Як Москві не вдалося зробити іновірців "православними"

Російська імперія систематично намагалася знищити особливу ідентичність "інородців" майже одразу після їхньої інкорпорації до складу імперії (разом із їхніми землями, в здобутті яких і полягала основна мета). Особливу увагу приділяли наверненню в православ'я, не гребуючи при цьому широким спектром примусових заходів.

Наприклад, 1743 року російський уряд розпорядився знищити лише в Казанській губернії 418 з наявних там 536 мечетей (решту побоялися чіпати, бо вони були побудовані ще до "взяття" Казані російськими військами, тож їхня руйнація майже напевно спричинила б масові бунти).

Водночас наверненим пропонували всілякі пільги (у тому числі "прощення" за скоєні злочини), тоді як не навернених всіляко утискали (причому мусульман більше, ніж "язичників", бо в ісламі бачили серйознішого й потужнішого конкурента).

Читайте також: Колоніалізми бувають різними

Вражає при цьому те, що ці кількасотрічні зусилля так і не досягли успіху — тобто не призвели до культурної гомогенізації російського населення. Все, чого вдалося досягти багатовіковим мордуванням — це лише демонстрація політичного вірнопідданства заради фізичного виживання. Або, частково, "манкуртизація", коли людина втрачає місцеву культурну ідентичність, проте не набуває "великоруської", а просто перетворюється на зручну для використання функціональну одиницю.

Пояснити цей провал я можу лише одним: культурне ціле, до якого всіма правдами й неправдами долучали "інородців", виглядало таким непривабливим, ворожим та огидним, що багато людей, з покоління у покоління, намагалися втримати культурну дистанцію від нього хай навіть внаслідок додаткового потерпання від утисків. Аби не прийняти нав'язувану Росією культурну ідентичність, люди радше обирали злидні, в'язницю, дискримінацію, навіть смерть.

У цьому сенсі, нинішня українсько-російська війна — це лише новий і наймасштабніший епізод культурного протистояння, яке точилося на маргінесах Російської імперії щонайменше від вісімнадцятого століття.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.