили протест. Вони вимагають відновлення дозвільної системи на міжнародні перевезення для українських перевізників, скасування на українському кордоні електронної черги для європейських перевізників, та навіть заборони для українських компаній на перевезення всередині ЄС. Детально про вимоги читайте у статті Європейської правди.

Перевізники перекрили всі прикордонні пункти пропуску між Польщею та Україною, крім одного ‒ Медика-Шегині. Сюди ринула величезна кількість фур, що не могли чекати довго на інших заблокованих пунктах пропуску. Черга була довгою, але машини рухались доволі швидко.

Та наприкінці листопада “лавочка закрилась” ‒ польські фермери доєднались до протесту і перекрили останній незаблокований перевізниками пункт пропуску Медика-Шегині. З цього моменту ситуація тут стала найгіршою. Величезний потік машин раптом “застиг” і сотні українських водіїв застрягли в довжелезній черзі на кордоні.

“Мур” з вантажівок

Біля самого польсько-українського кордону ситуація виглядає так, ніби тут нічого не відбувається: в обидві сторони пункт пропуску спокійно перетинають машини, ніякого протесту ніби й не існує. Але це лише на перший погляд.

Попри гучні заяви, це ‒ лише декілька людей, що стоять на узбіччі біля невеликого намету.

Трохи від'їхавши від кордону територією Польщі видно перший сигнал напруги – самих протестувальників, що оголосили блокаду кордону. Попри гучні заяви, це ‒ лише декілька людей, що стоять на узбіччі біля невеликого намету. Поряд з ними висять плакати та стоїть декілька поліцейських машин.

Ці кілька людей в неоново-жовтих жилетах створили величезні проблеми. Приблизно через кілометр від кордону бачимо наслідок їхніх дій. Зі снігової завіси починають вигулькувати величезні “черв’яки” ‒ це довжелезні черги з фур, які чекають, поки їх пропустять в Україну.

Кожен такий “черв'як” складається з пари десятків вантажних машин, яких по обидва боки затискають польські поліцейські легковики. Я їду вздовж них на таксі в бік Перемишля ‒ невеличкого польського міста біля кордону. Кжистоф, водій мого таксі, попереджує мене, що це лише початок.

Він працює тут щодня ‒ возить людей з кордону до найближчих містечок, тож чудово орієнтується, що тут до чого. Їдемо далі. Черв'яки з фур зникають з дороги, тож мені на секунду здається, що мене обманули, а Кжистоф намотує кілометри, аби я більше заплатила. Ми вже виїжджаємо на околиці Перемишля і тут, здавалось, ніде сховатись кільком десяткам фур.

Через кілька хвилин дороги на узбіччі з'являються групки людей в неонових жилетах, але інших, не таких, як у протестувальників. “Трекєже”, ‒ пояснює Кжистоф, тобто це і є водії фур, з якими я хочу поговорити.

За ними бачу кілька фур, Кжистоф звертає наліво і я розумію, що він був правий. Замість “черв'яків” тут виростає справжній мур з вантажного транспорту, який стоїть по обидві сторони дороги.

Здається, що тут запарковані вже не десятки, а сотні машин. Ми їдемо і їдемо, а стіна з вантажівок нікуди не зникає, вдалині їх вигулькує все більше й більше. Тут припарковані фури з причепами-контейнерами, автовози, заповнені побитими машинами, бензовози і навіть машини з написами "гуманітарна допомога".

Нарешті у мурі заявляється просвіт: частина дороги не зайнята машинами, адже тут є поворот. Я заходжу в ці "ворота" і потрапляю на інший бік “муру”. Тут між фурами і полями по засніженому тротуару йдуть дужі чоловіки у неонових жилетах.

“Неонові пінгвіни”

Я зустрічаю компанію з п’ятьох водіїв. Чоловіки в яскравих жилетах стоять з піднятими плечима та топчуться на місці, щоб зігрітися при мінусовій температурі, виглядають, як неонові пінгвіни.

“Ну, на Новий рік може будемо вдома”, ‒ каже водій без упевненості

Ярослав, високий блакитноокий чоловік, говорить, що стоїть на кордоні вже три дні. Він везе в Україну легковики. Ці три дні він харчується їжею, яку має з собою, але не розраховував стільки чекати, тож він думає, що продукти доведеться докуповувати.

