Де були найбільші квіткові теплиці Львова та як вони виглядають сьогодні

Історія цього місця огорнута легендами – за деякими переказами, його заснував найвідоміший інспектор міських плантацій Львова Арнольд Рьорінг. За Австрії тут ріс густий буковий ліс. Відомі випадки, коли красиві панночки заманювали сюди своїх новоспечених кавал’єрів, де їх грабували розбійники.

В радянський період вони забезпечували квітами чи не кожну демонстрацію та парад. Вже за Незалежності, в 2014 році, ці теплиці закинули. До 2021 року вони перетворилися на розграбовану руїну.

На щастя, з’явилася громадська ініціатива по відновленню теплиць. Більше про історію цього місця та його майбутнє читаємо в статті з сайту RDZS.ORG

Зофійовка

Місцевість, на якій постали теплиці, має історичну назву Софіївка, а на старих мапах позначена як Зофійовка. Назву дав дерев’яний костел Святої Софії, який було споруджено наприкінці XVI ст. на кошти львівської міщанки Зофії Ганель на землях, які їй належали. До сьогодні зберігся мурований костел 1765 року побудови, який звели на місці спаленого турками дерев’яного костелу.

Софіївка описана в путівниках по старому Львову доволі побіжно, а ще менше інформації знаходимо про нинішню територію парку “Залізна вода” та околиці. Але це й не дивно – до кінця ХІХ століття Софіївка була малозабудована і знаходилась на околицях міста.

Коли планувалась Крайова виставка 1894 року у парку Кілінського (стара назва Стрийського парку), міський магістрат звернувся до управління кінного трамваю з тим, аби побудувати нову трамвайну лінію до Софіївки. Керівництво кінного трамваю дало різку і однозначну відмову – маршрут виглядав настільки безперспективним, що не вартував грошей, які б пішли на його будівництво. Відтак у місті постав електричний трамвай, який сполучив Двірцеву площу (головний вокзал у Львові) і парк Кілінського. Від цього моменту дільниця почала розвиватись, тут зводили вілли та кам’яниці, а парк Кілінського і парк “Залізна вода” стали улюбленими місцями для прогулянок львів’ян.

Вперше про історію парку “Залізна вода” написав Францішек Яворський (1873-1914) – журналіст та дослідник історії старого Львова, працівник архіву Львівського магістрату у 1903-1914 роках. Згідно його даних, львів’яни відкрили для себе це місце як рекреаційну зону у 1830-х роках, мандруючи до лісу з дітьми та гувернантками, організовуючи пікніки. На початку ХІХ ст. тут відбувалися літні вистави просто неба німецького театру Франца Краттера. Дослідники Львова початку ХХ ст. розповідають також про корчму, яка знаходилась біля ставу Камінського (на його місці сьогодні – закинутий басейн “Динамо”, огороджений парканом) у ХІХ ст., де продавали винятково смачне винницьке пиво. Така легенда про початки історії парку “Залізна вода” міцно вкорінилась в історіографії.

Як виглядала корчма та загалом відпочинок біля парку “Залізна вода” можна роздивитись на картині “Маївка на Софіївці” 1849 р. художника Яна Машковського.

Територія майбутнього парку була пронизана сіткою джерел, багатих на залізо. Наприкінці ХІХ ст. було облаштовано бювет води, він знаходився біля сучасної вулиці Ярославенка. Навколо бювету встановили лавки і це місце також притягувало людей, які виходили на шпацер. Відтак, перед владою Львова постав виклик облаштувати найдавніший львівський буковий ліс під парк. Роботи виконувались протягом 1904-1905 років під керівництвом інспектора міських плантацій Арнольда Рьорінга.

Доба Арнольда Рьорінга

Уявімо собі Львів без Стрийського парку, зелених насаджень вздовж проспекту Свободи і проспекту Шевченка, Личаківського парку, нижньої тераси парку Івана Франка, парку “Залізна вода”, скверів на площі Святого Юра і площі Галицькій… Таким був Львів аж до 1880-1890-х років, доки міськими насадженнями Львова не почав опікуватись Арнольд Рьорінг.

Народившись у Львові і рано втративши батьків, Арнольд Рьорінг здобув освіту у Вищій технічній школі у Відні. Вочевидь, під час навчання Рьорінг багато подорожував та переймав досвід планування міських парків та садів. Року 1871 він опублікував в одній з львівських газет замітку з докором Галичині у низькому рівні садівництва, у порівнянні з містами Німеччини, Чехії, Моравії та Франції.

Вчитись у світових майстрів садівництва Рьорінг не припиняв до кінця свого життя – вже на посаді інспектора міських плантацій він відвідував садівничі виставки у Гамбурзі, а також досліджував зразки садово-паркового мистецтва Парижа, Берліна, Вроцлава, Ганновера, Бремена, Галле, Лейпцига і Дрездена.

