Як архітектори допомагають відновити історичну справедливість: інтерв'ю з Максимом Рохманійко

Київський архітектор Максим Рохманійко, засновник дослідницького Центру просторових технологій, разом з командою розслідують аваіадур по Маріуполю, що завдали росіяне 16 березня 2022 року. Їх напрацювання вже додаються до матеріалів судових процесів, а також стають основою для міжнародних культурнихпроєктів. Допомагать їм у вдіновленні історичної памяті сучасні архітетурні технології.

"Ми ставимо свідкам прості й інтуїтивні запитання, і люди одразу починають говорити: отут у театрі я жив, отут ми зробили з подушок ліжко. І коли все це фіксується, з’являється архітектурний відбиток пам’яті, завдяки якому ми можемо відтворити фатальні обставини", – розповідає архітектор Максим Рохманійко, засновник Центру просторових технологій.

Разом із колегами він повертає спогади про історичні події, трагедії та перемоги через репродукцію ландшафтів, що їх споглядали. Бо простір можна змінити до невпізнаваності й ідеологізувати – знищити поселення, сади, храми, кладовища, побудувавши натомість парки розваг або індустріальні обʼєкти, як зараз чинить Росія.

Рохманійко з командою – наче детективи, які відновлюють воєнні злочини на території України. Тільки завдання – не знайти лиходія, а довести його провину. Одним із таких проєктів Центру є реконструкція Маріупольського драматичного театру, на який у березні 2022 року російські військові скинули авіабомбу. За різними даними, там ховались від шестисот до тисячі людей: готували їжу, отримували воду, грілися, чекали на евакуацію. Скільки точно загинуло від авіаудару, досі невідомо.

Люди одразу починають говорити: отут у театрі я жив, отут ми зробили з подушок ліжко. Так з’являється архітектурний відбиток пам’яті, завдяки якому ми можемо відтворити фатальні обставини

Ми говоримо з 32-річним Рохманійком про важливість відновлення зруйнованих обʼєктів у 3D. Спілкуємось онлайн: він і частина колег працюють із берлінського офісу, решта перебувають у Києві. Позаду Максима великі дошки, на яких видніються тексти, фотографії, підписи та стрілки. Він неговіркий – коли працюєш із такими масивами інформації, слова, не підкріплені графіками й табличками, певно, втрачають сенс.

До заснування дослідницького центру Рохманійко навчався в Києві (закінчив Національний університет будівництва і архітектури) та в Орегонському університеті в США, працював архітектором у Нідерландах і Японії. А вже як керівник центру представляв свої роботи на престижних фахових виставках у Венеції, Шеньчжені, Гонконгу, Мілані, Тбілісі. До повномасштабного вторгнення Центр займався, зокрема, питаннями сталого розвитку й доступності житла. Наприклад, прораховував кількість вуглецевих викидів від будівельних матеріалів і аналізував вплив проєктів забудови на довкілля.

На початку великої війни команда Центру створювала просторові моделі та реконструкції "прильотів" по цивільній інфраструктурі, як-от у житловий будинок на вулиці Лобановського в Києві та в столичну телевежу. Бабин Яр, де вона розташована, – один із прикладів упертих намагань окупантів знищити памʼять про злочини – Максим зазначає, що радянська політика памʼяті призвела до того що про точні місця розстрілів довго сперечалися історики. "Власне, наше дослідження 2020-2021 року допомогло всановити точні місця фотографій місця розстрілів", каже він. Реконструкція цього місця була одним із перших завдань Центру у форматі просторових моделей.

У проєкті про Бабин Яр команда користувалась архівами, аерознімками та фотографіями німецьких солдат. У роботі з Маріупольським драмтеатром багато залежить від свідків. Спочатку створили макет самої будівлі: знайшли креслення, поговорили з акторами та співробітниками, дослідили театр у Полтаві, зведений за тим самим типовим планом. Навколо цієї моделі зібрали архів із приблизно 1500 фото- та відеофайлів, а також записали просторові інтервʼю з очевидцями.

"Це дуже чутлива тема, тому, щоб комунікувати зі свідками, ми проходили тренінги, – каже Максим. – Ми пропонуємо заблюрити обличчя чи змінити голос у відеозаписах. Важливо, що це бажання свідка – бути в кімнаті та розмовляти з дослідником". Станом на серпень 2023 року команда центру ідентифікувала 60 осіб, які були в театрі. З них погодилися поговорити 26. Ці напрацювання стануть матеріалами для суду над російськими воєнними злочинцями.

"У нас був чоловік, який готував у театрі їжу для 2000 людей. Він допоміг створити модель польової кухні, де пік хліб та варив суп і де вони зробили барикади. Це все задокументовано. Після сесії очевидці виходять з офісу, розуміючи, що зробили щось корисне. Ми спілкувалися з різними експертами – існують гіпотези, що такі інтерв’ю мають терапевтичний ефект".

"Завдяки відтвореній моделі ми наразі добре усвідомлюємо, де перебували наші свідки в театрі – і що могло відчути людське тіло під час підриву"

Поєднання різних форм медіа – свідчень, макетів деталей, моделей будівлі, фотографій – дає чітке розуміння, що відбувалося і як змінювалось у часі. Як театр перетворився на бомбосховище, а згодом став справжньою комуною. Робота триває. Постійно в команді працюють від пʼяти до восьми осіб. Але часто люди долучаються десятками – від випадкових свідків до звукорежисерів; на різних етапах також приєднуються експерти у спеціалізованих темах. Зокрема, команда працювала з фахівцем із вибухів – за його допомогою вивчали руїни, аби встановити епіцентр влучання авіабомби. "Завдяки відтвореній моделі ми наразі добре усвідомлюємо, де перебували наші свідки – і що могло відчути людське тіло під час підриву".

На запитання, яку мету ставить перед собою команда у вивченні трагедії Маріупольського драмтеатру, Максим відповідає: працювати з культурним осмисленням подій. Ці свідчення не тільки для суду – їх варто показувати в мистецьких інституціях, щоб пояснювати, до чого тут міф російської культури. "Є люди, які нас добре розуміють, бо також потрапляли під вплив імперій. А є ті, хто переконаний, що він на боці добра, і водночас захоплений російською культурою. Із цією оптикою можна боротись. Тому для мене цей проєкт такий важливий".

Результати своїх досліджень щодо Маріупольського драмтеатру Центр просторових технологій представить на початку 2024 року. Інші проєкти поставили на паузу. Запитую, що йому було б цікаво вивчити, якби мав необмежені ресурси? "Історію про українське зерно", – каже Максим, маючи на увазі логістичні проблеми з вивозом збіжжя у 2023 році через атаки на інфраструктуру й пожежі на полях. Водночас можна поговорити про минуле: Україна завжди асоціювалась із хлібом, проте пережила штучний голод 1932–1933 років. Роботи з відновлення втраченої памʼяті – у культурі, мистецтві, міському просторі – вистачить не на одне десятиліття.

Текст: Оксана Семенік