“Маєте якесь уявлення, коли ви зможете перетнути кордон?” ‒ запитую я.

“Ну, на Новий рік може будемо вдома”, ‒ каже Ярослав без упевненості.

Водії пояснюють, що польська сторона пропускає лише по декілька машин на годину. Тож якщо протест не зупиниться, місяць очікування в черзі виглядає не як перебільшення, а реальна перспектива. Ярослав пояснює, що він з колегами саме рушає до поліції, щоб з’ясувати, чи зміниться ситуація. Якщо ні, то обіцяють самі перекрити дорогу. Через декілька годин, коли я вже була у Львові, побачила у новинах, що водії таки зробили обіцяне.

Вусатий водій старшого віку Олександр розповідає, що з ним в черзі стоять хлопці, які чекають в черзі вже 10 днів. Вони декілька діб стояли на інших пунктах пропуску, а потім компанії-перевізники перекинули їх на пропускний пункт Медика-Шегині. До кінця листопада це був єдиний пункт, який не перекривали польські протестувальники. Ці водії не встигли проїхати до початку блокади на цьому пункті, тож змушені стояти в черзі ще довше. Сам Олександр стоїть в черзі 9 днів, адже в нього зламалась машина і довелось витратити час на ремонт.

Незадовго до початку протесту на Медиці сюди з’їхалося неймовірно багато вантажівок. І хоча черга була величезною, рухалась вона відносно швидко ‒ водії перетинали цей кордон за 4 дні. Але це вже задовго, адже за нормальної ситуації, говорить водій Богдан, кордон можна було минути за “сутки-півтора”.

Заручники ситуації

А поки протест триває, водії вимушені чекати днями обабіч траси біля Перемишля без можливості прийняти душ, сходити в нормальний туалет та поспати на ліжку. Всі “зручності” на цій імпровізованій стоянці включають в себе декілька пластикових кабінок-вбиралень, яких на таку кількість людей не вистачає. Водій Олександр (вже інший, молодший) розповів, що йому довелось приймати душ в тазику у своїй фурі. Інші водії використовують вологі серветки.

Втім, польська сторона декілька разів привозила українським водіям гарячі супи, воду та хліб.

Олександр говорить, що хоча перебувати тут нестерпно, він хоче все ж не покращення умов, а припинення протесту.

“Ми ‒ заручники цієї ситуації. Скоро свята, всі нормальні люди хочуть бути вдома. Я розумію, що ми не в найгіршій ситуації ‒ хлопцям на передовій дуже важко в окопах. Але зрозумійте і нас ‒ ми тут в нормальній цивілізованій країні, а до нас ставляться не як до людей, а як до худоби. Поліція каже: “Ми за права людини”. Ну от там люди стоять, а ми тут хто ‒ купка довбо***в?”.

На зворотній дорозі до кордону я цікавлюсь у Криштофа, що сам він думає про ці протести. “Не знаю, ‒ відповідає чоловік. ‒ Але ж зараз зима, які можуть бути протести?”

Внутрішні проблеми

Повертаємось на декілька кілометрів ближче до кордону. В наметі польских протестувальників зовсім інша атмосфера. Це місце, як маленьку фортецю, захищає декілька машин польських поліцейських. Протестувальники сидять у великому наметі (захищений від вітру та має обігрівач), а звідти пахне підкопченими ковбасками.

Біля намету стоїть бочка з вогнищем ‒ я гріюсь біля неї, поки чекаю, коли протестувальники зможуть зі мною поговорити. Їх у наметі шестеро, але час від часу до них приїжджають інші чоловіки, без неонових жилетів.

Поки вони щось гучно обговорюють всередині, сюди приїжджає брендована машина польського телеканалу, з якої виходить високий статний ведучий, що тримає в своїх шкіряних рукавичках мікрофон з синім набалдашником.

Нарешті до мене підходить чоловік років 60-ти, з круглою фігурою, гострим носом та трошки посивілими трикутними вусами. Це ‒ Роман Кондрув, який представляє місцевих фермерів, які тут протестують. Прикордонний пункт Шегині-Медика ‒ єдине місце, де протестують не польські перевізники, а фермери, які доєднались до протесту в знак солідарності.

Пан Кодрув пояснює, що він “за” Україну, і розповідає, що цей регіон прийняв багато українських біженців. Він говорить, що протестувальники не перекривають рух військової та гуманітарної допомоги Україні, а також бензовозів.