Свою кар’єру Рьорінг розпочав як викладач садівництва у Доброчинному інституті для сиріт і убогих графа Скарбека в Дроговижі, який відкрився 1875 року. На посаді викладача Рьорінг опублікував свою книгу “Садівництво”, що побачила світ у Львові 1881 року. Цю книгу знали і читали у Варшаві, відтак у газеті «Ogrodnik Polski» було опубліковано рецензію на цю роботу Рьорінга.

Загалом Рьорінг реалізував понад 200 проєктів садово-паркового мистецтва: на теренах Галичини, Королівства Польського, пруської Сілезії та Угорщини. Одним з найдовших проєктів, здійснених під керівництвом Рьорінга, був парк Кілінського (нині Стрийський парк), садівник працював над ним протягом 1877-1894 років. По завершенні Крайової виставки 1894 року Рьорінг отримав за цей проєкт відзнаку “Золотий хрест заслуги з короною”.

“Джерела Рьорінга” і епоха електричного освітлення

Вочевидь одним з найулюбленіших парків Арнольда Рьорінга, його найдовшим та водночас останнім проєктом, став парк “Залізна вода”. Його розплануванням садівник займався з 1881 року і аж до кінця життя. Прогулюючись вздовж центральної прогулянкової алеї можна було спостерігати зміну одних дерев іншими: при вході до парку росла чорна сосна, її змінював модриновий гай, який в свою чергу змінювався березовим гаєм. На північних схилах розміщувався буковий ліс – саме ним і славився у свій час парк “Залізна вода”.

Парк прикрашав водоспад (його було знищено після 1945 року), у планах було облаштування на верхній терасі функціонального оздоровчого парку Йордана (за зразком Краківського, закладеного у 1889 році лікарем Генріком Йорданом). Однак реалізувати облаштування парку Йордана Арнольд Рьорінг не встиг, плани обірвала його смерть 1914 року.

Потрібно зазначити, що територія парку “Залізна вода” відігравала свою роль в житті інспектора міських плантацій – він мешкав неподалік, у віллі на сучасній вул. Стуса, 20. Крім того, Рьорінг володів ділянкою землі на території парку “Залізна вода”, звідки починались так звані “джерела Рьорінга”.

В ході проведення дослідження було знайдено листування Львівського магістрату з Арнольдом Рьорінгом щодо його земельного володіння у парку “Залізна вода”. Визначено, що Рьорінг володів ділянкою, на якій починалось так зване “джерело Рьорінга”. У 1911 році міський інспектор передав свою ділянку землі із джерелом Львівському магістрату. Від цього джерела Львівський міський водогінний заклад проклав водогін з питною водою до ставів Камінського, а звідти – до Міської електростанції на Персенківці (нині ТЕЦ-1).

Згідно однієї з гіпотез, під час закладання парку “Залізна вода” Арнольд Рьорінг облаштував і теплиці, які були призначені для вирощування квітів під квіткові композиції та заповнення декоративних вазонів в алеях парку.

Куди сягають початки історії квіткового господарства?

Визначити точну дату побудови теплиць дослідникам досі не вдалося. Працівники, що останніми працювали в квітковому господарстві перед його закриттям, розповідають про дату побудови, яка розміщувалась під дахом теплиці №9. На превеликий жаль, ця дата не збереглася – вочевидь, цифри були виготовлені з металу і їх вкрали мародери.

Протягом декількох місяців у львівських архівах дослідники намагались знайти архів Інспекції міських плантацій Львова, однак пошуки не були успішними успіхом. Можливо лише припустити, що цей архів було переміщено до архівних установ інших міст або ж його взагалі було втрачено у часі воєнних лихоліть двох світових війн.

Як територію квіткового господарства зображували на мапах за часів Австро-Угорської імперії? Під час проведення досліджень було переглянуто чимало ландшафтних мап Львова загалом та Софіївки зокрема. Знайдено мапу прокладання водопроводу по вул. Двєрніцького (сучасна вул. Мушака) 1910 року, за якою водопровід проходив повз територію, на якій розміщене квіткове господарство. На цій мапі територія квіткового господарства позначена двома квадратами, без підпису.

Описи Львова до 1914 року не мають згадок про теплиці. Однак вже згадуваний вище Францішек Яворський писав про район вул. Двєрніцького і парку “Залізні води” наступне :

При цьому всьому, однак, це дільниця сьогодення і майбутнього, модна у повному розумінні цього слова, відвідувана натовпами, домівка святкувальної пошесті і елегантних вілл, останній вираз садового мистецтва, яке з місця, благословенного вже природою, створило одну з найбільших особливостей Львова”.