Але він вважає, що потік українських товарів знищує економіку регіону, а українці проводили афери із зерном. Кодрув говорить, що через українське зерно місцеві фермери несуть величезні збитки, адже змушені продавати його дешевше, ніж раніше. (Про конфлікт з польським зерном,Texty.org.ua пояснювали в цій статті).

“Ми виступаємо не проти українців, а проти урядів, які не досягають якогось консенсусу і не перекривають цей потік зерна до нас”, ‒ говорить він.

Коли до нашої розмови приєднується той самий польський телеведучий, Роман Кодрув перемикається і починає говорити про внутрішні проблеми країни ‒ говорить, що польський уряд забирає у фермерів кредити, але піднімає податки.

Згодом, ще один протестувальник, Пьотр, пояснює мені, як відбувається протест. Всі вантажні машини зупиняються біля Перемишля та стають у чергу. Місцева поліція перевіряє документи машин: якщо вантаж ‒ це гуманітарна чи військова допомога, паливо чи продукти, що швидко псуються, їх пропускають до кордону у першу чергу. Це підтвердили мені українські водії фур, що стоять у черзі (хоча український уряд заявляв, що фіксував порушення цієї обіцянки). Машини, що везуть будь-який інший вантаж, поліція пропускає на кордон зі швидкістю 4 фури на годину.

Електронна черга

Згодом Пьотр пригощає мене гарячим чаєм, дає вафельки і я рушаю назад на рідну землю. Повертаюсь в Україну з такою швидкістю, про яку водії фур можуть лише мріяти. 15 хвилин на пункті пропуску – і на годиннику телефона знову +1 година часу і мене зустрічає плакат “З поверненням в Україну!”.

Ситуація в українському прикордонному селищі Шегині, на відміну від польського Перемишля, виглядає кращою. Хоча на пункті пропуску стоїть багато фур, у місті чи на його околицях немає ні “черв’яків”, ні “мурів” з вантажних машин, ні “неонових пінгвінів”.

Між Шегинями і сусіднім селищем Волиця на з’їзді з дороги є невеличкий термінал, де стоїть пару десятків фур. Водії, які там зупинились, пояснюють мені, що ситуація з української сторони не така критична, адже для водіїв існує електронна черга. Їм повідомляють завчасно, коли зможуть пройти прикордонний контроль, тож вони можуть, наприклад, не виїжджати зі свого міста раніше потрібного часу або ж залишити машину на терміналі, а самим рушити додому.

Так зробив водій Юрій, з яким я познайомилась у терміналі. Поки ми спілкуємось, його фура трохи гуде, ніби він завів мотор і збирається кудись їхати. Насправді, це шум холодильної камери ‒ Юрій має везти заморожені продукти аж у Швейцарію.

Хоча електронна черга покращує умови водіїв, чекати в ній заразі доводиться набагато довше, ніж зазвичай. Юрій чекає запрошення на пункт пропуску вже 11 днів, а додаток показує, що в черзі йому треба стояти ще два дні. Весь цей час холодильник у причепі має працювати, тож його компанія несе великі збитки через цей простій. Раніше, говорить водій, він міг пройти прикордонний контроль менше ніж за день.

Водія-сусіда Юрія, чия фура стоїть на парковочному місці поряд, звати Володимир. Він тільки-но повернувся з Польщі ‒ віз туди косметику, а зараз зупинився у терміналі, щоб трохи відпочити від дороги. Володимир стояв в черзі трохи більше 5 днів. З них він близько 12 годин простояв на самому пункті прикордонного контролю. Чоловік пояснює, що в нинішній ситуації це ще нормальний час ‒ його колега стоїть на іншому пункті перетину вже 11 днів.

Сам Володимир, коли їхав з України в Польшу, в електронній черзі витратив близько 20 днів.

Чому черга затримується з українського боку, водії не знають. А працівники української прикордонної служби відмовились відповідати на мої питання без погодження “згори”.

Ми надіслали запит в українську прикордонну службу, щоб вони роз’яснили це питання. Як тільки ми отримаємо відповідь, додамо її до цієї статті.

Також надіслали запит в Міністерство закордонних справ, щоб з’ясувати, що українська сторона робить аби переконати польську владу вжити заходів для розблокування кордону.