Можемо зрозуміти цей опис як натяк на існування тут плантацій, в яких вирощувалися квіти для майбутніх садово-паркових композицій.

При будівництві теплиць використовувалась цегла виробництва львівських цегелень, які розміщувались в межах дільниць Софіївка, Снопків, Персенківка і працювали на перетині ХІХ – ХХ ст. Працівники теплиць згадували, що якісна австрійська цегла відігравала значну роль у збереженні тепла в теплицях взимку – потрібно було цілорічно підтримувати температуру 25 градусів по Цельсію. У випадку поломок цеглу заміняли звичайною радянською, але навіть в таких випадках спочатку намагалися відшукати стару цеглу для здійснення ремонту.

Комунікації на території квіткового господарства

Усі теплиці мали добре продуману мережу комунікацій, завдяки якій в теплицях підтримувалась стала необхідна температура повітря протягом року, рослини отримували цілодобово необхідне світло і полив. З коридору до кожної теплиці розходилися мережі з водою, в кожній теплиці був кран. Теплиці опалювалася пічками: на кожній стороні теплиці було по 2 пічки, обкладені якісною австрійською вогнетривкою цеглою. Пічки опалювалися за принципом пальника та працювали на газу, система була оснащена витяжками. У коридорах теплиць, а також вздовж теплиць на вулиці висіли електричні ліхтарі.

У 1911 році запрацювала насосна станція, яка розміщувалась на відстані 500 метрів від квіткового господарства (сьогодні – приміщення Музею історії електрифікації Львівщини). Вода, прокладена від джерел парку “Залізна вода” і від “джерел Рьорінга” водопроводами до ставу Камінського, перекачувалась через насосну станцію та водопроводом тягнулась вздовж вулиці Двєрніцького аж до електростанції на Персенківці.

Таким чином квіткове господарство могло постачатись водою з чи не першого водопроводу у Львові, а також заживлюватись електроенергією, оскільки до будинку насосної станції були прокладені лінії електропередач.

На території самих теплиць було знайдено старі вимикачі та запобіжники, однак встановити їх точне датування немає можливості. Точно можна встановити лише те, що вони були виготовлені до радянської окупації Львова.

Оскільки на мапі прокладення електрокабелів 1908 року ця ділянка ще не була заживлена електроенергією, припускаємо, що електрика з’явилась на території теплиць у межах 1911-1915 років.

Міжвоєнний період

Міжвоєнний період в історії квіткового господарства мало відображений в історіографії та джерелах.

1894 року Арнольд Рьорінг заклав школу малопольських огородників. Організація мала свою школу та друкований орган “Ogrodnik zawodowy”. В Державному архіві Львівської області зберігається архів цього товариства. Дослідникам вдалось знайти за 1939 рік згадку учасника товариства, який працював на огородах (плантаціях/садах) парку “Залізні води” – інженер Zieminski Wladyslaw, який проживав на вул. Slaska,17 (сучасна вул. Херсонська).

Занепад теплиць та нове життя

В радянський час квіткове господарство було одним з декількох у Львові, які забезпечували місто квітами для композицій. Інші господарства знаходились на вулиці Замарстинівській, біля кінцевої трамваю №6. Спершу для всіх господарств була спільна дирекція, потім відбувся поділ і квіткове господарство на вул. Мушака передали Львівському тресту зеленого будівництва.

На території господарства вирощувались квіти на зріз для квіткових крамниць, коврові культури, горшкові культури, літники, багаторічники, седум. На території була також хвойна група, невелика частина плодових дерев, і 3-5 магнолій.

Окрім вирощування квітів підприємство здійснювало обробку зелених зон міста від комах-шкідників, працювало з гербіцидами.

Робота здійснювалась за певним планом, над яким працювала проєктна група. Велись журнали по посіву багаторічників. На території квіткового господарства вирощувалась величезна кількість квітів – наприклад, лише айстр було в межах 40 000 одиниць, і 9 000 одиниць чорнобривців.

2014-го року господарство визнали нерентабельним та списали. Тривалий час воно стояло пусткою, мародери винесли з його території все металеве, дахи теплиць пробили дикорослі кущі, зійшли нанівець рідкісні культури.

Але у 2021 року на території закинутого квіткового господарства зусиллями громадських об’єднань та за сприяння міста розпочався новий етап розвитку. Туди зараз можна прийти та позайматися садівництвом чи просто допомогти облаштовувати територію.

Усіх небайдужих запрошують долучатися до розвитку простору міського садівництва та городництва “Розсадник”, основна мета якого – зблизити людину з природою в урбанізованому середовищі.

—
Сподобалася стаття? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал щоб знати більше про історію Львова!

Богдана ТАРАНІНА